М а л а х і й
— Мене не пустили в ворота.
Т р е т і й
— Не розпізнали, чи як?
М а л а х і й
— Не розпізнали й не визнали, дарма що я показав ознаки й клейноди свої, що про них оповістив у першім декреті і що по них мене мусить впізнати всяк сущий на Україні (показав на ціпочок, на бриль, подививсь на робітників)^ Невже і ви не розпізнали? (Пов'язавсь через ліве плече червоною стрічкою). І тепер не впізнаєте? От що виходить, коли не читають декретів. Слухайте ще раз: з ласки великої матері нашої революції, нас помазано народним наркомом Малахієм...
Д р у г и й
— Ну й що з того?
П е р ш и й
(до третього)
— Він п'яний.
Т р е т і й
— Ні, ні.
П е р ш и й
— Та як же ні? Дивись... Хай би до зеленого змія, а то ж до наркома допився...
Т р е т і й
— Уважніше слухай!
М а л а х і й
(тим часом зліз з муру. Підійшов до робітників)
— Що це ви робите?
Т р е т і й
— Хіба не бачите?.. Форми.
М а л а х і й
— А я прийшов до вас робити реформи.
Т р е т і й
— Які?
М а л а х і й
— Голубі. Більш точно — негайну реформу людини, бо сьогодні, знаєте, до чого вже дійшло? Зґвалтовано двох старих бабів — газетярі кричать, кричать...
П е р ш и й
— То ж охота на когось напала.
М а л а х і й
(не зрозумів іронії)
— І це напередодні соціалізму, в країні, де про кохання народ утворив найкращу в світі пісню про зелений барвінок, про зорю з місяцем, червону калину, де нарешті сам народний нарком стереже вночі голубії мрії, — зґвалтовано двох старих бабів, о люди, люди!
За муром почувся дзвінкий, бадьорий хлопчачий голос:
— Р-р-радіо! Ужасноє ізнасілованіє двох нещасних старух, которая старшая шестьдесят сєм лет імеєт.
М а л а х і й
— Чуєте?
П е р ш и й
(іронічно)
— Поласували бабусі.
М а л а х і й
— Я певен, що коли б роздати увечері на вулицях людям анкети — метелики з одним запитанням, хто про що тоді думає, то як ви гадаєте, про що здебільшого були б думки?
Т р е т і й
— Не скажу. Всячина бредеться в голову людям.
М а л а х і й
— А я скажу.
Т р е т і й
— Ану?
М а л а х і й
— Не про голубі реформи, а про форми жіночих ніг думають і мріють, зовсім не звертаючи уваги на те, що внаслідок таким мріям любов обмежується ногами, в очах не цвіте, в серці не співає, — отож і зґвалтовано двох старих бабів... Ні, далі я ждати не можу. Пора починати (засурмив в кулак, немов у сурму, військовий сигнал "вставай"). Тру-тру-ту-ру-ру-ту-ру-ру, тро-тро-то-то-то-то-тро-то-то-то, тру-ту. Ревуть сирени по заводах, гудуть гудки й дроти, співа Україна за могилами в долині, та сурма золота народного наркома над усе: про даль голубу та про голубі мрії сурмить вона вам, гегемони...
2
Поприходили ще робітники:
— Хто цей оратор? Од кого? Про що?
— Од наркомів до нас...
— Та ні!.. Сам наркомом назвався.
— По-моєму, клоун з цирку прийшов...
— Попав пальцемі.. Це артист з української трупи.
П е р ш и й
(до третього)
— Бачу-таки, — помішав горілку з пивом.
Т р е т і й
— Ти думаєш?
П е р ш и й
—Факт!
Т р е т і й
(усміхнувся)
— Уважніше слухай, кажу!
М а л а х і й
— Негайну реформу людини прийшов я робити до вас, гегемони. Слухайте мене, а більш нікого...
Хтось свиснув.
Хто там свистить на промову народного наркома. Хто заважа нам, питаю?
Х т о с ь
— А хто вам заважає в роботі?
М а л а х і й
— І так багато свисту на Україні: свистять вітри-суховії, свистять юнаки на дівчат, свистить міліція внощі, на вулицях мочаться, зґвалтовано бабів... Негайну реформу людини прийшов я зробити і в першу чергу реформу українського роду, бо в стані дядьків та перекладачів...
Гомін пішов поміж робітників:
— Це божевільний...
— Прикидається.
— До адміністрації йогої
— Хай старий виголоситься.
Т р е т і й
(спокійно)
— Уважніше слухайте, товариші
М а л а х і й
— Слухайте мене, гегемони, і я виведу вас з цих закурених мурів. Провулками, закавулками повз заводи й фабрики, межами та стежками, ген-ген за могили, у голубу даль поведу. Тру-ту, тру-ту! Уставайте, люди, бо несу на вас реформу, не форму, а реформуі Тру-ту, труту! Збирайтеся до нової Фавор-гори дванадцятого серпня, по-старому — шостого, несіть мак червоний, нагідки, а найбільш приносьте голубеньких мрій. Там будемо святитися, святитися — повитися... Заодно приносьте й мову українську. Чи знаєте, між іншим, чого наша мова у порога віки вистояла? Бог про неї забув, як мішав язики на вавілонській башті. Крім того, дух святий зійшов на апостоли всіма мовами, забув тільки про нашу українську. На це РНК звернув уже свою увагу, та тільки без мене навряд, щоб що вийшло...
Т р е т і й
(голосно, могутньо)
— Виходить, і вийде!!! Товариші... (Виступив наперед до Малахія). Ви селянин?
М ал а х і й
—Ні.
Т р е т і й
(навпорно)
— І не робітник?
М а л а х і й
— Я народний М а л а х і й.
Т р е т і й
— Із проулків та заулків, крученими стежечками, навіть через мури оці пролазять до нас отакії Малахії. А хто вони? Ще добре, як просто собі меланхоли-мрійники, бо таких чимало і поміж нашим братом, на превеликий жаль, водиться — очі, як в ісусів, голубий дим в голові, гріхи все збирають та на тому й їздять — добре, кажу, як ще такі ісусики на осликах...
М а л а х і й
— Осанна їм! Вони чистять світ.
Т р е т і й
— Хочеш чистити, пересядь з ослика...
Х т о с ь
(втулив збоку)
— На асенізаційну бочку.
Вибухнув сміх.
Т р е т і й
— А хоча б і на бочку, бо лучче бути бочкарем, ніж таким ісусиком, як цей. То добре, кажу, коли ще ісуси-ки вони, бо це ще півлиха. А от коли вчуваєш в їхніх благеньких проповідях десь в одному, в двох словах зовсім другу музику...
М а л а х і й
— Голубую музику...
Т р е т і й
— Не нашої кляси музику, тоді нам треба сказати — товариші! За голубими їхніми словами ховаються буржуазні шовіністичні жальця. За голубим отим туманом чигають на нас супротивники, в голубих реформах закутано їхні мірочки і форми — стережіться!
М а л а х і й
— Негайну реформу людини виголошую я, гегемони, і беруся зробити її.
Т р е т і й
(пальцем покивав)
— Ой, зробив, дядя, на себе глядя — знаємо вас... Ні, зробимо її краще ми, по образу й по подобію пролетарському.
М а л а х і й
— Тру-ту... А реформу українського роду ви зробите?.. Ген-ген сидить біля віконця в хаті, морщить постоли та вигляда, чи не везе йому старий бозя дощу на пшеницю, чи не видно синів із солдатів, із наймів дочок. І день іде, і ніч іде, бозі нема — і дощ не йде, б'ють пороги, місяць сходить, як і перше сходив, нема Січі... Очерети у Дніпра питають...