Коли нарешті можна було почати роботу (надворі в цей час лежав сніг, і Різдво вже минуло), Ґольдмундове життя набрало нового вигляду. Для монастиря він ніби зник, ніхто його більше не бачив, він більше не чекав під кінець уроків на юрбу школярів, не блукав більше лісом, не ходив кружґанком. Їв він у мельника — це вже не був той, кого він школярем колись часто відвідував. А до своєї майстерні він не дозволяв заходити нікому, крім свого помічника Еріха — той також у деякі дні не чув від нього ні слова.
Свій перший твір, поміст для читання, він після довгих роздумів придумав так: на двох частинах, з яких складалася ця робота, одна повинна була представляти світ, а інша — Слово Боже. Нижня частина, східці, мала виростати з міцного дубового стовбура і, виючись довкола нього, повинна була зображати створення світу, картини природи і простого життя патріархів. На верхній частині, перилах, мали б бути образи чотирьох євангелістів. Одному з євангелістів він хотів дати подобу блаженного абата Даніеля, іншому — блаженного отця Мартина, його наступника, а у фігурі Луки увіковічнити свого майстра Ніклауса.
Він зустрівся з великими труднощами, з більшими, ніж собі уявляв. Вони завдавали йому клопоту, але то був приємний клопіт, він заходився коло роботи й захоплено, і з відчаєм, як коло неприступної жінки, боровся з нею озлоблено й ніжно, як ото рибалка бореться з великою щукою, кожна протидія навчала його і робила чуйнішим. Він забув усе інше, забув монастир, майже забув Нарциса. Той кілька разів з'явився, але не побачив нічого, крім малюнків.
Ґольдмунд здивував натомість Нарциса проханням вислухати його сповідь.
— Я дотепер не міг змусити себе до цього,— признався він,— я здавався собі таким мізерним, почував себе перед тобою вже достатньо приниженим. Тепер мені краще, у мене є тепер моя робота, і я вже більше не пусте місце. І позаяк я живу вже в монастирі, то хотів би підкорятися порядку.
Він відчував, що дозрів для цієї хвилини і більше не хотів з цим чекати. А живучи у перші тижні споглядальним життям, віддаючись знову всьому побаченому, згадуючи юність і розповідаючи на прохання Еріха про своє життя, він оглядався на прожите, і воно набувало певної впорядкованості та ясності.
Нарцис прийняв його на сповіді без урочистостей. Вона тривала біля двох годин. З нерухомим обличчям слухав абат пригоди, страждання та гріхи свого друга, поставив кілька запитань, ніколи не перебивав і незворушно вислухав ту частину сповіді, де Ґольдмунд признався у зникненні своєї віри в Божу справедливість і доброту. Деякі зізнання друга під час сповіді приголомшили його, Нарцис бачив, як сильно ним трусонуло життя, яким жахливим бував його переляк і як близько часами він був до загибелі. Потім він знову усміхався і був зворушений невинною дитячістю друга, що так і не змінилася, а потім бачив, що Ґольдмунд занепокоєний своїми нечестивими думками і що він кається через них, а думки ті порівняно з його власними сумнівами та глибокими провалами його власних роздумів були зовсім невинними.
На Ґольдмундове здивування, та що там, на його розчарування, духівник не повважав його справжні гріхи занадто важкими, але картав і покарав без жалю за його недбале ставлення до молитви, до сповіді і до причастя. Він поклав на нього покуту: до причастя чотири тижні жити помірковано і цнотливо, щоранку вислуховувати ранішню месу і щовечора проказувати три "Отченаші" й одне "Богородице Діво".
Потім він сказав Ґольдмундові: "Я тебе перестерігаю і прошу не сприймати цю покуту легковажно. Я не знаю, чи ти все ще пригадуєш добре текст меси. Ти повинен стежити за кожним словом й повністю віддатися його смислові. "Отченаш" і деякі гімни я ще сьогодні сам прокажу разом з тобою і дам тобі настанови, на які слова і значення ти повинен особливо звернути свою увагу. Ти повинен священні слова вимовляти і слухати не так, як вимовляють і слухають слова людські. Щоразу, коли ти ловитимеш себе на тому, що проказуєш слова бездумно й легковажно, а це траплятиметься частіше, ніж ти думаєш, то повинен згадати собі цю ось годину і мою пересторогу, починати спочатку і так вимовляти слова, так їх допускати у своє серце, як я це тобі покажу".
Чи то був щасливий випадок, чи абатове знання людської душі сягало аж так далеко — внаслідок цієї сповіді та покути настав для Ґольдмунда час такого внутрішнього звершення та спокою, що вони робили його щасливим. Занурений у свою роботу, повну напруження, клопоту, але й утіхи від неї, він щоранку і щовечора завдяки легким, але з усією серйозністю виконуваним духовним вправам відчував звільнення від хвилювань дня, відчував перенесення цілої своєї істоти на рівень якогось вищого порядку, це виривало його із небезпечної самотності творця і вело, як дитину, у Царство Боже. Якщо боротьбу за свій твір він повинен був так чи інакше витримувати на самоті, повинен був віддавати йому всю пристрасть своїх почуттів та своєї душі, то саме година молитви повертала його назад у стан невинності. Під час роботи його часто охоплювали лють та нетерпіння або запаморочення від насолоди — у богомільні ж вправи він занурювався, як у глибоку холодну воду, що змивала з нього пиху як від захоплення, так і від відчаю.
Вдавалося так не завжди. Інколи увечері після пристрасних годин роботи він не знаходив спокою та зібраності, часами забував про духовні вправи і неодноразово тоді, коли намагався у них зануритись, йому заважала, його мучила думка, що проказування молитви врешті-решт є дитячими зусиллями заради Бога, якого взагалі немає або який йому все одно допомогти не зможе. Він поскаржився другові.
— Продовжуй,— сказав Нарцис,— ти дав обіцянку і повинен її дотримуватися. Тобі не треба думати про те, чи Бог чує твою молитву або чи Бог, якого ти там собі уявляєш, взагалі існує. Тобі не треба також думати про те, чи зусилля твої дитячі. Порівняно з Тим, до кого звернено наші молитви, всі наші вчинки — це хлоп'яцтво. Всі ці безглузді думки малих дітей ти повинен собі повністю заборонити під час духовних вправ. Мусиш проказувати "Отченаш" і "Богородице Діво" і віддатися їхнім словам, переповнитися ними, подібно до того, як ти під час співу чи гри на лютні не стежиш за якимись там мудрими думками й умоглядними вправами, а виводиш один за одним звуки чи рухаєш послідовно пальцями так чисто й досконало, як тільки можеш. Коли люди співають, то не думають про те, чи спів є, наприклад, корисним, чи ні — вони просто співають. Саме так ти повинен молитися.