Черч розгортав перед Скоттом такі мальовничі й такі дорогі йому спогади. Нанизуючи слово на слово, він намагався розтермосити гостя, пробитися крізь його непроникну броню.
Скотт слухав, не підводячи очей. Він розстебнув мідну пряжку портупеї, витяг з-під погона шлею, скинув ремінний пояс з пістолетом у кобурі, акуратно все це скрутив і поклав біля себе на полірований стіл.
— Нам з вами треба обговорити багато питань,— сказав Черч, промацуючи шлях до головної теми розмови.— Але мені здається, що насамперед вам треба знати, чого ми від вас хочемо, а потім уже...— Черч підвів свої поцятковані дрібним ластовинням руки. Він надзвичайно потребував допомоги.
Та Скотт і в гадці не мав іти йому назустріч.
— Адже я знаю: ви можете й відмовитись од цього доручення. Генерал Уоррен вважає, що вам треба надати право вибору. Йому здається, що тут треба цілком покластися на ваше почуття обов'язку, бо справа дуже небезпечна. Що ж до мене,— різко закінчив Черч,— то я завжди такої думки: що більша небезпека, то більшого вимагає обов'язок...
— Так точно, сер,— перебив його Скотт.
Він чекав, але, глянувши на бундючну пику кривавого Черча, раптом відчув, що вся його довголітня звичка очікувати кудись зникла. Очікування розтліває душу, і ось, нарешті, він звільнився від цієї найзаска-рублішої і, мабуть, найшкідливішої риси своєї вдачі: від звички очікувати, мовчки придивлятися, поки майбутнє само не виясниться, поки в думках не сяйне сонячний промінь. Нарешті він розпрощався з цією звичкою.
Черч ніби щось відчув:
— Ви довго чекали, Скотт. І ось тепер настав час для справжнього випробування всього, що ви встигли надбати,— вашого досвіду, вашого особливого вміння діяти в пустелі,— одне слово, того, для чого ви ніби й створені. Здається, ви щось сказали?
— Ні, генерале, я слухаю.
— Шкерінг багато дав би за таке доручення, але ми тепер знаємо, що фактично виконувати його все одно довелося б не Пікерінгу, а вам.
Черч пробоєм ішов до своєї мети, і Скотт відчув, що цього разу його удар припав саме туди, куди він мітив: генерал звертався до несхитної віри Скотта — віри в уміння, накопичене незліченними поколіннями таких самих Скоттів.
— Справа така,— сказав Черч.— Ми хочемо, щоб ви непомітно провели двісті чоловік і не менше як півсотні грузовйків до дороги на Агейлу, тобто на двісті п'ятдесят миль у ворожі тили. Зважте, Скотт, я підкреслюю — непомітно. Якщо ви це зумієте, то вже тільки це само по собі буде величезним досягненням. В цьому вся суть операції, бо в разі невдачі може провалитись увесь наш задум.
Скотт кивнув; Черч дивився йому у вічі, ніби ще не втратив надії на його підтримку.
— Але підійти з загоном до дороги — це ще не все, це тільки половина справи,— вів далі Черч.— Опинившись там, треба негайно себе виявити, стати відкрито перед лицем ворога. Ваші грузовики будуть обладнані макетами броні та гармат. Цю "техніку" і людей ви розставите так, щоб Роммель повірив, ніби проти нього зосереджено ударний .кулак. Ви повинні йому здатися добре озброєним з'єднанням з артилерією і бронетранспортерами, серйозною аазпрозою його тилам,— значно серйознішою, ніж якийсь там бродячий загін в кількасот чоловік. Ду як, Скотт, говорить це про що-небудь вашій уяві?
Уяві Скотта це говорило багато про що, але він хотів дослухаєш до жшця.
— Иарш Роммель отямиться, ви справді нападете на дорогу, псшодячжсь так, ніби являєте собою могутній ударний кулак і дуже реальну загрозу; та у вас на кілька ічздшт., л&аб-уть, і вистачить сили. Завдання полягає в тому, щоб за всяку ціну — розумієте, за всяку ціну — примусити Роммеля спішно перекинути з району Агейли ітшййську "Ariete" І, а міоже, й більшу частину всього бронетанкового жорпусу, який він там тримає в резерві. Якщо ви зумієте відтягнути на себе ці два угруповання, хоча б частково, на один-два дні, наш план обходу Тобрука ж оволодіння дорогою на Бенгазі увінчається успіхом. Нам до зарізу потрібен цей час, щоб зробити иродом у передньому краї Роммеля і прорватись туди ріаніше;, ніж він встигне пустити у хід резерви. Ви зрозуміли мету операації? Треба, щоб вона була вам абсолютно ясна.
— Так, генерале, суть операції мені зрозуміла.
— Коли ви зайдете так глибоко в тил, вам загрожуватимуть дві серйозні небезпеки. По-перше, це очевидна можливість нападу з повітря. Але наші військово-повітряні сили обіцяють послати в цей район усе, що зможуть, і протягом двох днів лрикриваши вас від ворожої авіації. А по-друге, вас чекає цілковитий розгром, якщо "Ariete" або німецькі танки вріжуться у ваше розташуванавш чи обійдуть вас з тилу рашше, ніж ви встигнете відетугкітж. Що ж, Скотт, немає потреби навіть говорити, яка а^рнвава баня вам тоді буде.
В цьому криється найбільша небезпека, дуже серйозна небезпека, —Скотт, Поки Роммель не зрозуміє, що його обманули, він кидатиме на вас усі сили, щоб зни-
"Таран" — назва дивізії (італ.).
щити вас швидко й нещадно. Отже, ви, Скотт — ви особисто,— повинні будете провести його за ніс, якщо так можна висловитись, провести за ніс по пустелі.
Тим часом під кінець другого дня — не пізніше ніж уранці третього — я вдарю у лівий фланг його переднього краю біля Тобрука, поверну на дорогу до Бенгазі, змушу його кинути вас і сконцентрувати сили для відсічі мені. Це дасть вам змогу, якщо все піде гаразд, вчасно відступити.
Кривавий Черч відкинувся назад, опустив нижче настінну карту й провів по ній своїм прозорим пальцем, показуючи, якого нищівного удару він сподівається завдати в районі Тобрука. Але на карті, на цій карті великого масштабу, Скотт бачив тільки Джало — кружечок, чорний хрестик і тоненьку червону лінію.
— План нескладний, і обставини вимагають, щоб ви, один з небагатьох, знали наші тактичні та стратегічні задуми. Звичайно, вам ще належить виробити загальні положення з генералом Уорреном та зі мною, дістати відповідне звання і все інше, необхідне для проведення цієї операції. В цьому розумінні ваше майбутнє, я б сказав, цілком забезпечене — все залежить тільки від вас... Але перш ніж ви скажете своє слово, я хотів би додати ще дещо, для вашого ж добра...