Рімо знову тикнув носком сандалії в підлогу. Напевно сандалії було звелено надягти не просто так. Тут будь-чого просто так не робилося. Але йому було на це наплювати.
— Ну, довго ще? — крикнув він.
— Зараз, — відповів Маклірі. — А от і він!
Піднявши голову, Рімо насилу стримав сміх. Те, що ввійшло в зал, було занадто жалюгідним видовищем для сміху. Чоловічок був трохи вище ста п'ятдесяти сантиметрів. Він був одягнений у білу форму — щось на зразок кімоно — з червоним поясом, який звисав з кволих тілес. Кілька пучків сивого волосся розвивалися навколо зморщеного монголоїдного обличчя. Зморшкувата шкіра нагадувала старий пожовтілий пергамент.
На ногах у старого теж були сандалії, у руці — дві короткі товсті дошки, що гулко ляскали одна об іншу в такт човгаючій ході.
Маклірі з шанобливим виглядом прилаштувався на крок за дідком.
— Чіун, це Рімо Уільямс, ваш новий вихованець.
РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ
Чіун мовчки поклонився. Рімо продовжував свердлити його очима.
— І чому він буде мене вчити?
— Він буде вчити тебе вбивати. Він навчить тебе, як стати незламною, майже невидимою машиною для знищення людей, — відповів Маклірі.
Рімо підняв обличчя до стелі і глибоко зітхнув.
— Та ну тебе, Конн. Кинь. Хто, цей? Теж мені, знайшов вчителя!
— Він учить убивати і якби захотів, то ти вже був би мертвий, навіть моргнути не встиг би.
Сильніше запахло хризантемами. То от відкіля запах, від китайця. Вчить вбивати? Цей ветеран будинку літніх?
— Не віриш? Спробуй, застрель його, — запропонував Маклірі.
— Навіщо? Йому і так вже недовго лишилося.
Обличчя Чіуна будь-чого не виражало; здавалося, він не розумів суті бесіди. На великих худих руках, які тримають дерев'яні планки, чітко проглядалися старечі вени, які здулися. І на обличчі, і у вузьких темно-карих очах не було чогось, крім виразу вічного спокою.
— Дай-но мені пістолет, Конн.
Рімо зняв з гака Маклірі револьвер. Звична вага в долоні. У свідомості Рімо промайнули вбиті в пам'ять інструкторами характеристики: далекобійність, розсіювання куль, статистика точності, відсоток осічок, забійна сила. Бідолашний старий!
— А що, Чан буде десь ховатися чи як? — запитав Рімо, прокрутивши барабан кольта. Темні гільзи. Напевно, з посиленим зарядом.
— Його звуть Чіун. Ховатися він не буде, він буде ганяти тебе по спортзалу.
Маклірі стояв, вперши гак у стегно. З досвіду спілкування з ним Рімо знав, що Маклірі звичайно набуває такої пози, коли збирається пожартувати. Рімо вже бачив це "підведення" кілька разів. Йому уже встигли пояснити, що потрібно знати "підведення" кожної людини. "Підведення", тобто визначені рухи перед дією в конкретній ситуації, є у всіх. Потрібно просто навчитися їх помічати. У Маклірі це був гак на стегні.
— Якщо я його прикінчу, ти відпустиш мене хоча б на тиждень?
— На один вечір, — відповідав Маклірі.
— Отже, ти думаєш, що в мене все-таки вийде?
— Ні, я просто жаднюга, Рімо. Не хочу, щоб ти перехвилювався.
— Один вечір?
— Один вечір.
— Відмінно, — сказав Рімо, — я вб'ю його.
Револьвер, як учили, він тримав ближче до тулуба, трохи нижче рівня грудей. Так його сутужніше вибити з рук, та й точність стрілянини вище.
Рімо спрямував дуло в тендітні груди Чіуна. Старенький не рухався, тільки на губах з'явилася ледве помітна посмішка.
— Можна?
— Почекай, — відповів Маклірі, — так у тебе взагалі нема шансів. Нехай він відійде в інший кінець залу, бо інакше ти помреш і навіть на курок натиснути не встигнеш.
— На курок натиснути недовго. Потім, ініціатива ж бо за мною.
— Це як сказати. Чіун устигне перш, ніж сигнал дійде від твого мозку до пальця.
Відступивши на крок, Рімо поклав палець на спуск. У всіх кольтів цього типу надзвичайно легкий спуск — "волосинка". Не варто дивитися китайцю в очі: один з інструкторів розповідав, що на Сході вміють за допомогою гіпнозу сповільнювати реакцію.
— Гіпнозу не буде, Рімо, — сказав Маклірі, — можеш сміливо дивитися йому в очі. Чіун, покладіть, будь ласка, дошки. Займемося ними після.
Чіун поклав дошки на підлогу. Він зробив це повільно; ноги його залишалися абсолютно нерухомими, поки тулуб опускався майже до підлоги. Дошки беззвучно опустилися на підлогу. Випрямившись, Чіун відійшов у далекий кут залу, де на стіні висіли білі мати, набиті бавовною. Тепер вже не потрібно було притискати револьвер до себе, і Рімо витягнув руку для точнішої стрілянини.
Біла уніформа старого була світліша, аніж мати за його спиною, але це не становило проблеми: у променях сонця, що б'є в вікна, яскраво полум'яніла пляма червоного поясу. Рімо націлив кольт трохи вище цієї плями. Стріляти краще в груди, а коли Чіун заб'ється на підлозі в калюжі крові, можна буде підійти на п'ять кроків ближче і всадити пару куль у сивину волосся.
— Готовий? — запитав Маклірі, відступаючи подалі від лінії вогню.
— Готовий, — відгукнувся Рімо, відзначивши про себе, що Маклірі навіть не потрудився задати це питання Чіуну.
То, може, це черговий тест? Раптом цього старенького, на якого плюнь — розсиплеться і який на-англійській ані бельмеса, просто хочуть підставити, щоб перевірити, чи готовий він, Рімо, вбивати? Ну і сволоти!
Рімо цілився прямо по дулу. Будь-коли не слід звірятися на мушку чужого пістолета. Дистанція — менше сорока метрів.
— Вогонь! — скомандував Маклірі, і Рімо двічі натиснув на курок. Жмути полетіли з матів у тому місці, де тільки що стояв Чіун. Старий був непошкоджений і швидко наближався, рухаючись якось по-краб'ячи, боком, нагадуючи рухи якогось дивного, ураженого коростою танцюриста. Смішний дідок відправився в смішну подорож. Вона скінчиться... тут. Прогримів ще один постріл. Смішний дідок продовжував просуватися вперед, то майже поповзом, то — підстрибуючи свічкою, човгаючи по підлозі, навіть на секунду не зупиняючись. Візьмемо упередження... Постріл!
Ага, він все наближається, залишилося метрів п'ятнадцять. Почекаємо трохи. Дев'ять метрів. Пора. Луна пострілів ще котилося по залу, а старий вже перейшов на свою звичайну човгаючу ходу. Патронів більше не було.
Рімо в люті жбурнув йому в голову кольт. Старий піймав його, як ловлять повільно пурхаючого осіннього метелика, хоча Рімо навіть не помітив руху його руки. Кислий запах порохового диму перебив аромат в'янучих хризантем. Чіун подав пістолет Рімо.