— Росіяни,— сповістив він,— виграли велику битву на своєму центральному фронті й знищили за один день боїв сто ворожих танків.
— Мабуть, більше, ніж ми маємо в усій пустелі,— сказав Скотт.— Значить, росіяни й самі втратили не менше ста танків. Важко повірити, Сем. Коли б ми
1 Серденько (араб.).
були в цьому певні, то навіщо б нам тоді й оцей клопіт з війною?
— Хтось минулої ночі стріляв в Амера Гусейна-иашу,— вів далі Сем.— Ну й діла! Біля його власних дверей! Вони з верху до низу були забризкані кров'ю, їй-богу! Пишуть, що Черчілль незабаром поїде до Москви. Минулої ночі англійські повітряні сили вчинили наліт на Тобрук.— Сем засміявся, підштовхнув Скотта і сказав йому на вухо: — Хлопці з загонів далекої дії, видно, в цей час саме підкладали міни в ангарах італійців і прийняли весь вогонь на свої ж голови. Цікаво, а що сьогодні робила англійська авіація?
Скотт замислився; він так був поглинутий думкою про єгиптянина Гамаля, що Семів жарт на адресу загонів далекої дії його не звеселив.
Єврей і єгиптянин величали один одного на килимі йа сіді1. Коли б вони не були давніми знайомими, їм довелось би, хапаючи один одного за біцепси, звертатися до супротивника ще церемонніше: йа с а ' а-тель бей2. Вони були виховані. Якщо хтось із них ненароком порушував правила боротьби, підставивши ногу чи з коліна взявши супротивника в лещата, вони говорили один одному й а паша3, щоб вибачення звучало найурочистіше. їх формені чорні трико блищали від поту. Друга година пополудні в Єгипті, навіть на початку осені,— мало придатний для боротьби час. Та й днина випала гаряча. Але єврей був коваль, а єгиптянин — солдат, і часом своїм вони не розпоряджались. Зросту єврей був велетенського і будовою нагадував екскаватор, а через те й діяв, неначе машина: в боротьбі він мав тенденцію краще захопити противника, а не просто кинути його додолу. Єгиптянин був присадкуватий — такий, приміром, як Скотт,— зате вік наче народився для вільної боротьби і кожну сутичку проводив впевнено й дуже красиво. Враховуючи вагу супротивника, він використовував свої руки й ноги як важелі, вдаючись до знаменитого прийому souplesse у стилі славнозвісного балтійця Карла Поджелло. Іноді
1 О господар мій (араб.).
2 Ваша світлість, повелителю мій (араб.).
3 О паша (араб.).
це призводило до того, що він ледве не переступав за межі дозволеного, і йому не раз указували на порушення правил; але Сем розумів, що як борець єгиптянин переважає єврея.
— Е, ні,— сперечався з ним Скотт.— Я за Маккавея.
Він мав підозру, що Сем поставив усі свої гроші на єгиптянина.
— Техніка в нього підкачала,— доводив своє Сем.— Ні коліна, ні кисті рук не працюють.
— Техніка — це ще не все, Сем,
— Вона перемагає. Перемагає!
Скотту подобалась людяна і прямодушна манера, з якою Маккавей орудував своїми величезними руками. Хоч і незграбно, зате безпосередньо. І в очах у нього з'являвся непідробний подив щоразу, коли його ривок чи залізні обійми не мали ніякого успіху. Він здивувався, коли єгиптянин гепнув його об землю, але нітрохи не стривожився. Стежити за єгиптянином було саме задоволення. Він справді володів технікою, до того ж далеко не примітивною. В його обдуманих і точних рухах було щось від вдачі самого борця. Єврей, техніка якого була незрівнянно гірша, весь час залишався самим собою, і Скотт радів, споглядаючи цю енергію, не зіпсовану ні завченими наперед прийомами, ні технічними розробками.
Майже кожен у цьому залі з дерев'яним помостом посередині й лавами навколо, де стояв важкий дух суміжної вбиральні, сам був борцем, за винятком чотирьох гречанок, які прийшли з чотирма борцями-греками. Тільки жінки й дозволяли собі голосно висміювати звитяжців на килимі — змагання мало надто сімейний характер. Глядачі зверталися до борців на ймення, давали їм дружні поради: "Нижче, нижче, Гассане!" або "Через ногу його, Віллі!"
Єгиптянин переміг. Рішення судді було справедливим. Прийнявши ванну й переодягнувшись, Гассан Афі-фі й Віллі Нахум подадуться з греками випити пива й закусити мезе 1 в кав'ярню-бар "Парадіз", де греки зостануться грати в доміно і трік-трак ще довго після того, як Віллі й Гассан повернуться на роботу. Сем коротко пояснив це Скотту, а потім запросив розділити
1 Закуска до пива з гострих солінь (араб.).
їхню компанію і подивитись, як він, Сем, грав в доміно, але Скотт показав на Куотермейна, що сидів по той бік арени й чекав на нього, щоб одвезти в абассійські бараки.
— Таїб !,— сказав Сем.— Отже, до завтра. І він пішов до своїх греків та їхніх дам.
По дорозі в Абассію на позиченому вілісі Куотермейн з обуренням запитав Скотта:
— Ви знаєте, для чого нас викликають у першу майстерню?
— Оглянути новий "шевроле".
— Так, але вони накидають на нього легку гармату. І ставлять ще таку саму на другий грузовик. Розумієте, для чого це робиться?
— Авжеж. Хочуть, щоб ми стріляли.
— Ото ж бо! Але, Скотті, це ж безглуздя! Одне діло возити винищувальні загони чи ще там когось у Тобрук і назад, розставляти пости на дорогах. Ніхто краще за нас цього не робить. Для цього ми й створені. Забираємо людей в одному місці й перевозимо в інше. Гаразд! Показуємо дорогу, прокладаємо траси... Це я розумію. Але яке ми маємо відношення до легких гармат? Вони — не для оборони. Вони годяться лише проти танків, та й то для стрільби прямою наводкою. До чого ж тут ми, Скотті?
— Треба гадати, що недаремно ж нас вливають в загони далекої дії.
— Тоді валах і, йа кептен!2 Що ще замислив Черч?
— Мені вони нічого не сказали. Надто були заклопотані смертю Бентінка.
— Вам треба з кимсь поговорити, інакше нас примусять займатися тим, чого ми робити не зможемо. Неймовірна безгосподарність! Якщо цим тупоголовим не нагадати, для чого існує загін, вони неодмінно про це забудуть.
— Що вони тупоголові, це точно,— погодився Скотт.— І, напевне, забудуть.
1 Добре, гаразд (араб.).
2 Клянусь аллахом, капітане! (Араб.)
— То що ж нам робити? — Куотермейн піддав газу й сердито помахав якомусь таксі, показуючи посторонитись.
Скотт засміявся:
— Нічого не вийде, Куоті. Я ні про що не можу прохати цих виродків. Ні про що.