Натисніть "Enter" (Натисніть "Введення")

Джон Варлі

— Ви слухаєте запис. Будь ласка, не кладіть слухавку, поки...

Я жбурнув слухавку з такою силою, що телефонний апарат впав на підлогу. Сам я так і стояв, весь мокрий, мене трясло від злості. Потім телефон почав видавати такий звук, що нагадує дзижчання і вказує, що слухавка лежить не на важелі. Зумер цей разів у двадцять гучніше всіх інших звуків, на які здатен телефон, я будь-коли не міг зрозуміти, навіщо це потрібно. Начебто відбулося щось жахливе: "Катастрофа! слухавка не на важелі!!!"

Автовідповідачі, на мій погляд, з числа тих винаходів, які роблять життя неприємним в дріб'язках. Скажіть чесно — ви любите, коли вам відповідає машина? Але те, що відбулося зі мною, це вже не просто дрібна неприємність: автоматична набираюча машина щойно зателефонувала мені сама!

Машини ці з'явилися не дуже давно. Я одержував два-три дзвоника на місяць, здебільшого від страхових компаній. Вони читають вам двохвилинну промову і дають номер телефону, за яким можна зателефонувати, якщо пропозиція вас зацікавить. (Якось, одного разу я туди зателефонував, щоб висловити все, що я про них думаю, але знову нарвався на автомат, який вимовив: "Чекайте відповіді" — і ввімкнув музику.)

Я повернувся у ванну, стер краплі з пластикової обкладинки бібліотечної книги й обережно опустився у воду. Вода, зрозуміло, вже охолола. Я додав гарячої, і тільки-но тиск у мене прийшов в норму, як знову задзеленчав телефон.

П'ятнадцять дзвоників я не рухався з місця. Ви пробували читати, коли дзеленчить телефон? Після шістнадцятого дзвоника я вибрався з ванни. Витерся, надяг халат, навмисно повільно пішов у вітальню. Довго дивився на телефон. Після п'ятидесятого дзвоника я зняв слухавку. — Ви слухаєте запис. Будь ласка, не кладіть слухавку, поки повідомлення не закінчиться. Вам телефонують з будинку вашого найближчого сусіда Чарльза Клюга. Звінок буде повторюватися через кожні десять хвилин. Містер Клюг розуміє, що не був гарним сусідом, і заздалегідь вибачається за заподіяне занепокоєння. Він просить вас негайно прийти до його будинку. Ключ лежить біля входу під килимком. Ввійдіть у будинок і зробіть те, що необхідно буде зробити. За ваші послуги ви будете винагороджені. Дякую вам.

Клацнуло. І гудки.

Я завжди не кваплюся. Десятьма хвилинами пізніше, коли знову задзеленчав телефон, я все ще сидів і обмірковував отримане повідомлення. Потім зняв слухавку і став слухати.

Текст виявився точнісінько таким же. Як і раніше, у трубці звучав не голос Клюга, а щось синтезоване, механічне, начисто позбавлене людської теплоти.

Я дослухав до кінця і поклав слухавку на місце. Потім я подумав, чи зателефонувати в поліцію. Чарльз Клюг жив по сусідству десять років, і за цей час ми розмовляли з ним щонайбільше дванадцять разів. Не довше хвилини. Так що я не вважав себе чимось йому зобов'язаним.

Пекельного їм вогню, цим дзвінкам. Саме в той момент, коли я дійшов до такого висновку, телефон задзеленчав знову. Я глянув на годинник: пройшло десять хвилин. Зняв слухавку і відразу поклав на місце.

Можна, звичайно, відімкнути апарат, але навряд чи це сильно змінить моє життя...

Зрештою я вдягся, вийшов з будинку і попрямував до ділянки Клюга. Ще один мій сусід, який жив через дорогу, Хал Ланьєр, підстригав галявину перед будинком. Він помахав мені рукою і я відповів тим же. Було вже біля семи вечора. Трималася прекрасна серпнева погода. У повітрі стояв запах свіжоскошеної трави. Мені завжди подобався цей запах, і я подумав, що мою галявину теж не заважало б підстригти.

Схоже, Клюгові така думка будь-коли в голову не приходила. Його галявина місцями облисіла, а подекуди заросла травою, яка сягала колін.

Я подзвонив. До дверей не підійшли, і тоді я постукав. Потім зітхнув, зазирнув під килимок, дістав ключ і відкрив ним двері.

— Клюг? — покликав я, сунувши голову всередину.

Потім непевно, як людина, яка не знає, чекають її чи ні, пройшов через маленький хол. Штори на вікнах, як завжди, запнуті, але телевізійні екрани в кімнаті, що колись служила вітальнею, давали досить світла, щоб я міг розглянути Клюга. Він сидів у кріслі перед столом, впершись обличчям в клавіатуру комп'ютера, і в голові його, збоку, зяяла величезна діра.

Хал Ланьєр працює з комп'ютерами в лос-анджелеському управлінні поліції, і я в першу чергу розповів йому, що побачив у будинку Клюга, а він уже викликав поліцію. Ми разом чекали, поки прибудуть машини, і він все запитував, чи чіпав я там що-небудь, а я щораз відповідав, що не торкав будь-чого, крім дверної ручки.

Машина медичної служби приїхала без сирени, і незабаром навкруги заметушилися поліцейські. Сусіди всі були тут — хто в себе в дворі, а хто тихо перемовлявся перед будинком Клюга. Знімальні групи з телекомпаній приспіли саме вчасно, щоб встигнути до виносу тіла, загорненого в пластикове простирадло. Чоловіки і жінки з поліції снували туди-сюди. Думаю, вони займалися тим, що призначено робити поліцейським: знімали відбитки пальців, шукали речові докази... Я б пішов додому, але мені сказали залишитися.

Зрештою мене відвели у вітальню Клюга до слідчого Озборна. Телевізійні екрани все ще світилися. Ми з Озборном потисли один одному руки, після чого він мовчки оглянув мене від голови до ніг. Маленького зросту, лисіючий слідчий здався мені дуже змореним і продовжував здаватися таким доти, поки не глянув на мене впритул. От тоді, хоча в обличчі його не відбулось змін, він зовсім перестав виглядати стомленим.

— Ви Віктор Апфел? — запитав він.

Я сказав, що це так.

— Містере Апфел, як по-вашому, з цієї кімнати що-небудь пропало?

Я озирнувся, ставлячись до питання як до цікавої загадки.

Камін, фіранки на вікнах. Килим на підлозі. Але крім цього в кімнаті не було будь-чого, що зазвичай буває у вітальнях.

Вздовж всіх стін були розставлені столи, лише вузький прохід залишався в центрі кімнати. На столах нагромаджувалися дисплеї, клавіатури, дисководи та інші сяючі брязкітки нового століття {Bobua: певно мається на увазі XX століття}. Все це з'єднувалося товстими кабелями і шнурами. Під столами стояли інші комп'ютери і шухляди, доверху наповнені усіляким електронним мотлохом. Над столами до самої стелі висіли полиці, забиті коробками зі стрічками, дисками, касетами... Це все позначається одним терміном, але я тоді не міг його згадати. Апаратне забезпечення.