— Онде він!— гукнув Бентінк, показуючи на літак, який згори було видно.— Але французик посадив машину на крило. Погляньте, Скотті.
Скотт підніс до очей бінокль і побачив, що літак якось дивно перевалився набік, злегка піднявши в повітря одне колесо й дуже задерши крило.
— Ну, що це, по-вашому?— запитав він Бентінка.— Аварія?
— Не знаю. Давайте підійдемо й подивимось.
— Увечері,— заперечив Скотт.— Не можна забувати про обережність.
— Але ж довкола на п'ятдесят миль нема ні душі,— нетерпляче сказав Бентінк.
— Нам нікуди поспішати,— кінчив суперечку Скотт.
Бентінк з трудом проковтнув готову зірватися з язика лайку, і вони пішли назад до ваді.
Тільки здалеку глянувши на літак, Куотермейн уже зміркував, що з ним робити.
— Вони могли начинити його мінами-сюрпризами або просто замінувати. Ймовірно також, що вони його знайшли і навмисне поставили на крило, але в цьому я сумніваюсь,— говорив він Скотту, коли вони грузовиком під'їжджали до літака.— Зараз я подивлюся.
Скотт його відпустив. Куотермейн сам чудово закладав міин-сюрпризи і не гірше вмів їх знаходити. Він ретельно оглянув місцевість у радіусі п'ятдесяти кроків від літака, подекуди й подовбався в піску та камінцях. Потім, наблизившись до машини, обмацав шов, що з'єднує крила з фюзеляжем, ніби попестив його пучками пальців.
— А це для чого?— запитав Бентінк.
— В ці місця він, як правило, складає власні бомби,— сказав Сем.
Куотермейн, насвистуючи собі під ніс, поліз на задерте крило; літак злегка хитнувся, проте не змінив положення. Прозорий козирок уже був відсунутий. Куотермейн зазирнув усередину кабіни і з подивом обернувся до друзів.
— Француз іще тут,— гукнув він.— Мертвий.
— Тоді не чіпайте його,— сказав Скотт. Негайно злазьте.
Скотт вийшов з грузовика, наказавши всім залишатись на місці, й побіг до літака; Куотермейн чекав його, сидячи на тупому кінці крила.
— Що сталося? — здивовано запитав він Скотта.
— Труп могли замінувати,— відповів той.
— Ніби я не знаю! — сказав Куотермейн.— Зараз подивимось.
— Я подивлюся сам,— відрубав Скотт.— Злазьте.
— Та що з вами, Скотті?
— Дайте мені ваші щипці,— сказав Скотт, сам дивуючись з того, що з ним коїться: йому раптом млосно защеміло в грудях від пекучого небажання наражати на небезпеку Куотермейна чи будь-кого з своїх друзів, хоч він, не задумуючись, робив це вже сотні разів.
Скотт видерся нагору, щоб заглянути в кабіну, й побачив одягнене в шкіру, вже вражене тліном тіло. Непокрита голова була вплющена в щит управління. Темне кучеряве волосся француза кишіло сірими мушками. М'який ремінний шолом з великими навушниками звисав з голої шиї на тасьмі й проводці.
Скотт нахилився над трупом і помацав, чи не підведено під одягом дроту до грудей; по тому, затримуючи дихання, просунув голову далі, щоб перевірити, чи не заміновано сидіння. Він трохи був не перевернувся на француза, але Куотермейн встиг схопити його за ноги.
— До нього ніщо не підведено,— сказав Скотт, повернувши Куотермейну щипці, й зіскочив на пісок, щоб видихнути з рота і ніздрів нудотний запах смерті.
— Дивна річ,— сказав Куотермейн.— Невеличкий перекіс, а голову розтрощило вщент.
Скотт запитав Бентінка, як це могло трапитись.
— Він, очевидно, відсунув козирок і зняв шолом, щоб зорієнтуватись під час посадки, а сам трохи підвівся з сидіння, стежачи за тим, куди йде машина. Я теж так роблю в пустелі,— пояснив їм Бентінк.— Ремені в нього закріплені?
— Не знаю,— сказав Куотермейн.— Перевірте. Бентінк заперечливо похитав своєю юною аристократичною головою. Мигцем він уже зазирнув до кабіни.
— Ні, дякую. Мені ще, може, теж доведеться сконати в такій душогубці. Перевіряйте самі.
Куотермейн подивився:
— Ремені не закріплені.
— Це його й загубило,— сказав Бентінк.— Як на гріх, заднє колесо вдарилось об камінюку, коли літак уже котився по землі. Якби на ньому був шолом, він, напевне, вийшов би з машини живий.
І тоді на ноги звівся засмучений велетень Сем Гас-сун; він двічі піднатужився й витяг з кабіни скоцюр-блений труп француза. Сем не кинув заклякле тіло на землю, він одніс його на відкрите місце й обережно поклав обличчям униз, щоб не видно було цієї маски з дико роззявленим від жаху ротом. Один черевик спав, і крізь дірку на п'ятці шкарпетки прозирала нога. Руки були тонкі, мов у балерини, але й вони захололи навіки ; навздогін за трупом полетіли мухи.
Літак підперли антенними жердинами та мішками з піском; Сем і Бентінк оглянули пошкоджене крило й пробиту шину. Бентінк заявив, що зможе полетіти, якщо вони акуратно підріжуть крило та залатають шину. Сем запевнив його, що це зробити неважко.
— Скрутите собі в'язи,— холодно кинув Бентінку Скотт.
— А я не хочу ще цілий тиждень чіплятись за борти вашого "шевроле",—упирався Бентінк.— Я завтра ж полечу на оцій машині.
— Не варта справа заходу,— наполягав Скотт,— Краще повертайтеся з нами.
Бентінк лише сміявся, не бажаючи його й слухати.
— Ви нічогісінько не розумієте в літаках, друже. Ці машини літають ще краще без кінчиків крил. Якщо на те пішло, то Сем без шкоди міг би підчикрижити їх обидва.
Скотт стояв на своєму, Бентінк лаявся. Розмова набирала дедалі більшої гостроти: Скотт звелів Бентінку робити те, що йому кажуть, а Бентінк, молодий і тендітний, проте, судячи з тону, досить незалежний у своїх діях, послав Скотта під три чорти.
— Та не держіть його,— втрутився Куотермейн.— Зрештою, йдеться про його власні в'язи, а він, як видно, дуже поспішає до жіночки.
Скотт поринув у вперте мовчання, так добре їм знайоме. Друзі знали: хоч як вони сперечатимуться, останнє слово все одно буде за ним.
Зопалу Скотт сказав:
— Не дозволяю!
Та досить лиш було йому промовити це слово — спересердя й рішуче, з душевним болем, так само, як тоді, коли Куотермейну загрожувала небезпека підірватися на міні-сюрпризі,— і він раптом здався, відкинув геть увесь цей клопіт, не захотів нічого вирішувати.
— Робіть, як знаєте,— сказав він.— Сем вам допоможе.
РОЗДІЛ 8
Атия і Скотт поховали француза. Вночі, поки Сем з молодим Бентінком підрізали крила та лагодили літак, а Куотермейн присвічував їм, закриваючи зверху рукою ліхтар, вони розчистили злітну доріжку: звільнили від каміння метрів двісті.