— Послухай-но, абате Іване,— сказав йому якось Ґольдмунд,— поступово я таки буду змушений якось призвичаїтися до твого нового імені. Мушу тобі сказати, що мені у вас дуже подобається. У мене ось-ось з'явиться бажання піти до Великої сповіді і після відбутої покути прохати, щоб мене зарахували до числа мирських братів. Але ж бачиш, тоді б нашій дружбі прийшов кінець, ти б був абатом, а я — мирським братом. Проте жити от так коло тебе, бачити твою працю, а самому бути нічим і не робити нічого — цього я більше не можу терпіти. Я б також дуже хотів працювати і показати тобі, хто я і що я вмію, аби ти міг побачити, чи було варто випрошувати моє звільнення від шибениці.
— Я радію з цього,— сказав Нарцис, вимовляючи свої слова ще чіткіше й зрозуміліше, ніж звичайно.— Ти можеш почати влаштування своєї майстерні, коли захочеш, я відразу ж накажу ковалеві й теслі, щоб вони були до твоїх послуг. А ти розпоряджайся всіма робочими матеріалам, що їх тут можна роздобути! Коли що треба через візників десь замовити, то склади список. А тепер послухай-но, що я думаю про тебе і про твої погляди! Ти мусиш мені дати трохи часу, щоб себе висловити: я вчений і хотів би спробувати представити тобі справу з точки зору свого духовного світу, іншої мови у мене немає. Тож слідкуй за мною ще раз, як ти давно колись так терпляче робив вже не один раз.
— Я спробую слідкувати за тобою. Говори.
— Пригадай собі, як я тобі вже в наші шкільні роки інколи казав, що вважаю тебе митцем. Тоді мені здавалося, з тебе може бути поет, на уроках читання і писання у тебе була певна відраза до умоглядного, абстрактного і ти особливо любив у мові слова та звуки, коли вони мали чуттєво-поетичні властивості, отже слова, з допомогою яких собі щось можна уявити.
Ґольдмунд перервав:
— Вибач, але хіба поняття й абстракції, яким ти надаєш перевагу, хіба не є й вони уявленнями, образами? Хіба тобі й справді, коли ти мислиш, потрібні та любі такі слова, з допомогою яких собі нічого не можна уявити? Хіба можна мислити і притому нічого собі не уявляти?
— Це добре, що ти питаєш! Ну та звісно, що можна мислити без уявлень! Мислення з уявленнями не має нічого спільного. Воно відбувається не в образах, а в поняттях і в формулах. Власне там, де зупиняються образи, починається філософія. Власне це й було тим, про що ми так часто сперечалися, коли були юнаками: для тебе світ складався з образів, для мене — з понять. Я тобі постійно казав, що ти не годишся на мислителя, що це зовсім не недолік, ти натомість владарюєш у царстві образів. Слідкуй уважно, я тобі поясню. Якби ти замість того, щоб тоді піти у великий світ, став мислителем, то міг би наробити лиха. Адже ти став би містиком. Містики — це, кажучи коротко і дуже загально, ті мислителі, які не можуть позбутися уявлень, отож взагалі не є мислителями. Вони — приховані митці: поети без віршів, художники без пензля, музиканти без музичних тонів. Не один серед них — винятково обдарований і благородний дух, однак вони всі без винятку — нещасні люди. Таким і ти міг стати. А замість цього ти, Богу дякувати, став митцем і заволодів світом образів, де ти можеш бути творцем, де ти пан і господар, замість того, щоб як мислитель загрузнути у недоліках та недоречностях.
— Боюся,— сказав Ґольдмунд,— мені ніколи не вдасться збагнути світ твоїх думок, де мислять без уявлень.
— О, та ні, зараз тобі це вдасться. Послухай: мислитель намагається збагнути сутність світу і зобразити його з допомогою логіки. Він знає, що наш розум і його знаряддя, логіка — це недосконалі інструменти, подібно до того, як розумний митець дуже добре знає, що його пензель чи його різець ніколи не зможуть досконало виразити променіючу суть янгола чи святого. І тим не менше обидва намагаються це зробити, як мислитель, так і митець, кожен по-своєму. Інакше вони і не вміють, і не можуть. Бо ж у той час, як людина намагається реалізувати себе з допомогою даних їй природою талантів, вона чинить щось найвище і єдино осмислене з того, що може. А тому я раніше так часто казав тобі: не намагайся наслідувати мислителя чи аскета, а будь сам собою, прагни здійснити себе самого!
—Я тебе трохи розумію, а трохи ні. Але що це насправді означає: здійснити себе?
— Це філософське поняття, я не можу цього виразити інакше. Для нас, послідовників Арістотеля і святого Томи, найвище з усіх понять — це досконале буття. Досконале буття — це Бог. Все інше, що існує, існує лише наполовину, лише частково, воно у процесі становлення, воно різнорідне, складається зі спроможностей. Бог натомість не різнорідний, він — щось одне, у нього немає якихось спроможностей, він цілком і повністю є дійсністю. А ми — минущі, ми стаємося, ми — спроможності, для нас не існує довершеності, не існує повного буття. Але там, де ми робимо крок від потенції до дії, від спроможності до здійснення, ми беремо участь у справжньому бутті, ми стаємо на якусь крихту подібнішими до досконалого, до божественного. Це й означає здійснити себе. Ти ж повинен знати цей процес зі свого власного досвіду. Адже ти митець і створив чимало фігур. Коли тобі одна з таких фігур справді вдалася, коли ти образ людини звільнив від випадковостей і привів до чистої форми — тоді ти як митець зробив дійсним цей людський образ.
— Я зрозумів.
— Ти бачиш мене, друже Ґольдмунде, на місці і на посаді, де для моєї натури все досить зручно влаштовано, щоб вона змогла здійснитися. Ти бачиш, як я живу у спільноті й у традиції, які мені відповідають і мені допомагають. Монастир — це далеко не небеса, у ньому повно недосконалостей, але тим не менше належним чином проваджене монастирське життя людей мого типу стимулює набагато більше, ніж життя світське. Я не хочу говорити про речі моральні, але навіть із цілком практичної точки зору чисте мислення, вправляти яке і навчати якого є моїм завданням, вимагає певного захисту від зовнішнього світу. Отож мені тут у нашому домі було набагато легше здійснити себе, ніж тобі. Я дуже захоплююсь тим, що ти, однак, знайшов свій шлях і став митцем. Адже тобі було набагато важче.
Від похвали й від радості збентежений Ґольдмунд зашарівся. Щоб відвернути увагу, він перебив свого друга: "Більшість із того, що ти мені хотів сказати, я зміг зрозуміти. Одне тільки ніяк не доходить до мене, а саме те, що ти називаєш "чистим мисленням", себто твоє так зване мислення без образів й оперування словами, з допомогою яких собі нічого не можна уявити".