Нариси з історії нашої культури

Сторінка 2 з 20

Маланюк Євген

— "імперського" чи "державного", що в більшості, остаточно, є лише псевдонімом "національного").

Безнаціональної культури немає. Безнаціональною може бути, вживаючи виразу Шпенґлера, лише переймана "цивілізація", але й тоді треба пам'ятати, що і за паротягом, і навіть за рефреджірейтором тягнеться певна генетична лінія аж до "місця зродження" тих приладь.

Ми кажемо: культура Півдня, культура Півночі, культура Сходу і Заходу, культура європейська, культура французька...

Коли думаєш про нашу культуру, культуру нашої землі — передовсім, пригадуєш, як бурхливо політична історія по ній переходила і як історія періодично перетинала тяглість нашої культури, як унеможливлювала їй безперервний розвиток. Тому я й назвав тему цієї розмови "геокультура". Я не зустрічав цього терміну, але думається мені, що — аналогічно до терміну "геополітика" — він буде більш на місці: наша культура не завжди була лише "національною", її напрямні її глибший і ширший зміст були часто диктовані і давані саме географічним положенням нашої Батьківщини.

Культура є також функція тривання людини на данім терені. Кочовики-номади (справжні, чи лише в переноснім значенні) культури творити неспроможні: треба мата тривалий контакт з даним географічним положенням, коли ж той контакт тратиться, про жадну тяглість людської творчости вже не можна говорити.

Географі бо (клімат, краєвид) ще тісніше і ще органічніше зв'язана з культурою, аніж політика. Політика є функцією організованости влади, функцією її сили, і тому політичні кордони держав є величиною "змінною", в той час, як культура — є величина

більш або менш "стала" і її кордони, особливо на нашій Батьківщині, є, в певнім сенсі, непорушні, "незру-шимі". Правда, це не перешкодило нашій культурі променювати на дуже великім радіюсі...

Є у Шевченка річ, що він назвав її містерією. Це — "Великий Льох". Не знаю, який задум був у нього, яка думка корениться в самім наголовку цієї речі. Але самий образ "Великого Льоху" (він, до речі, є в однім з сонетів Зерова), на мою думку, є символом саме культури нашої землі. В світлі сучасної археології тубільне населення нашої землі налічує яких 4 тисячі літ безперервного на ній існування (щонайменше від но-вокам'яної доби — т. зв. неоліту). Таке є мірило культури нашої Батьківщини.

II

Звернімось до мапи Батьківщини. Ми бачимо на ній три виразні смуги: ліс — на півночі, лісо-степ (приблизно на широті Київщини) і степ, одне з дуже типових явищ нашої географії, що тягнеться до нашого моря, яке становить природно-географічну підставу нашої Батьківщини..

Лісова смуга нашої Батьківщини найбільш заховала тяглість культурно-історичного життя (напр., Чернігівщина) тому, що для кочовика-номада з його отарами і "кібітками" ліс становив значну перешкоду. Меншою перешкодою для кочовика була смуга лісостепова і тому історик і археолог натрапляє в цій смузі на певні зміни в культурнім її обличчі, перерви в тяг-лості культурного процесу.

Врешті, йде смуга, що відогравала таку величезну ролю в найбурхливіших і найтраґічніших добах нашої історії, смуга, що її, наприклад, Вячеслав Липинський уважав (в її націо-психічних наслідках) найбільшим прокляттям нашої землі, аж до недавньої "махнівщи-

Ю ни" включно ("дух степу"). Степова смуга становила відвічний "коридор", відвічний географічний "протяг" в нашім історичнім "помешканні". Через той "коридор" проходили періодичні хвилі кочових навал, що їх Азія викидала з своїх нетрів. "Коридор" цей — понадто — відтинав нашу Батьківщину від її природної підстави

— моря.

Всі ці три геокультурні смуги нашої Батьківщини перетинає один з найстарших на землі водних шляхів

— Дніпро.

Цей шлях — "путь із варяг у греки", як зве його наш старий Літопис, з одного боку перерізав нашу Батьківщину на Право— і Лівобережну Україну. А цей розподіл потягав за собою знані політично-державні наслідки, такі наявні вже, наприклад, за панування Ярослава Мудрого, коли то цей син Володимира Великого, у висліді драматичної боротьби за київський трон, віддав був Лівобережжя тьмуторокан-ському князеві Мстиславові Сміливому ("іже заріза Редедю перед полки Касожськими", як говорить про нього "Слово о Полку"). З другого боку, Дніпровський водний шлях зв'язував варязьку "браму" Київської Держави — Новгород з тим світом, що відо-грав таку істотну ролю в розвитку пілости нашої культури: маю на думці середземноморський культурний круг античної Еллади.

Це ствердження ніколи не зайво підкреслювати ще і ще раз, бо цей факт являється в історії і в змісті нашої культури найбільш важливим і, певно, найбільш в наслідках своїх рішальним та судьбоносним для нації.

Наша бо земля протягом довгих століть належала до антично-грецького кругу, до кругу античної культури Еллади — родовища пізнішої культури і Риму, і Европейського Заходу. В цей факт варто вдумуватися частіше і глибше. Наша земля, отже, знаходилася в крузі великої, в своїм універсалізмі, неперевершено'!, властиво, єдиної культури, до якої належав старовинний світ і з якого частини, варіянту, витворилася геть пізніше західня культура, вся західня культура, вся західня цивілізація сучасна і все те, що нині називаємо європейською культурою. До цього кругу не належала тоді ані Середня, ані Західня Европа, ані сусідні нам — від Заходу і, тим більш, від Півночі — народи. Ми були північною окраїною, північним сегментом цього культурного кругу, що його так розширив герой популярної в нашім середньовіччі повісти — Александер Македонський. І так небезпечно розтягнув був той круг на південь і далеко на схід...

Факт приналежности землі нашої Батьківщини до цього кругу, факт довговікового перебування наших пращурів в нім (від УПІ-го ст. до Хр.) дав, мусів дати, величезні наслідки, які жили, живуть і житимуть в нас, в нашій підсвідомості, в нашому організмі, крові і жилах, навіть в "інервації" (як казав покійний В. Антонович, до.речі — медик, як і історик з освіти).

Нагадаю усталені історичні факти. Починаючи від VIII в. до Хр. античні греки закладають на нашім чорноморськім побережжі, переважно при дельтах річок — Дністра (Тірас — по-грецьки), Богу (Гіппанїс), Дніпра (Борістен), Дону (Танаїс) — ряд торговельних пунктів-факторій, що розростаються в міста, деякі в досить великі. Це Тіра при гирлі Дністра (тепер Акерман), це славнозвісна іонійська Ольбія при гирлі Богу ( коло Миколаєва). Це відомий вже з нашої історії дорійський Херсонес (Корсунь) в Криму біля теперішнього Симферополю. І багато інших. Але ще більш знаний — Пантикапейон (при Озівськім побережжі, тепер Керч, колись Корчев), що розвинувся пізніш найбуйніше і в середині І ст. до Христа став столицею Понтійської держави Мітридата Великого