Обидва вони все ще стояли біля дверей.
— Ага, ще одне, Скотт. Здається, Люсі Пікерінг прийде до нас у п'ятницю на обід. Може, й ви завітаєте? На той час генерал Черч ознайомить вас з новими обов'язками, і ми зможемо поговорити.
— Дуже вам вдячний, сер. Неодмінно прийду.
Двері відчинилися. Тривога, напружені пошуки виходу — все знову сховалося за незримим кордоном, і Уоррен пробіг через кімнату своєї секретарки, мов соромлива дівчина, що рятується від переслідувань настирливого кавалера.
— До побачення, сер,— поквапливо кинула йому секретарка.
Та генерал улсе встиг вискочити в коридор.
— О, капітане Скотт,— сказала секретарка, коли він, почекавши заради пристойності кілька хвилин, вийшов з кабінету Уоррена.
— В чім річ?— Скотт зрозумів, що піймався.
— Ви йдете до генерала Черча, так?
— Можливо. То й що?
— Я мушу це знати, мені треба домовитися, щоб вас прийняли. Адже справа невідкладна.
— Я сам домовлюся,— відповів Скотт.
— Краще, якщо ви це зробите зараз.
— Он як?
— Саме так, капітане Скотт. Генерал Черч чекає на вас. Справа важлива, і її не можна зволікати.
— Знаю.
— Ну, то як? Підете до нього зараз?
— На жаль, я маю ще невідкладнішу справу.
— Невже? А яку саме, капітане Скотт?
— Боюся, що вона суто особистого порядку.
— Із нею не можна почекати?
— Ні в якому разі.
— Ясно. Тоді я подзвоню генералові Черчу. Прошу зачекати.
— Я зайду навпроти, до полковника Пікока,— поквапливо сказав їй Скотт.— Він сам домовиться з Черчем. Гаразд?
— Ну що ж... Нехай буде по-вашому. Гаразд.
— Дякую. На все добре.
Вона була надто зайнята, щоб відповісти на його прощання. Скотту знову стало шкода Уоррена.
Скотт знав, куди б йому хотілося звернутись по допомогу,— за спиною в Набітату, за спиною в посольства,— у віллу з пісковику, де працювала Люсі. Та він не стане просити у неї допомоги, хоч ця допомога дуже йому потрібна. Пікок — людина порядна і зробить те, що його просять, треба тільки швидше попросити.
— Ну?— добродушно запитав Пікок.
— Уоррена викликали в Абу-Сувейр. Доведеться мати розмову з Черчем.
— Еге. Мені щойно сказали. От не пощастило... Уоррен уже все підготував. Усе чисто...
— Та я, власне, до вас не з цим,— сказав Скотт, сів, скинув кашкета й відчув, що просити Пікока йому зовсім неважко.— Сьогодні вранці арештували одного чоловіка, який стріляв у єгипетського політичного діяча. Ви читали?
— Та я тікаю від газет, мов від чуми, друже. Але краєчком вуха щось чув. Ото потіха! Невже його справді спіймали?
— Виходить, спіймали. Ви можете поговорити з начальником військової поліції, щоб мені дали з ним побачення? Мабуть, треба буде одержати дозвіл єгипетських властей...
— А на якого біса вам це здалося?
— То мій друг.
— Свят, свят, свят! Оце так чудасія! Ви не жартуєте?
Пікок подивився на Скотта й подумав: "Та де ж його очі? Бач, як глибоко позападали, як низенько прикриті віями, як надійно заховані від сонця..."
— Ні, не жартую,— відповів Скотт.— Якби ви могли це влаштувати... Мені конче потрібно з ним поговорити. Як, на вашу думку, є хоч якась можливість витягти його з в'язниці?
— Ви що, збожеволіли?
— Ні, чого ж? Начебто при своєму розумі.
— Але ж він стріляв в одного з наших! Точніше, в одного з тих приручених єгиптян, яких наше посольство годує з свого коритця.
— Здається, стріляв,—пробурмотів Скотт.—Авжеж, стріляв.
— Військові власті в такі справи не втручаються, Скотті. До того ж...
— Ви можете попросити начальника військової поліції?
— Гаразд. Але ви на це не дуже надійтеся.
— Я хочу з ним тільки поговорити. Пікок вагався.
— Вони неодмінно зажадають знати, про що може говорити англійський офіцер з типом, який стріляє в наших. А що як він німецький агент?
— Ні. Тут зовсім інше. Він не німецький агент... А чому б вам не сказати, що справа пов'язана з розвідкою?
— З розвідкою?..
— Авжеж, з розвідкою, хай йому сто чортів.
— Правильно, Скотті! Це вже розумніше. І я б сказав — по-лицарському. Ви не заперечуватимете, якщо я піду з вами?
— Я волів би зустрітися з ним сам на сам.
— Ну, добре. Тільки майте на увазі, часу буде мало. Сендерс!
— Слухаю, сер.
— З'єднайте мене з полковником Ріверсом-Шоу з управління військової поліції.
Сендерс додзвонився до Ріверса-Шоу, який відрубав, що й на постріл не підійде до цієї справи. "Спробуйте промацати радників посольства",— порадив він Пікоку. "Ясно, Діккі",— відповів Пікок і наказав Сен-дерсу з'єднати його з Майком Сейєрсом з посольства. Цей заявив, що справа не така вже проста, бо арештованим зацікавились у дуже високих колах і посольство ні в якому разі не захоче вплутувати в цю історію військове командування — тут і без нього вже замішано надто багато людей.
Скотт відчув, як перед ним виростає стіна. Можливо, вперше в житті він так ясно бачив, як перед людиною виростає стіна.
— Хай буде, як є,— сказав він Пікоку.— Облиште.
— Не можна так легко складати зброю,— відповів Пікок. Могутність його особистих зв'язків було поставлено під сумнів. Він подзвонив Пенденісу, який сказав, що тут замішана політика, а в політику краще не лізти, бо потонеш у цьому смердючому гнойовищі; якщо хлопець і уколошкав одного жирного інтригана, то це тільки робить йому честь; але замах пролив світло на деякі непривабливі факти тутешнього життя, він близько зачіпає усю двірцеву кліку, яку наше посольство хоче тримати на ланцюгу; ні, для таких справ у нього надто короткі руки — тут гравцями виступають тузи, та ще які тузи!
— А він справді вам друг, той молодчик?— ще раз спробував хоч що-небудь вивідати Пікок.
— Повірте, це не має ніякого значення.
— Сідайте,— сказав Пікок.
Він подзвонив ще одному знайомому, цього разу — з розвідки; той також запевнив, що зробити нічого не можна: такими справами відає особливий відділ розвідувальної служби. Сторонніх навіть близько не підпускають. Подібні речі вимагають дуже тонкої політики і ще тонших інтриг, на які здатні лише місцеві політикани.
— Є в мене ще один на прикметі — про нього треба було згадати в першу чергу,— сказав Пікок.— Най-таємніший серед усіх таємних агентів.
Але Скотт уже волів, щоб Пікок і тут зазнав невдачі.
— Пітер, алло,— викликав когось Пікок.— Послухайте, Пітер, а знаєте — ви й досі не розплатилися! Ні. Я не образився, тільки якось незручно, що я плачу, а ви не платите. Ну ясно! Зрештою ми з вами партнери, і я почуваю себе відповідальним за цю справу. Заплатите? Молодець! Тепер слухайте, Пітер... Гаразд, гаразд! Дайте мені закінчити. Тут до мене прийшов Скотт. Ви його знаєте — той, що був у Шкерінга. Так от, він хоче перекинутися слівцем з отим божевільним, що стріляв у Амера-пашу. Його вчора арештували... Все це я знаю. Знаю! Правильно... Але й ми маємо свої маленькі секрети... Чув, чув! А хіба не можна підкотитися з заднього ходу? Дуже потрібно, щоб уладнати одне дільце, яке ми тут затіяли... Ні, ми не хочемо порпатися в усіх цих формальностях. А ви не можете зробити самі?.. Знаю, що тут політика, але ж нас цікавить зовсім інше. Ну, яка вам різниця, Пітер? Десять хвилин. Будьте другом, влаштуйте нам це. Тільки швидше, поки вони його не у колошкали. Завтра побачимось... Так, у Енд-рю. Я заплачу, а ви мені потім віддасте... Еге, подзвоните мені. Чекаю.