Наркіс. Розмова про те: Пізнай Себе

Сторінка 2 з 17

Сковорода Григорій

Залишаєтеся, лицеміри, з наявним вашим сонцем. Ми в поганому вашому сонці знайдемо нове і прекрасне таке: "Хай буде світло!". "Хай стане сонце! Й утвердиться сонце!"

Це за стіною і за межами вашими зустрічає нас, одягшись світлом вашим, наче ризою! Це проголошує нам: "Радуйтеся!". "Дерзайте! Мир вам! Не бійтеся! Я є світло! Я світло сонцевому кумиру і його світу". "Прагни, хай прийде до мене і хай співає!"

ЧУДО, ЯВЛЕНЕ У ВОДАХ НАРКІСОВІ

Скажи мені, прегарний Наркісе, чи щось побачив у водах твоїх? Чи хто явився тобі в них?

Відповідь. На водах моїх спливло Єлисейське залізо11. Уздрів я на полотні плоті моєї, яка протікає, нерукотворний образ, "що є сіяння слави отчої". "Поклади мене, як печатку, на м'язі твоєму"12. "Знаменується на нас світ". Бачу Петра вашого гавань: "Землю посеред води, словом Божим складену". Я бачу свого друга, Ісаїного цього: "Царя зі славою узріте, а очі ваші уздрять землю віддаля". Ворожбитка — плоть моя, явила мені мого Самуїла13. Його єдиного люблю, розтаю, зникаю і перетворююся. В іншому від єгипетського глянемо на єврейських Наркісів. Ось перший нас зустрічає: "Ревнуючи, поревнував по Господі Бозі..." Ось другий: "Душа моя зійде у слово твоє", тобто перетвориться. Ось ще тобі Наркіси: "Це все залишимо і вслід за тобою підемо". А Давид чи не істинний є Наркіс?14 "Зникне серце моє і плоть моя". "Зникнуть очі мої для спасіння твого". "Коли прийду і явлюся обличчю твоєму?" А це чи не точнісінький Наркіс: "Світ мені розп'явся і я світу". "Не живу я, але живе в мені Христос". "Доки перетворить тіло смирення нашого..." "Бажаю розрішитися". "Мені-бо жити — Христос, а померти — набуток".

Як у джерелі обличчя людське, так в Ісаїних словах, начебто веселка у хмарі, видно цих Наркісів амур. "Буде Бог твій з тобою завжди, і наситишся, чого бажає душа твоя, і кості твої ожирніють і будуть, як сад напоєний і мов джерело, з якого не висякне вода, і кості твої проростуть, як трава, і розів'ються, і наслідять роди родів. І створяться пустелі твої вічними, і будуть основи твої вічні родам родів, і назвешся творителем загорожі, і стежку свою заспокоїш посеред себе"15.

РОЗМОВА [1-ША] ПРО ТЕ САМЕ: ЗНАЙ СЕБЕ

Особи: Лука ,його Друг та Сусід

Лука. Вчора обідали ми обидва в мого брата, я і сусіда мій, знарошне задля неділі, аби побалакати про щось із Божого слова. Стіл був у саду. Нагоду до розмови подали слова, написані в альтанці, такі: "Той зітре твою голову, ти ж берегтимеш його п'яту".

Були при тім обіді двоє вчених: Навал та Сомнас16. Вони докладно розтлумачили ті слова на прохання брата мого. Я безсумнівно вірю, що Святе Письмо — райський харч та ліки моїх думок. Тому ганив себе за те, що не міг відчути у тих словах жодного смаку, хоча вони й солодкі.

Друг. Чому називаєш солодкими слова, не відчуваючи в них ніякого смаку?

Лука. Так само, як той, хто здаля дивиться на райські квіти, не чує їхнього запаху, а тільки вірить, що вони дихають чудовим якимось духом.

Друг. Слухай-но, брате. Хоч би ті квіти дихали під ніс, але все одно годі нам взнати їхній смак.

Лука. Чому? Хіба в нас немає голови та ніздрів?

Друг. Голови та ніздрів? Знай, що ми позбавлені в собі цілої людини і маємо сказати: "Господи, людини не маю..."

Лука. Хіба не маємо й не бачимо в собі людей?

Друг. А яка користь: мати, але не розуміти? Споживати, а смаку не чути?.. Коли хочеш знати, то відай, що ми так бачимо людей, гейби хтось показував тобі одну лише людську ногу чи п'яту, сховавши голову й усе інше тіло. А без голови взнати людину годі. Ти ж бо сам себе бачиш, але не розумієш і не тямиш себе. А не розуміти себе самого — це те ж таки, слово в слово, що згубити себе. Коли в твоїй хаті заховано скарб, а ти про те не знаєш, це все одно, слово в слово, що його нема. Отже, пізнати самого себе, і відшукати себе самого, і знайти людину — одне і те ж. Але ти себе не знаєш і не маєш у собі людини, в якої є очі й ніздрі, слух та інші відчуття; як же тоді можеш розуміти й знати свого друга, коли сам себе не розумієш і не маєш? Слухай, що каже істинна людина тому, хто хоче її знайти і пізнати: "Коли не пізнаєш себе саму, о добра в жонах, стань у п'ятах паств і паси козлиська свої біля пастирських поселень".

Лука. Як це? Адже я бачу руки, ноги і все своє тіло.

Друг. Нічого ти не бачиш і зовсім не знаєш себе.

Лука. Жорстокий твій задум й дуже колючкастий. Ніяк не можу його проковтнути.

Друг. Адже ж я казав, що годі тобі чути смак.

Лука. Так що ж я бачу в собі? Скажи, будь ласка.

Друг. А те, що бачиш у собі, те, що є ніщо, і нічого не бачиш.

Лука. Замучив ти мене. Як це не бачу в собі нічого?

Друг. Бачиш у собі саму землю. Але через те нічого не бачиш, бо земля і ніщо — це і є одне і те ж. Одна річ бачити тінь дуба, а інша — саме дерево. Бачиш тінь свою, просто кажучи, порожнечу свою і ніщо. А самого себе ти зроду не бачив.

Лука. Боже мій! Звідкіля такі дивні гадки?.. Ти ще наговориш, що в мене ні очей, ані вух немає.

Друг. Достеменно, я це вже давно сказав.

Лука. Як це? Хіба очі мої не очі, а вуха не вуха?

Друг. Спитаю ж і я тебе. Скажи, тіло твоє і п'ята — одне і теж?

Лука. П'ята моя — остання частина в тілі, а голова — початок.

Друг. Так само і я тобі відповідаю, що це твоє око — липше п'ята чи хвіст іншого твого ока.

Лука. Де ж воно, те найточніше око, головне й початкуюче?

Друг. Я ж казав, що ти лише свій хвіст бачиш, а голови не знаєш. А чи можна пізнати людину з однієї її п'яти? Так само, як не бачиш ока свого, окрім останньої його частини, так і вуха, і твого язика, і рук, і ніг своїх ніколи не бачив, ані всіх інших частин цілого твого тіла, окрім останньої частини, що зветься п'ята, хвіст а чи тінь... Тож хіба можеш сказати, що знаєш самого себе? Ти сам себе згубив. Немає в тебе ані вух, ані ніздрів, ні очей, ні цілого тебе, окрім лише самої тіні.

Лука. Пощо звеш мене тінню?

Друг. Тому що ти загубив єства свого суть, а в тілі своєму спостерігаєш п'яту чи хвіст, проминаючи свою точність, і загубив свою основу.

Лука. Але чому ти звеш мої частини тіла хвостом?

Друг. А тому, що хвіст остання частина, вона йде за головою, а сама нічого не започатковує.