Цинтія наполягла таки на своєму. У мовчанні всі четверо спустилися в приватному ліфті в підземний гараж і сіли в "роллс-ройс". Рімо прислухався: сушарка-центрифуга вже не працювала. "Так, — подумав він, — шістдесяти центів у наш час вистачає ненадовго!"
Джиммі вів автомобіль. Фелтон сидів поруч з ним, а Рімо і Цинтія влаштувалися позаду. Перед тим, як сісти в машину, Фелтон довго озирався навколо в пошуках Мошера.
Цинтія періодично обдаровувала свого нареченого грайливими поцілунками. У дзеркалі заднього виду Рімо добре були помітні очі Фелтона, який спостерігав за ними. При кожному дотику губ Цинтії до щоки Рімо брови Фелтона супилися, обличчя спотворювала гримаса.
— Знаєш, — шепнула Цинтія, — я завжди не була там, куди ми їдемо, мені навіть цікаво. Люблю тебе!
— І я теж! — відповідав Рімо, дивлячись на потилицю її батька. Гарний момент, щоб покінчити і з Джиммі, і з Фелтоном. Це було б неважко. Але Максвелл... Вони були єдиною ниточкою, яка веде до Максвелла.
Машина проїжджала по бульвару Кеннеді, вибоїстій ганьбі, яка була головною транспортною артерією району. За вікнами пробігали нетрі, потім пішли квартали акуратних двоповерхових будиночків. Попереду замаячіла площа Джоріел — центр міста.
Автомобіль повернув праворуч. Знову двоповерхові квартали, знову нетрі і бруд.
— Ми майже на місці, — сказав Фелтон.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ
Автомобіль мчався по пустельній вулиці. Поворот праворуч, на дорогу, покриту гравієм. Стемніло.
"Роллс" зупинився біля іржавих залізних воріт, фари висвітили трикутну жовту табличку: "Охороняється детективним агентством Ромба".
Фари згасли. Почулось тринькання цвіркунів.
— Приїхали! — оголосив Фелтон.
Рімо швидко здійснив коротку молитву одному з тисячі богів, про яких розповідав Чіун: "Вишну, допоможи мені!"
Він відкрив дверцята і ступив на гравій, який захрумтів. Від ріки, яка протікає поблизу, тягло холодом. Хмари сховали зірки. Звідкись доносився слабкий запах кавових зерен. Рімо потер руки.
Почувся голос Фелтона, який попереджав дочку про те, що тут водиться безліч пацюків. Цинтія вирішила залишитися в машині.
— І підніми скло, — порадив добрий тато-фелтон.
Двері автомобіля зачинились.
— Пішли, — кинув через плече Фелтон, прямуючи до воріт. Дворецький щось буркнув. Рімо зміркував, що вони озброєні.
— Пішли, — сказав він.
Фелтон попорпався з ключем, і ворота, застогнавши іржавими петлями, відкрилися. Рімо забарився, щоб не бути першим, але вони пропустили його вперед.
— Тільки після вас! — сказав Фелтон.
Йшли по гравійній дорозі. Попереду — Фелтон, посередині — Рімо, а замикав процесію Джиммі. Фелтон щось розповідав про те, де і як зберігаються запчастини від старих автомашин.
Гравій хрумтів під ногами. Рімо дивився в потилицю, яка маячить попереду. Фелтон був без капелюха.
Темрява. Десь поруч хлюпалися хвилі, на ріці спалахували вогники.
Все почнеться тоді, коли Фелтон піднесе руку до потилиці, видаючи цим жестом початок смертельного двобою. Це було єдине, що Рімо знав напевно.
Попереду з темряви завиднілася значних розмірів бетонна споруда.
— Це центр нашого виробництва, — сказав Фелтон.
Рімо підійшов ближче. Всередину споруди, яка нагадує гігантський дот, круто спускалася бетонна смуга, на якій стояв напіврозібраний автомобіль з підкладеними під колеса без покришок цеглинами.
— Закінчивши розбирання машини, ми транспортуємо те, що лишилося, всередину цього пристрою і на виході одержуємо куб пресованого металобрухту, який продаємо на переплавляння. У війну ми на цьому багато заробили, правда, Джиммі?
— Так, — відповів стоячий за спиною Рімо Джиммі.
— Саме тут... — рука Фелтона піднялася до потилиці, — і знаходиться наш Максвелл! Давай!
Миттєво зреагувавши, Рімо пригнувся в той момент, коли, немов в уповільненій кінозйомці, пішов удар дворецького, який здався несильним. Рімо вдалося амортизувати його рухом голови і шиї, але дати їм зрозуміти це — було б смертельною помилкою; довелося звалитися на землю.
Ніякої недооцінки супротивника! Увага, подивимося, що вони чинитимуть. Максвелл десь поруч.
— Непогано, Джиммі. Здається, ми його, нарешті, притисли.
Рімо побачив начищені чорні черевики Фелтона, які наближаються до його обличчя, відчув болючий удар у підборіддя, але, незважаючи на різкий біль, залишився нерухомим.
— По-моєму, ти його вбив. Чим ти його вдарив?
— Кулаком, бос, та й то удар вийшов ковзний.
— Цей тип, Джиммі, убив Скотіччіо і Мошера.
— Я б хотів, щоб він був ще живий, коли виявиться всередині машини...
Фелтон знизав плечима.
— Я втомився, Джиммі. Мені тепер усе одно, живий він чи ні. Давай, займися ним.
Навколо грудей Рімо зімкнулися здоровенні ручищі Джиммі. Підручний Фелтона підтягнув Рімо до останків автомобіля, які вони бачили раніше. Піднявши повіки, Рімо помітив, що Фелтон попрямував за кут бетонної будівлі.
Зручніше підхопивши Рімо, Джиммі жбурнув його головою вперед усередину каркаса автомашини, на те місце, де раніш знаходилося переднє сидіння. Рімо почув звук якихось потужних двигунів, які набирають обороти. Джиммі не поспішаючи вийняв цеглини з-під передніх коліс і почав обходити автомобіль, але призупинився, щоб про всяк випадок завдати Рімо ще один, останній удар. Чекати більше було не можна.
Лівою рукою Рімо перехопив костисте зап'ястя й одним рухом зламав його. З горла Джиммі вирвався б лемент болю, якби на частку секунди раніше права рука Рімо не занурилась би зігнутими кісточками пальців у сонячне сплетення, вибивши з дворецького повітря і, природно, звук. Ще одним ударом лівої долоні Рімо роздрібнив Джиммі кістки і хрящі носа, і той звалився без свідомості прямо на Рімо.
Вилізши з-під байдужого тіла, Рімо вклав його на призначене для нього самого місце, безшумно підскочив до задньої частини машини і вийняв цеглини з-під коліс.
Ще голосніше заревіли невидимі мотори, і наприкінці бетонної смуги, на якій стояв автомобіль, гідравлічні поршні підняли нагору сталеві двері, які відкрили вхід у сталеве ж приміщення, де могли б одночасно поміститися відразу кілька автомобілів.
Рімо відпустив ручне гальмо, підштовхнув автомобіль, знову заскочив в нього і, сівши безпосередньо на Джиммі, акуратно спрямував машину в гігантську сталеву коробку.