Ціла армія службовців Фолкрофту, велика частина яких вважала своїм дійсним хазяїном Податкову службу, фіксувала повідомлення про біржові угоди, сплату податків, сільське господарство, азартні ігри, наркотики і про інші речі, пов'язані або не пов'язані зі злочинністю.
Потім інформація вводилася в пам'ять гігантських комп'ютерів однієї з численних філій, розташованих на горбкуватій території "санаторію".
Жодна людина не змогла б зробити те, що вдавалося комп'ютерам: вони виявляли закономірності на основі зовні не зв'язаних між собою фактів. Пройшовши через їхнє електронне нутро, перед очима керівника Фолкрофту виростала панорама життя американського злочинного світу. З багатьох дрібних деталей поступово формувалася картина організованого беззаконня.
ФБР, Міністерство фінансів і навіть ЦРУ діяли, в основному виходячи з щасливих, але випадкових знахідок своїх агентів і аналітиків. Там, де законоохоронні інститути були неспроможні або неефективні, вступав у дію КЮРЕ. Наприклад, до боса великої кримінальної організації в Тускалузі зненацька дійшла документально підтверджена інформація про недобрі наміри його "колеги", що поділяє з ним сферу впливу в злочинному світі Арізони. Колега цей теж одержав таємниче наведення про те, що його збирається "прибрати" конкурент. У результаті вибухнула війна, у якій обидва програли...
У впливовій і не дуже чесно працюючій профспілці Нью-Джерсі після великої грошової ін'єкції і виборів змінилося керівництво: зненацька з'ясувалося, що переміг чесний молодий представник нової хвилі в профспілковому русі. А людина, що відповідала за підрахунок голосів на виборах, тихо пішла на пенсію й оселилася в сонячній Ямайці.
Але в цілому робота КЮРЕ просувалася вбивчо повільно. Незважаючи на чуттєві, але не смертельні удари Фолкрофта, гігантські злочинні синдикати продовжували рости і процвітати, охоплюючи щупальцями все нові і нові сфери життя Америки.
Агенти, впроваджені в злочинний бізнес, особливо в регіоні Нью-Йорка, де мафія діяла найбільш ефективно і безкарно, виявилися в становищі голубів, випущених у зграю яструбів. Інформатори зникали. Був убитий начальник одного з відділів по збору інформації. Тіло так і не знайшли.
Маклірі помалу звик до того, що він називав "місячними": через кожні тридцять днів Сміт влаштовував йому чергове нервування під видом наради.
— Грошей у вас досить, — говорив Сміт, — досить і устаткування, і персоналу. Тільки на одні магнітофони ви витрачаєте більше, ніж армія США на стрілецьку зброю. Але ваші нові рекрути будь-чого не можуть зробити.
Маклірі звичайно відповідав:
— У нас зв'язані руки. Ми ж не маємо права використовувати силу.
Сміт єхидно посміхався у відповідь.
— Якщо ви пригадуєте, під час другої світової війни ми досить успішно діяли проти німців у Європі. ЦРУ в роботі проти росіян і зараз практично не застосовує силу і почуває себе прекрасно. А вам що, проти звичайних хуліганів артилерію подавай?
— Ви прекрасно розумієте, сер, що ми маємо справу не зі звичайними хуліганами, — закипав Маклірі. — Під час війни в Європі за спиною спецслужб стояли армії союзників, а за ЦРУ в його протиборстві з росіянами стоїть величезна військова міць, у той час як у нас, крім цих чортових комп'ютерів, ані дулі!
Сміт при цьому випрямлявся в кріслі і з царственим виглядом вимовляв:
— Якщо ви забезпечите нас компетентним персоналом, то комп'ютери ще послужать добру службу. Ваша справа — надати нам вірних і надійних людей.
Після таких бесід Сміт надсилав нагору черговий рапорт, основним змістом якого була думка про те, що для успіху справи одних комп'ютерів недостатньо.
РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ
Так продовжувалося п'ять років. Рутина була порушена один раз о другій годині ночі. Маклірі саме намагався заснути. У ролі снодійного виступала чергова склянка віскі. Зненацька в двері його номера постукали.
— Хто б там був, провалюйте!
У двері, що частково відкрились, просунулася рука і намацала вимикач. Маклірі перейшов в сидячий стан, затвердившись на великій яскраво-червоній подушці в шортах і з пляшкою в руках.
— А, це ви...
Сміт був у смугастій краватці, білосніжній сорочці і, звичайно, у сірому костюмі. Дивлячись на нього, можна було припустити, що зараз полудень.
— Смітті, а скільки у вас сірих костюмів?
— Сім. Протвережуйтеся. Є важлива справа.
— У вас всі справи важливі... Скріпки, копірка, недоїдки від сніданку.
Сміт сковзнув поглядом по кімнаті. Колекція добірної порнографії: полотнини, начерки, фотографії, плакати. У куті — солідних розмірів буфет, заставлений пляшками. На підлозі — розкидані безладно подушки, на одній з яких сидів хазяїн у рожевих шортах.
— Як ви знаєте, Маклірі, у нас виникли деякі проблеми в Нью-Йорку. Ми втратили вже сімох. Хоча б одного тіла так і не знайдено. За цим, зважаючи на все, стоїть людина на прізвище Максвелл, про яку нам будь-чого не відомо.
— Та-а-к? Цікаво, що ж таке скоїлося з цими людьми? А я ж все думаю, чого це їх давно не видно?
— Доведеться звертати всі операції в Нью-Йорку. Почекаємо, поки буде готовий спец підрозділ.
— І він піде на обід цьому Максвеллу!
— Цього разу — ні. — Сміт щільно прикрив за собою двері. — Ми одержали дозвіл в особливих ситуаціях застосовувати силу. Ліцензію на вбивство.
Маклірі випрямився і зі стукотом поставив пляшку на підлогу.
— Давно пора! П'ять чоловік — це все, що мені потрібно. Ми швиденько прикінчимо вашого Максвелла, а потім і в країні порядок наведемо.
— Тільки одна людина. Вам треба буде за тиждень підшукати придатного кандидата. На його підготовку даю вам місяць.
— Ви звар'ювали, чорт би вас забрав! — Маклірі підхопився з подушок і забігав по кімнаті. — Одна людина?!
— Одна.
— Хто вас умовив влізти в таке лайно?
— Ви розумієте, чому нам колись не дозволяли мати такого роду персонал? Нагорі просто боялися. Вони і зараз бояться, але вважають, що одна людина великої шкоди заподіяти не зможе. Та й "прибрати" одного у випадку чогось негарного простіше.
— Це ви, чорти б вас взяли, правильно відзначили щодо шкоди. Тільки от і пуття від нього буде майже ніякого, це точно. А що, якщо його уб'ють?