— Гм! Се діло не моє, а вашого начальника, він повинен вам сказати, як і що, а коли сам не втне, нехай напише до нас бомагу, тоді ми й розберемо.
— Еге! Я прохав бумагу, а він не дав.
— Його діло.
— Значить, повременить?
— Робіть по закону, як скаже начальник...
— Значить: од вас знов до його?
— По порядку треба, інстанції не можна минати.
— Значить, і в стан, кажете, треба.
— Сього я не кажу, до начальника треба.
Таким чином старшина нічого певного і не допитався у Ворони, з чим до його, з тим і від його.
ХІІІ
, Ворона бачив, що діло повертається недобре і треба випередити Летючого; він, випроводивши старшину, зараз же побіг в "присутствіє" і прискорив там, щоб того ж дня справа пішла до Пугача, потім пішов до Пугачевого секретаря "клопотати, щоб в інтересах крестян" якомога прискорив діло.
Секретар нічого не відав про сю справу, пойняв віри Вороні, що інтереси крестян вимагають кінчати діло швидше і обіцяв, не гаючись, доложити Пугачеві.
Так він і зробив: скоро прийшла до його рук з "присут-ствія" справа з приговором чорноозерців, він на другий день подав її Пугачеві.
Пугач, вислухавши секретарів доклад, взяв у його усі папери і сказав, що він мусить їх ще раз перечитати; справа, на його думку, дуже важна для крестян; нічого з нею хвататися, а треба порадитися з спеціалістами. Діло нічого не стратить, коли полежить кілька день.
Коли Пугачів секретар після докладу вертав до господи, його перестрів Ворона і зараз же спитав: чи дав Пугач санкцію на приговор.
— Ні, лишив у себе усі папери, хоче їх ще сам перечитати,— відповів секретар,— ви знаєте, що се у його часто трапляється: чоловік він сторожкий взагалі, де річ про селян; певно, що санкцію він дасть і скоро дасть, я тієї ж хвилини подам вам звістку телефоном.
Одначе така відповідь не заспокоїла Ворону, а ще більш збентежила його: "чи не закинув тут,— думав він,— якого гака Летючий або Хватько? Так же знав би про се і, певне, сказав би мені секретар".
Охмарений Ворона зайшов в банк до Вакуленка, щоб поділитися з ним невеселими звістками.
Справді, в сю справу закинено було аж два гаки.
За кілька годин до докладу Пугачеві, останній прийняв з пошти два пакети, заадресовані до власних його рук; в одному була просьба Опікала і Сергієнка, в другому ніким не підписаний донос, що інженер Летючий, заїхавши до Чорного Озера, баламутить крестян, простаючи між ними соціалізм та штундову віру.
Пугач, найпаче після докладу, потроху догадався, звідкіль віє вітер "соціалізму та штундизму". Не кажучи ні слова навіть своєму секретарю, ні слова про просьбу селян, про донос на Летючого, він покликав до себе свого урядника-інженера Трохима Бородая і казав йому не гаючись поїхати до Чорного Озера і там зробити потайне слідство про всю справу чорноозерців, і про Летючого, і всі інші подробиці цього діла. Виряджаючи Бородая, він ще раз притьмом наказав йому, щоб він їхав не гаючись і всю отсю препоруку держав в найбільшій тайні, щоб, доки не скінчить цієї справи, нікому ні слова не повідав.
Бородай добре тямив, що Пугач в таких справах жартувати не вміє і не можна не справити його наказу. Бородай поїхав.
Минув тиждень; задля Вакуленка, а ще більш задля Ворони, незвичайно довгий, просто без краю, тиждень; щодня Ворона бігав до Пугачевого секретаря спитати, чи не видав Пугач якої резолюції. Секретар розводив руками і щиро говорив, що він і сам не тямить, чого Пугач тягне справу.
— Раз я йому був нагадав,— мовив секретар,— а він тільки й сказав: "Пам'ятаю, пам'ятаю". Нагадувати вдруге не можна, треба ждати.
І Ворона ждав, та й що ж йому було більше робити, як не ждати, тільки нелегко йому було ждати, щодня в душі у його більш та більш зростала тривога і він все шукав причину: чому Пугач не підписує справи? Думки вилися в голові роями, не давали спокою, бентежили його. Самолюбство його мордувало його; чого він не придумував, за які тільки заходи не брався, щоб або прискорити справу, або принаймні довідатися, чому Пугач не підписує, ніщо не помагало... Пугач про чорно-озерців^йаче забув; нікому ні слова про них.
Ворона був певен, що "все лихо діє Летючий", але яким чином? Невже Пугач взяв хабара? Ні, се немолслива річ! Так що ж?
XIV
Минуло ще кілька день, Бородай вернувся — і привіз Пугачеві потайне слідство; воно затвердило усе те, що ми тут розповіли. Звісно, донос про простання Летючим соціалізму і штундизму показався тим найпаскуднішим подлим наклепом, яким у нас часто-густо орудують задля егоїстичних рахунків...
Через день після приїзду Бородая з Чорного Озера зажурені і охмарені Ворона і Вакуленко сиділи ранком, перед полуднем, в банковому кабінеті Вакуленка та ганьбили і кляли Летючого за те, що "більш ніхто, як не він, загальмував справу".
Аж ось почувся дзвоник з телефону... Після звичайних питань Ворона припав ухом до телефону.
— Справа порішена, приказ пішов годину назад...
Ворона більше нічого вже й не питав; на радощах він нестямився, ні слова не говорив, мовчки поцілувався з Вакуленком, стис йому руку, взяв свого бриля і бігцем в своє "присутствіє"...
— Євхиме! — іукнув йому Вакуленко.— Зараз перекален мені телефоном, що зробите.
Але Євхим ледві чи чув отсі слова...
Прибігли в "присутствіє", Ворона велів уряднику швидше подати йому пакет, що зараз прийшов від Пугача.
Подали. Ворона боявся розпечатувати пакет і не тямив, чого йому тремтять руки, чого за шкурою мороз ходить?.. Розпечатав, прочитав, бумага випала з рук, Ворона взявся крейдою.
Пугач писав, що, розгледівши всю справу, він запевнився, що чорноозерці яко люде темні дуже продешевили, і приговору їх на умову з Вакуленком не можна затвердити, а треба скасувати його, треба, щоб хтось тямущий з'ясував селянам усі подробиці сієї дуже валеної справи, тим-то він наказує, щоб пан Ворона, взявши інженера Бородая, не гаючи часу, поїхали в Чорне Озеро і там нехай Бородай, запросивши інженера Летючого, перевірить з ним: чи справді наділені землі чор-ноозерських селян такі багаті на залізну руду, і, коли так, так найменшою ціною за оренду земель з рудою треба брати ті, які визначив Летючий. Опріч того, по наказу Пугача Ворона повинен зібрати чорноозерців і розповісти їм докладно, що вони занадто продешевили були, прийнявши ті ціни, які показав Вакуленків повірений Наймитенко. Нарешті Пугач послав докір і місцевому начальнику, і "присутствію" за те, що вони не досить уважно глянули на сю справу і так легковажно затверджа-ли приговор темної громади, цілком несвідомої в даному разі.