— Зупиніться, йа оста,— знову наказав він шоферові.
Він не міг заявитись до Уоррена з такими думками. Йому треба було пройтися, щоб якось розвіятись.
— Скільки? — неуважливо запитав Скотт. Шофер відповів йому безпорадним поглядом. Скотт подивився на лічильник і поклав йому в руку
кілька монет, додавши чайові,— правда, не дуже багато, щоб не принизити його людської гідності.
— Хай осяє господь вам шлях,— ввічливо подякував йому шофер.
— Так само й вам, і хай береже він вашу сім'ю,— відповів Скотт і пішов геть.
Зберегти своє життя, як-зберіг його він, як зберегли його Куотермейн, Сем та навіжений Атия,— чи є що в світі дорожче за це?
— Скотті! Йдіть сюди, я вас підвезу!
По той бік вулиці вілісом їхав Пікок з двома своїми сетерами — Шейлою та Пітером — на задньому сидінні. Помітивши Скотта, він зупинив машину біля мосту Каср-ель-Ніл.
— Не клопочіться, я прогуляюся пішки,— гукнув йому Скотт.— Велике спасибі.
— Ви до старого?
— Еге.
— Хай живуть скотти! 1 — вигукнув Пікок, рушаючи далі.
Скотт обійшов міст і попрямував геть від Набітату. Що важливо в житті?
Зараз, наприклад, важливо вчасно потрапити до Уоррена. Він повернув назад і поспішив до штабу.
Прийшов він вчасно, але йому довелося почекати в приймальні. Секретарка, яка там сиділа, теж виявилась подругою Люсі, проте Скотт її не цікавив. Серед усіх англійок в Набітаті вона була найменш допитливою, і Скотту стало шкода Уоррена. Про цю жінку йому розповідав Куотермейн. До війни вона була відомою художницею-модельєром, працювала в журналі мод. Життя в неї видалось явно нелегке — воно позбавило її всякої жіночності. Не залишилось ні привабливої ніжності форм, ані найменших ознак щедрості... Думки його знов полинули в небезпечному напрямі. Скотт розгорнув газету, щоб заглушити їх чимось іншим.
На першій сторінці він прочитав, що за вчинений замах на Амера Гусейна-пашу арештовано єгипетського офіцера Гамаля аль-Мухтара.
— Заходьте, Скотт!—перебив йому читання невеселий голос Уоррена.— Зачекайте хвилинку, я зараз звільнюся.
Скотт увійшов до генеральського кабінету, а Уоррен вийшов до приймальні й причинив за собою двері, залишивши Скотта на самоті. Скотт знову взявся за газету, думаючи про Гамаля, хоча й розумів, що краще про нього не думати. Принаймні зараз.
Через силу напружуючи увагу, він прочитав на тій самій першій сторінці, що Росія цинічно сказала про другий фронт, ніби він так ніколи й не відкриється. А Геббельс заявив, що англійці готують новий наступ у Західній пустелі, і це дуже на руку Німеччині, бо кожен наступ британської армії завжди кінчається ганебним провалом, і чергова їх спроба обіцяє англійцям тільки новий і, мабуть, найжорстокіший розгром. Цього разу Роммель напевне пожене їх аж до Каїра. А що т-хчХ? Єгиптяни підіймуть повстання і поквитаються з СЇЮЇМИ англійськими хазяями...
1 Скотти — група кельтських племен, від яких походить назза Шотландії (старовинна назва — Скотландія).
— Ви мені пробачте, Скотт, — ще з порога сказав заклопотаний Уоррен, повертаючись до себе в кабінет. Він щільно причинив двері, підійшов до трофейної вішалки, взятої в італійців у форті Капуццо, і зняв з неї свою полотняну куртку.— Мені треба спішно їхати в зону каналу. Змушений вас покинути. Про ваше нове призначення вам доведеться поговорити з генералом Черчем. Не заперечуєте?
Скотт допоміг йому натягнути куртку на покалічену ліву руку.
— Гаразд, сер.
Ввійшов ад'ютант, з виправкою бравого вояка, страшенно молодий і недосвідчений в своїй роботі.
— Даруйте, сер,— звернувся він до Уоррена,— але ^я все-таки не розумію: маю я право на стайні для поні
в Замалеку? Мені здавалося, ніби ви говорили, що маю.
— Так, говорив.
— Тоді вони вас зовсім не зрозуміли, сер.
— Зверніться до полковника Бредмена. Все, Філ-потс, ви вільні.
— Слухаю, сер,— сказав ад'ютант і вийшов.
— Це мій новий помічник. Гравець у поло. Нічого не поробиш, Скотт. А вас я хотів би попросити виконати для мене тим часом одну роботу.
— Завжди готовий, генерале.
Уоррен взяв ремінний стек і коробочку з пілюлями.
— Намітьте мені на карті з десяток підходящих пунктів для розміщення складів пального. Почніть десь одразу ж на північний захід від Тріг-Капуццо і протягніть ланцюжок миль на сто на захід. Тільки не дуже близько до траси, але й не дуже далеко від неї. До цих складів мусять бути підходи для грузовиків і навіть танків. Ви знаєте, яку морову ми мали з пальним. Тільки-но заглибишся в пустелю — і вже кінчається бензин, а через каністри ми, бувало, втрачали його більше, ніж у будь-якому бою. А яка користь від танків, коли їх нічим заправити? Так трапилося в Сіді-Резег. Пі пального, ні ремонтних майстерень. Не можна було відремонтувати танки! Це ще гірше, ніж нестача бензину. Ось чим я хочу зараз зайнятися. Для танків нам потрібні аварійні машини. Адже під Соллумом діяли в бою лише п'ять танків з п'ятдесяти, бо решту ми просто не могли зрушити з місця. Бракувало ремонтних засобів. Тому я й прошу вас підшукати такі місця, куди ми могли б принагідно і наперед завезти пальне. Я не збираюся більше посилати у бій добрі машини й добрих солдатів, якщо вони не матимуть бензину і не можна буде вчасно вивести їх з-під удару. Надто в нас багато невиправданих втрат. А наші друзі в Лондоні не хочуть на це зважати. Ви мені допоможете, Скотт? Уоррен придержував рукою двері.
— Слухаю, сер. Ми з Куотермейном зробимо все, що треба.
— От і добре. Зробіть особисто для мене. Бо, власне, це не входить у ваші прямі обов'язки. А про нове призначення поговорите вже з генералом Черчем. Сподіваюсь, воно вам припаде до душі, хоч завдання далеко не з легких.
У старого солдата були свої турботи, свої страхи за величезні втрати в техніці й живій силі. Він був до краю заклопотаний цим. Зараз Уоррен зібрався в Абу-Сувейр, щоб оглянути нові ремонтні майстерні. Його друзі в Лондоні безпам'ятні, їх важко в чомусь переконати, вони тільки все вимагають. Коли б старий генерал зважився на одвертість, він би сказав, що його друзі в Лондоні — дурні й головотеси, які заважають виграти війну. Йому теж доводилося гнати людей на забій, знаючи, що на нього завжди чатує невдача й можливість фатальної помилки.