У.Е.: Я ж і кажу, це порок, якому віддаються на самоті. Невідомо, чому, але прив'язаність, яку ми можемо відчути до книги, жодною мірою не пов'язана з її вартістю. У мене є книжки, до яких я сильно прив'язаний, хоча вони і не мають великої комерційної цінності.
Ж.-Ф. де Т.: Що являють собою ваші колекції під кутом зору бібліофіла?
У.Е.: Думаю, зазвичай плутають особисту бібліотеку та колекцію старовинних книжок. У всіх моїх будинках всього п'ятдесят тисяч книжок. Але це переважно нові книжки. Рідкісних книжок у мене всього одна тисяча двісті назв. Але і тут є нюанс. Старовинні книжки я сам вибирав (і платив за них), нові книжки я купував з необхідності сам, але серед них усе більше книг, які мені надсилають. Багато з них я роздав студентам, але чимало залишив у себе — ось і назбиралося п'ятдесят тисяч.
Ж.-К.К.: Якщо не брати до уваги мою колекцію казок і легенд, то в мене є близько двох тисяч старовинних книжок, а всього їх у моїй бібліотеці — від тридцяти до сорока тисяч. Деякі з них мене обтяжують. Але не можна так просто розлучитись із книжкою, яку для вас підписав друг, наприклад. Цей друг може якось і в гості прийти. Тож треба, аби він помітив свою книжку на видному місці.
Також є люди, що відрізають сторінку з присвятою, аби могти продати книжку на набережній Сени в букіністів. Це майже так само жахливо, як патрання інкунабул та їх посторінковий продаж. Можу уявити, що ви отримуєте книжки від усіх на світі друзів Умберто Еко!
У.Е.: Я колись давно порахував… але треба якось це актуалізувати. Я порахував ціну за квадратний метр жилплощі в Мілані поза історичним центром (бо це було би надто дорого), але і не на далекій периферії. Виявилося, що за помешкання з певними буржуазними рисами треба заплатити шість тисяч євро за квадратний метр, тобто всього це триста тисяч євро за помешкання в п'ятдесят квадратних метрів. Якщо звідти відняти розмах дверей, вікон та інші перепони, що займатимуть, скажемо так, "вертикальний" простір квартири, тобто стіни, що можуть утримати книжкові полиці, виходить всього двадцять п'ять квадратних метрів. Тобто квадратний метр коштуватиме мені дванадцять тисяч євро.
Вираховуючи найнижчу ціну на шафу з шести полиць, найдешевша, за моїми обчисленнями, коштувала б п'ятсот євро за квадратний метр. На одному квадратному метрі та шістьох полицях поміщається близько трьохсот книжок. Тобто розташування однієї книжки коштувало б мені сорок євро. Більше, ніж коштує сама книжка. Тож кожен відправник мав би додавати до бандеролі з книжками чек із їхньою ціною. А якщо ідеться про мистецьку книжку більшого формату, то тримати її вдома коштуватиме ще дорожче.
Ж.-К.К.: Те ж саме з перекладами. Що робити з п'ятьма примірниками бірманською мовою? Ви кажете самі собі, що якось зустрінете бірманця і подаруєте йому книжку. Але таких бірманців вам треба зустріти аж п'ять!
У.Е.: У мене цілий підвал завалений моїми перекладами. Я пробував розсилати їх у тюрми, сподіваючись, що в італійських тюрмах німців, французів і американців менше, ніж албанців і хорватів. Тому і надіслав переклади моїх книжок саме цими мовами.
Ж.-К.К.: Скількома мовами перекладено "Ім'я троянди"?
У.Е.: Сорока п'ятьма мовами. Ця цифра причинена падінням Берлінського муру і фактом, що раніше російська мова була обов'язковою для всіх радянських республік, тож після розвалу СРСР книжку переклали українською, азербайджанською та іншими мовами, Звідси й це величезне число. Якщо порахувати п'ять-десять примірників кожного перекладу, то вийде дві-чотири сотні примірників, які житимуть у підвалі.
Ж.-К.К.: Можу сказати відверто, що мені траплялося такі примірники викидати, потай від себе самого.
У.Е.: Одного разу, аби зробити приємність президентові, я погодився увійти в журі премії Віареджо. Я судив лише секцію нехудожньої літератури. І виявив, що всі члени журі отримують по примірнику всіх книжок конкурсного відбору, з усіх категорій. Якщо обмежитися поезією — а ви, як і я, знаєте, що в цьому світі є поети, котрі власним коштом видають свої витончені творіння, — мені надсилали коробки книжок, із якими я не знав, що робити. До них додавалися книжки з інших конкурсних секцій. Я спершу подумав, що ці книжки мені варто зберегти як документ. Але швидко наразився на проблему місця та, на щастя, відмовився від усіх цих дарів для журі Віареджо. Кровотеча спинилась. Здалека найбільш небезпечними мені видалися поети.
Ж.-К.К.: Ви точно знаєте цей анекдот з Аргентини, де живе, як відомо, дуже багато поетів. Один із них зустрічає давнього друга та засовує руку в кишеню зі словами: "Як ти вчасно! Я саме дописав вірша, маю тобі його прочитати". На що інший також засовує руку в кишеню зі словами: "Стережися, я теж!".
У.Е.: Але ж Аргентині ніби психоаналітиків має бути більше, ніж поетів?
Ж.-К.К.: Можливо. Але трапляються два в одному.
У.Е.: Звісно, мою колекцію старовинних книжок не можна порівняти з колекцією голландського бібліофіла Рітмана — маю на увазі його ВРН, Bibliotheca Philosophica Hermetica. В останні роки свого життя — бо в нього вже було майже все, що можна було зібрати — він почав колекціонувати також цінні інкунабули, навіть ті, що не стосувалися герметизму. Тепер нові книжки — у вищій частині великої будівлі, а старовинні книжки — в пречудово облаштованому підвалі.
Ж.-К.К.: Бразильський колекціонер Хосе Міндлін, який створив унікальний ансамбль навколо так званої "Americana", збудував окремий будинок для своїх книжок. Він створив власну фундацію таким чином, що бразильський уряд мав опікуватися бібліотекою після його смерті. Я набагато скромніший, але в мене є дві колекції, яким я хотів би забезпечити особливе майбутнє. Одна з них, як мені здається, єдина в своєму роді. Це моя колекція казок і легенд, засадничих епосів кожної країни. Це не колекція цінних книжок у бібліофільському сенсі цього слова. В цих текстів часто немає авторів, видані вони доволі пересічно, та й самі примірники доволі обшарпані. Я би хотів передати цю колекцію з трьох-чотирьох тисяч примірників у музей народних мистецтв або до спеціалізованої бібліотеки. Ще не знайшов куди.