Дяк і дячиха мовчать здивовані.
Оверко (б'є кулак об кулак). Гроші... Гроші оддавайте!..
Дяк і дячиха. А боже мій!.. Оверко Васильович!.. Немає... немає... підождіть. Вася... Вася... приїде... оддамо...
Оверко. Приїде!.. А... зарізав він мене... зігнав з світа мою дитину... зарізав!.. А щоб він сам отам зарізався, бісів син!.. Та ще я буду ждать його!..
Дяк і дячиха. Оверко Васильович!.. Простіть, зви-ніть... він не зарізав...
Оверко. Так ще не зарізав?,. Гарно мені, що тепер у мене в хаті глухо, сумно... стара нездужає... Гарно, що як прийде празник або неділя, та чужі діти гуляють, жартують, співають, а моєї не чуть... немає. (Помовчав, про себе.) Немає, та й не буде!.. Моя в могилі!.*. Вийду подивлюся на могилу... немає... Ох, дитино моя, дитино моя!.. (Помовчавши.) Зарізав, зарізав, сучий син... ну, я... я не прощу цього... Я зроблю йому...
Дяк і дячиха. А боже мій! Оверко Васил...
Оверко. Оддайте мені гроші!.. Гроші оддайте!..
Дяк і дячиха (кланяються). Оверко Васильович... просим покорно повременить... Вася приїде — оддамо...
Оверко (б'є кулаком об стіл). Гроші оддайте!...
Дяк і дячиха (кланяються). Та змилосердіться... Оверко Васильович... не погубіть нас... немає... Вася приїде — оддамо, з процентами оддамо...
Оверко (б'є кулаком об кулак і сучиться до їх). Хоч з коліна вилупіть... гроші оддайте!..
Дяк і дячиха (з плачем). О, помилуйте... помилуйте... змилосердіться... немає... ну немає ж...
Оверко. А щоб у вас уже й духу не було!.. Наробили мені... нароблю ж і я вам: опишу... попродаю все до цурки.., і...
зошлю..,. я докажу... (Гримнув дверми і пішов.)
ЯВА 3 Т і ж без Оверка.
Дяк. Ну, що тепер робить у світі божому?! (Підопер голову рукою.)
Дячиха. Що робить, що й казать?!. (Мовчать.)
Дяк. Отакого наробив Вася!.. Чи надіявсь на його?
Дячиха. Наробив... прямо наробив!.. Молоде — дурне. (Мовчать.) А може, то й н$ він?..
Дяк. От, боже мій!.. Хоч би вже він скоріше кінчав семінарію, просив місця та оддавав, коли наробив такого...
Дячиха. Та ще довго й ждать його з семінарії... місяць цілий...
Дяк. І, довго... За це врем'я ще не раз прибіжить Оверко править...
Дячиха. Та то що править, то ще й нічого, а ось поки Вася'заробить, а він як попродасть, що не є у нас... Тоді ще що робить?!.
Дяк. Чого, хай бог милує?.. Хіба таки в його душі немає?
Дячиха. А вже ж недаром він казав. Дяк. Що казав?.. Дячиха. Хіба ти не чув?..
Дяк. Так в мене так запекло біля серця, що й недослухався.
Дячиха. Казав — нароблю я вам: опишу і попродаю все до цурки.
Дяк. О лишечко!.. Що робить?.. Боже мій!.. Вася!.. Скоріше...
Дячиха. Ох... тут не ждать Васі, а швидше якомога оддавать...
Дяк. Що ж оддавать?.. Душу?? Дячиха. Позичать треба.
Дяк. Ну, де ж ти позичиш?.. Я вже й так остив людям... Піди до кого, проси, а воно й не дивиться...
Дячиха. Авжеж, треба... у ноги падать, молить людей... бо попродасть...
Дяк. Ну, де ж би його найти такого спасенного чоловіка, щоб запоміг оце?! (Мовчать.) Попродасть... завтра треба шукать...
Дячиха. Як надієшся найти завтра, то піди ж попроси Оверка, хай підожде, а то ще діло почне.
Дяк. Чого доброго... найду не найду — треба йти просить... нічого не поможеться... Піду, хай б'є, хай убиває мене, а я своє — проситиму... (Пішов.)
ЯВА 4 Дячиха сама.
Дячиха. Ох, Вася, Вася, що ти наробив нам?! Хоч би вже тобі там добре було... (Помовчавши.) А боже, цариця небесна!.. (Хреститься.) Поможи йому скінчить семінарію благополучно, получить місце, розплатиться з долгами" і... поможи, боже... спаси його, цариця небесна, і сохрани од усякого зла. (Приймає вечерю.) Ох, боже, боже!..
Знадвору чути дзвонок. ЯВА 5
Дячихаісемінарист.
Семінарист (з чемоданом в руках, сумний). Здрастуйте!..
Дячиха. А... Вася!.. Вася!.. Як несподівано... (Обнімає його і цілує.) Здрастуй, здрастуй, мій синочку. Чого це ти такий в'ялий?! А похудав як!.. Моя матінко!.. Болів, чи що?..
П* 323
Семінарист (кладе чемодан на лаві й сідає біля стола, підперши голову рукою). Ху...
Дячиха. Болів, мій синочку?.. Чи, може, й тепер що болить?..
Семінарист. Не болів, а так...
Дячиха. Мабуть, трудно було на припослідку вчиться?.. Та сей рік якось багато ранше розпустили вас... Мабуть, краще вчились?..
Семінарист. Ох...
Звощик-жид (з сіней). Хажаїн! Паничу! куда іж-десь?..
Дячиха. В тебе таки щось болить!.. То скажи-бо, моя дитино,— сердишся?..
Звощик (з сіней). Хажаїн!.. а, хажаїн... Д я ч и х а. А то хто ще гукає? Семінарист. Звощик.
Дячиха. Чого йому треба?.. (Одчиняє двері.)
ЯВА 6 Тіж і звощик.
Звощик (в кобеняці, з батогом, несе сундук). Здраст-вуйті!.. Бог на помоч!.. (Ставить сундук.) Ну, паничу, пожа-луйті деньгі.
Дячиха. Хіба йому ще не плачено?
Семінарист. Ні.
Дячиха. Ав тебе ж, Вася, є чим заплатить? Семінарист. Немає.
Дя ч и х а. А, і тут же нічим, чисто нічим... (До звощика.) А скільки ж тобі?
Звощик. Мінє два карбованчі.
Дячиха. Моя матінко!.. Багато дуже.
Звощик. Нібагато, єй-богє, нібагато... Якби іж каво, я узялби за єто четирє карбованчі, а іж вас уважаю, єй-богє, уважаю, два.
Дячиха. Та буде з тебе, мій голубчику, карбованця, бо немає більш, повіриш — немає.
Звощик. Ніджя!.. Два карбованчі... менш ніджя... как же!., і конь іжморілась, і я, і... брічке, і... менш ніджя... і всьо... і дорога погана, і ями... і єхать погано, і... ніджя, єй-богє, ніджя...
Дячиха. Та уваж, будь твоя милость, карбованця... уваж... прошу тебе, бо... як дам тобі два карбованці, то на хазяйстві останеться всього двадцять копійок... уваж, серденько.
З в о щ и к. Ну, ніджя, єй-богє, ніджя... плотіті пошкарєй, бо мой лошадь ні хатіть ждать... піжалуйста, пошкарєй.
Дячиха. А боже мій... Підожди ж, я піду пошукаю в скрині. (Пішла.)
ЯВА 7
Семінарист та звощик.
З в о щ и к. Паничу!.. Хатіті, я вам іждєлаю увдаволь-ствіє... у, увдавольствіє іждєлаю!.. Благодаріть будєті... Семінарист мовчить.
Звощик. Хатіті, я вам барішню привежу... у, барішню привежу!..
Семінарист махнув рукою.
Звощик. Чіво?.. У мінє барішні прівашходниї, прелість барішні!.. таких ви нігде ні найдьоті. Семінарист. Не треба.
Звощик. Пазвольті, слушайті: я барішню увшєм панам у городі приштавляю... усе благодарять мінє, єй-богє, благодарить; по п'ять карбованчі платять мінє одін віжіт.