Народження Дестроєра

Сторінка 5 з 48

Уорен Мерфі

У голові вертілася настирлива думка: "Що в цьому Уільямсі такого незвичайного, що до нього виявляють інтерес дослідники? Останній огляд і серія встановлених за законом тестів не показали чогось особливого, хіба що високий больовий поріг і виняткову реакцію. У всьому іншому — цілком звичайна людина..."

Не бажаючи далі забивати собі голову подібними дрібницями, Філіпс відкрив шафку і потягнувся за кращими у світі ліками.

Милею * там і не пахло. Яка, до чорта, миля? Коридор був надто коротким. Рімо крокував слідом за начальником в'язниці. Він спиною почував близькість охоронців, що йдуть позаду, але не озирався. Думки були зайняті таблеткою в роті. Доводилося постійно заковтувати і заковтувати слину, утримуючи таблетку під язиком. Відкіля в людини береться стільки слини?

* За традицією, відстань від камери смертників до місця страти в американських в'язницях називають "останньою милею". (Прим. ред.)

Язик онімів, так що таблетка майже не відчувалася. Чи там вона? Рукою, принаймні, не перевіриш. Та й навіщо турбуватися? Може, взагалі її виплюнути? Може, вийняти з рота і розглянути краще? А потім що? Що з нею робити? Попросити начальника в'язниці, щоб зробили хімічний аналіз? Збігати в Ньюарк, в аптеку, або в Париж злітати — нехай нею там займуться? Це було б відмінно. Раптом начальник в'язниці не стане заперечувати? І охоронці теж. Можна всіх їх прихопити з собою. Скільки їх там: троє, четверо, п'ятеро? Сто? Всі проти нього. Попереду замаячіли останні двері.

РОЗДІЛ П'ЯТИЙ

На електричний стілець Рімо сів сам. Він будь-коли не думав, що зробить це самостійно. Схрестив руки на колінах. Може, вони не стануть його страчувати, якщо зрозуміють, що він будь-що не зніме рук з колін по своїй волі? Йому хотілося помочитися. Над головою із шумом обертався здоровенний витяжний вентилятор.

З двох сторін підійшли охоронці, поклали руки Рімо на підлокітники і пристебнули ременями. Зненацька для себе Рімо виявив, що не пручається і навіть немовби допомагає ім. Йому хотілося кричати. Кричати він не став, а тут і ноги виявилися пристебнутими до ніжок крісла.

Міцно закривши очі, Рімо язиком прилаштував таблетку на лівий різець, щоб зручніше було її розкушувати.

На голову надягли металевий напівшолом із застібками, схожими на внутрішнє облицювання шолома для гри в американський футбол. Ременем притягли голову до дерев'яної спинки. Шия відчула її холод — холод смерті.

І тоді Рімо Уільямс щосили стиснув зубами чорну таблетку. Здавалося, що зуби не витримають. Але зуби витримали, і рот наповнила солодкувата рідина, змішуючись зі слиною. Він проковтнув її разом з оболонкою таблетки.

По тілу розлилося тепло. Захотілося спати і навіть стало ніби байдуже: будуть вони його убивати чи ні. Тоді Рімо відкрив очі і знову побачив охоронців, які стоять перед ним, начальника в'язниці і там, поруч, це пастор чи католицький священик? Але не той чернець, це точно. А може, і чернець. Може, вони перед кожною стратою грають цей трюк, щоб дати присудженому надію і виключити опір?

— Чи є у вас останнє слово?

Хто це запитав, начальник в'язниці? Рімо хотів похитати головою, але вона була намертво притягнута до спинки крісла. Він не міг поворухнутися. Цікаво, це таблетка так діє чи ремені? Ця проблема зненацька здалась йому надзвичайно важливою. Треба буде як-небудь розібратися з цим по-серйозному. А зараз, вирішив Рімо, краще поспати до завтра.

Зовсім забувши про візитера, що знаходиться поруч, Харольд Хейнс дивився на начальника в'язниці крізь скляну перегородку, очікуючи, коли той розлютиться. Репортерам у цей раз бути присутнім на страті не дозволили, і декілька призначених для преси стільців були порожні. У завтрашніх газетах страта буде описана мигцем, без згадування імені Хейнса. А якби репортери були тут, то розписали б про все, у тому числі і про людину, що натискає кнопку, про Харольда Хейнса.

Начальник в'язниці стояв нерухомо. Не ворушився й Уільямс. Він виглядав зовсім розслабленим. Знепритомнів, чи що? Очі закриті, руки розслаблені. Ну точно, цей недоумок вирубався!

Добре ж, зараз Хейнс постарається привести його до тями. Будемо збільшувати напругу поступово, а потім уже дамо повну міць.

Подих Хейнса став переривчастим. Тік спочатку буде пробуджуючим, потім стрибком, що нагадує оргазм, зросте, і тільки тоді душа присудженого відлетить у світ інший. Відчуваючи жар власного подиху, Хейнс побачив, що начальник в'язниці відійшов на крок від крісла і кивнув. Хейнс повільно повернув ручку реостата. Завили генератори. Тіло Уільямса підскочило в кріслі. Хейнс послабив напругу. Він майже фізично відчував солодкуватий дух горілої плоті, на зразок запаху смаженої свинини, що лоскотав зараз ніздрі тих, за скляною перегородкою.

Начальник в'язниці кивнув ще раз. І Хейнс знову кинув у тіло могутній удар струму під виття генераторів.

Тіло Уільямса смикнулося й обм'якло. Задихаючись від збудження, Хейнс вимкнув напругу. Все скінчено.

Отут Хейнс помітив, що його візитер зник. Незадоволений відсутністю преси, дурними манерами відвідувача, дивним звучанням генераторів, Хейнс один за іншим відключав електричні ланцюги на пульті. Щось тут явно не так. Завтра, пообіцяв він собі, треба розібрати панель до останнього гвинтика і з'ясувати в чому справа.

Обм'якле тіло Рімо Уільямса мирно лежало в кріслі. Голова, що схилилася до плеча, упала на груди, коли охоронці почали відстібати ремені. Доктор Філіпс, який увійшов у кімнату вже після страти, для проформи приставив до грудей страченого фонендоскоп і негайно вийшов.

Квапливо переговоривши з начальником в'язниці, санітари з дослідницького центра обережно вклали тіло на каталку і прикрили простирадлом. "Навіщо квапитися? — подумав один з охоронців, спостерігаючи за людьми в білих халатах. — Уільямсу тепер поспішати нікуди."

Санітари церемонно склали руки страченого на груди, але в коридорі руки мляво упали з носилок. Лежаче тіло тепер нагадувало нирця в момент останнього поштовху з краю вишки. Краї простирадла, що прикривало каталку, волочилися по підлозі. Санітари зупинилися перед дверми, що виходять на навантажувальний майданчик тюремного двору.