— Слухай, Товію, суджено тобі сім добрих літ, сім літ щастя, гаразду і великого грошового скарбу. Але від тебе залежить, коли ти хочеш цих семи літ достатку. Хочеш — тобі ще сьогодні засяє твоє щастя, і перше, ніж сонце щораз у тебе над головою зайде, ти зможеш купити весь Турбин з усією його околицею. Але скінчаться сім літ і ти знову станеш таким бідарем, як був. А хочеш, то ці добрі благословенні часи настануть лиш на прикінці твого життя, і ти підеш з цього світу найбільшим багатирем.
Був же ж то, як виявилося потім, пророк Ілія, що взяв на себе, як звичайно, образ чужоземця. Але Товій думав про те, що це звичайний собі чарівник, і одповів йому:
— Любий мій німче, дай мені спокій! Я, не тобі кажучи, дуже бідний і нема чим мені справити суботи, та й нема в мене чим заплатити за твою працю і твої поради.
Коли ж німець не одійшов, а повторив свої слова раз, і вдруге, і втретє, Товієві запали ті слова в голову, і одповідає він йому:
— Знаєш, любий німче, коли ти справді турбуєшся про мене, а не глузуєш тільки над моєю бідністю, коли ти справді ждеш моєї згоди, так я тобі скажу от що:
— Маю я звичай про всяку справу, що маю робити, порадитись перше з жінкою моєю Сарою, і без її я не можу дати тобі певної відповіді.
І каже німець, що це добре діло — радитися з жінкою, і каже йому піти й переговорити з нею, а він, німець, буде стоять на сім місці і ждати відповіді.
Товій ще раз озирається на всі боки: заробітку не видко. Думає, що він може тут втратити. Піде він додому і попитає. Випустив він поли та й пішов аж за місто, де жив за малим не коло самого поля, в убогій землянці...
Сара, побачивши його крізь одчинені двері (діло було влітку), вибігла до нього назустріч з великою радістю: вона думала, що Товій приніс почин на суботу.
Але він каже їй:
— Ні, Саро, Господь — нехай благословиться Його наймення — ще не послав мені заробітку. Але до мене з'явився якийсь німець.
І він переказує Сарі: так і так, прийшов до мене німець і каже, що суджено їм сім літ достатку і од нього залежить, коли ці добрі роки мають наступити: зараз чи перед смертю. І от він питає її: коли?
Сара, недовго думавши, каже:
— Іди ж, дружино моя, і скажи німцеві, що ти хочеш семи літ достатку зараз.
— Чому, Саро? — питає здивований Товій.— Після семи літ ми ж знов збідніємо, а тому, хто обіднів, гірше жити, ніж звичайному бідареві.
— Не турбуйся, друже мій, про майбутнє. Покіль що бери, що дають. Говори: "Благословен Господь щодня". До того ж, треба платити за дітей учителю: їх прогнали з школи і тепер вони б'ють байдики, граються на піску.
Цих слів було доволі, щоб Товій побіг до німця з твердою постановою просити, щоб сім добрих літ почалися негайно.
І говорить йому німець:
— Подумай-но, Товію, тепер ти здоровий та дужий і можеш заробити, коли більше, коли менше... Але що буде, коли ти постарієш, збіднієш і не стане в тебе такої снаги для праці?..
Одповідає йому Товій:
— Слухай, німче! Жінка моя Сара хоче зараз. По-перше, говорить вона: "Благословенний Господь щоденно", і тому нема чого дбати про грядущий день; а по-друге, дітей вигнано з школи.
— Коли так,— каже йому німчик,— то йди додому. І перше, ніж ти дійдеш до хати,— розбагатієш!
Хочеться йому спитати, що саме буде, як сім років скінчаться, але німець тим часом щез.
Іде він, Товій, додому! А жив він, як уже сказано, за містом, мало не на самому полі. Підходить до хати, коли глянув: діти граються за хатою в пісочку.
Підходить він і бачить, що вони достають з ямки не пісок, а чисте золото, справжнє червоне золото... Ясно, що ні про що вже не треба думати: почалися щасливі дні, сім літ достатку.
Але час летить, як стріла з лука, і сім літ скоро проходять. І з'являється німчик об'явити Товію, що сім літ скінчилися, і сьогодні ввечері увійде золото в землю: і те золото, що в хаті, і навіть те, що він міг приховати в людей.
І застає він Товія, як і перше, на базарі. Стоїть він, як сім літ тому, і так само поли під мотузкою — дожидає заробітку. І каже йому німчик: "Слухай, Товію, сім літ минулося"...
Одповідає йому Товій: "Іди й скажи про це жінці моїй Сарі, бо скарби всі ці роки були в неї на руках".
Ідуть вони вдвох за місто і приходять до тієї самої землянки на полі і застають Сару перед дверима. Одягнена вона так само убого, як сім літ тому, але обличчя її тепер усміхається.
І говорить їй німчик тими ж словами, що сім добрих літ минулося.
Одповідає йому вона, що сім літ для них ще й не починалися, що вони ніколи не вважали цього золота своїм. Бо що людина заробить своїми руками, те і є її, а таке багацтво, що дістається без поту й мозолів, є тільки дар, що Господь оддав їм на сховок. Вона з цього золота брала й тратила тільки на навчання своїх дітей. Наука та і закон той — Господні. То й не гріх платити Господніми грішми. Коли ж Господь знайшов тепер кращого доглядача до свого золота, то що ж: нехай візьме його і передасть иншому.
Ілія-пророк прослухав те і щез. Він переказав її відповідь небесному суду, і небесний суд порішив, що кращого доглядача немає. І сім літ достатку не кінчалися до самої смерті Товія і його жінки Сари.
"А може, і ще вище!"
Хасидське оповідання
І ребе з Немирова під час "Слихос"* кожного ранку щезав, пропадав.
Його не видно було ні в синагозі, ні в обох молитовних домах, ні в приватних молитовнях; а дома то вже напевно не було його. Дім стояв одчинений; хто захотів, заходив і виходив. Красти в ребе не крали, хоча в домі живої душі не зоставалось.
Де ж міг бути ребе?
А де ж йому бути? Напевно, на небі? — Мало хіба клопот у ребе перед страшними днями?! Євреям — нівроку їм — треба й заробітку, й спокою, й здоровля, й догідного шлюбу для дітей; хотять вони бути добрими й побожними. А гріхи великі, і диявол тисячею своїх очей дивиться від одного краю світу й до иншого; він бачить, і докладає, і виказує... І — хто ж допоможе, як не ребе?
Так думав люд.
Але раз прибув до Немирова литвак. Так-от, він сміється! Та ж ви знаєте литваків: душеспасення книжок вони не поважають, зате набивають собі голову Талмудом і коментаторами. Так литвак достоменно доводить з Талмуду — очі вам коле! — що навіть Мойсей-пророк,— доводить він,— не міг за життя піднятися на небо, а тримався на десять ступенів попід небом! Ану, посперечайся з литваком!