ЯВА П Ті ж і Галя.
Галя (до писаря): Здрастуйте!
П и с а р. А, моє распроніжайшеє вам, Галія Авер'яновна! Галя. Батько хрещ...
Оверко. А... це ти, поганчище?.. Накритюго!.. так як?.. сміяться з мене!., дурить мене!.. (Кидається до Галі.)
Галя стоїть здивована.
Мокрина (перебігає дорогу). Оверку!.. А боже мій!
Писар (придержує Оверка). Нє-нє, Авер'ян Василович, не. дєлайте етого Галії Авер'яновні, как можна? (Показує руками й головою Оверкові, щоб вигонив її з дитиною.)
Галя. Що це? О, що ж це?! о боже... я ж не знаю... не знаю нічого. (Плаче.)
Оверко. А, убирайся від мене! убирайся, потьопухо, щоб не було, щоб не було... забирай:., забирай свого вилупка... заколю!.. (Б'є кулаком по столу.) Убирайся!..
Галя (підходе плачучи до полу). Боже!., вигонять нас... вигонять — за віщо?., вигонять... (Бере дитину.) Ходімо... ходімо...
М о к р и н а. А, люди!.. А, люди!.. А, Оверку!.. (До Галі.) Дитино моя!.. Куди береш?.. Куди йдеш?.. (Хватає її.)
Оверко (відпихає й заступає Мокрину). Убирайся!.. Убирайся!.. Щоб не було... щоб не було!..
Писар. Чудєніе, право, чудєніє... (Осміхається.)
Галя. Ходімо, ходімо, мій синочку... ходімо, моя правдонько... нам немає тут місця... Нас вигонять... вигонять... вигонять... Ходімо.
Мокрина (хватає її.) О дитино моя!., о боже мій!., о Оверку!..
Галя (цілує Мокрину). Прощайте, мамусю!., іду далеко, далеко... (Обертається й кланяється.) Вигоните мене, так іду ж... Спасибі вам за шану і за все, за все...
Оверко. А... за шану?.. Приш^нувала мене!., іди, іди... вчися шануваться. (Випихає в сіни.)
Писар. От ето дєло!..(Осміхається.)
Мокрина. О боже!., о Оверку!.. Схаменися... Дитина моя!.. Куди йдеш?.. (Кидається за Галею.)
Оверко (тягне Мокрину в хату). Куди ти, куди ти?.. Дочки жалко? Сорому жалко? Не пропаде... Хай повчиться шануваться;..
Мок р и н а. Пусти мене до дочечки... до дочки пусти!.. Убий мене...
Оверко (впихає її в хатину). Отуди киснуть... отуди скиглить. (З хатини зразу чути плач, которий потроху притихає.)
ЯВА 12 Оверкойписар.
Писар. Ну, вот дело, Авер'ян Василович... хвалю, єй-богу, хвалю... Вот теперь она навчиться шануваться.
Оверко. Хай вчиться... та коли б вона тільки не простудилась це... де вона переночує?! ,
Писар. У, чіпуха!.. В соломє... тепер тепло. А "завтра я пришлю к ней.Берка: Послужить з місяц і тада... Да... Вот такой падлєць етот семінарист.
Оверко. Та чого семінарист? — ■
Писар. Да як же!.. Такой вам скандал учинить!..
О в е р к о. Та що це ви кажете?! Хіба ж то він?., то Грицько поганий, щоб йому...
Писар. Нікада!.. Ето он, падлєць... я відєл собственно-глазно...
Оверко. Так чому ж ви мені зразу цього не казали?
Писар. Разве ви ні зналі?,. Я.думал, што ви зналі!..
Оверко. Хм, як він, то... нічого... він її візьме. Треба, значить, Галю назад завертать. (Іде до дверей.)
Писар (придержує). Нє-нє, Авер'ян Василович, подозвольте... он ні возьмьоть, ні возьмьоть... он говорил...
Оверко. Та що говорив?
Писар. Говорив, што она і дурная, і сякая, і такая... я, говорить, на нійо плювать хочу... я, говорить, здєлал ето для тово толькі, штоб поживіться, посмеяться, да і подальше... Вот какой он падлєць!.. єй-богу, падлєць...
Оверко. Та ні-бо... що ви балакаєте? Хіба таки він такий?! Він же живе по закону... Гріхи бачить.
Писар: Нє-нє, нікакових грехов!.. Он нє вєруєть у бога, говорить: ето усьо природа.:. Разве можна нє вєрувать?.. От-чіво тада буваєть дощ, снєг, лєто, зіма?.. Кто ето усьо да-йоть?.. А он, падлєць, нє вєруєть. Тада, єслі нєт бога, то можна і убивать, і рєзать, і паліть, і красті, і всьо прочее учінять. Вот какой он!.. Он только притворяється, подлазіть до усякого, штоб одуріть, посмеяться!.. Нє вєруєть у бога і конєць!..
О в е р к о. Та не сучий же він син!.. Га?! А... щоб він щез, бісова душа!., значить, Галя не винна, це все я... я її силував кохать його... Ще й грошей... йому, собаці, позичив, а він отаке зробив!.. Га?! Піти ж за Галею... (Хоче йти.)
Писар. Подозвольте, подозвольте!.. Так начто ви єму ще й гроший позичили? Отберітє, отберітє... прямо пред'явіте вексіль в суд і опишите усьо у нєво... і про такое богомерзкое учінеиіє еічас в семінарію рапортіруйте, пущай єво там оджарять і прямо єво, падлиця, зошліте в Сибір.
Оверко. Та хай його чорти візьмуть!., в Сибір — це велике діло! Ми не вмієм з цим вожжаться.
Писар. Так другіє умєють!.. Напрімєр, я!., я зашлю єво! Етого ж нідзя прощать... нідзя! Как же!.. Отакой скрозь смєх, страм!.. А зошлем, то етово ні будіть... Смєх і страм пропадуть.
Оверко. Так, значить, нідзя... нідзя прощать... в Сибір бісову душу! Тільки як це зробить?!
Писар. Я зумєю: я как найду, та угощу человека три дядьков, да как скажу два-три словца господину^становому, так і дело готово — попадьоть!.. Ми єво в Сибір...
Оверко. А скільки ж це буде стоїть?! > :
Писар. Ето дело очінь трудное, головоломное, как же!., ето ж злоумишленноє насиліе... востановлєніє честі — до нево ума нужно багато... а я возьму з вас, по знакомості, очінь-очінь дьошево, ні более как з сотняжку! тольки половину січас мне пожалуйте в задаток.
Оверко (подумав). А чи не скрутите ви, бува, мені діла? Ви ж з ним товаришуєте!
Писар. Нє-нє, боже сохрані!.. Мнє дєньгі лучче; мнє аби дєньгі.
Оверко. Посидьте ж... я вам завдаток найду. Писар. Пріатлічно!.. Возьмітє же сюда чернило, піро і бумагу — січас накатаєм рапорт в симінарію. Оверко. Гаразд, гаразд!.. (Виходить.)
ЯВА 13 Писар сам.
Писар (ходить по хаті, заспівує). Трі-рі-рі, тра-ра-рам, тра-та-та... Ну ето повізло, нічіво... каби усьо так: з Грицька узял пятьдесят рубльов, да з Авер'яна возьму сто, да ещо натяну как-нібудь — на то, да на то — з полсотні!.. вот так!., маладєць Саврадім Сковородинович. (Осміхається.) Да, как би єво поступіть з Грицьком?.. Ілі січас сказать Авер'яну, пущай от дасть за ніво свою дєвку, ілі посля?.. А чи от дасть за ніво?.. Да... Для етого нада придумать, как би получче унізіть єйо, сконфузіть перед нім, а то он зразу вигнал єйо, а нинє как би назад... Ну ето посля — вспєєм... Хотя я й так запоздал... можить, Грицько уже думаєть, што я говорил про сватання з Авер'яном, да єщо поспішить свататься!.. Ну, нічіво... обожду з сим, поки укріпим виновность за семінаристом... Хотя он не виновен!., ето ж усьо Грицько... я же сам і навчил єго учинить ето... не грєх лі?.. Да... (Думає.) Ну, нічіво, зато дєньжонкі будуть... можна будіть подать попу на часточку... Дєньгі і грєхі одмалівають!!!? Долго лі єщо там будіть Авер'ян? Да... (Озирається.) Када би не наспєл... (Підступає до стола, набирає вареників у кармани, бере миску, п'є сметану... Пику вмазав, піджак ульопав — обтирає рукавом. Озирається кругом, скрізь заглядає: де що стоїть, де що лежить. П'є молоко з глечика на лаві, витягає з-під припічка мазницю.) Да... сапаги покраснєлі... нада ето, как єво, почерніть... (Маже, заспівує.) Тра-ра-ре. (Перекидає мазницю.) Вот так!., што ето?.. што тепер дєлать?.. Ху, чорт би тєбя побрал. (Шукає, чим би прибрать дьоготь, а далі розтирає його чобітьми і нагортає з-під припічка сміття. Ставить мазницю на місце... Ходить по хаті, нюхає руки, обтирає об штани, колупає в носі, заспівує і засвистує.) Тра-ра-ра... (Чухається.)