— А цебер дав би за генеральського сімака?
У Гришки одвисає губа від здивування.
— Який цебер?!
— Та такий. Простий. Ну, цебер. Маненький. У вас у лавці є.
Гришка нічого не розуміє. Та й ніхто не розуміє. Чого цебер? Який цебер? Сімак і цебер. От тобі й маєш!
— Та ти що: хочеш, може, в генерала сімака одрізать?
— А даси цебер?
Єй-бо, здуріла дівчина: цебер та й цебер. А очі гострі та жадні, неначе ґудзика до ямки заганяє. Значить, не жартує. Е, ця не як Юшка, ця не жартує.
І Гришка, і Юшка, всі бачать, що тут уже не жарти, що ця скажена навсправжки готова в генерала сімака різати.
Сиві, півсонні Грищині очі якийсь мент ошелешено кліпають на Ланку, і губа одвисла.
— Та ти справді?
— А даси цебер?
— Тю на неї! Що за цебер такий?!
— Та який цебер?! Диви!
Тут уже й Ланка сердиться:
— Який, який! Цебер та й годі! От такий, як у вас у лавці стоять. От такий. Зовсім маленький.
І навіть рукою показує, який саме від землі.
— А як же я тобі його дам?!
— А як хочеш. Візьми та й дай. Викоти ввечері на двір та сховай десь. А потім з Юшкою принесеш мені.
— Та нащо тобі той цебер??
— А от так. Даси цебер, достану тобі генеральського сімака.
— Як же ти достанеш??
— Одріжу.
— В генерала?!
— Та не в тебе ж.
Сказилася дівчина, істинно сказилася. Ні поліція, ні каторжні роботи її не лякають. У генерала сімака різати!
— Та як же ти будеш його різати?!
— А так. Одріжу та й годі. Ти тільки покажи мені його здалеку.
— Генерала?!!
— Та не Юшку ж.
Куди там уже в ґудзики грати! Які тут у біса ґудзики, коли таке страшне діло затівається.
Котикові очі стають такі перелякані, неначе його спіймали з цигаркою. Юшка раз за разом підхлюпує носом і не зводить очей з Ланки. Гришка не знає, що сказати. Муся зблідла. Тільки Ланка так само швидко, гостро й хижо бігає по Гришці очима.
— Ну? Даси цебер? Кажи!
Та тут уже не цебер і навіть не сімак у голові. А як же ж вона різатиме того сімака в генерала, — от що! А як у поліцію заберуть? А як під розстріл пошлють? Хто ж знає, може, й справді за таке під розстріл?
Та цій скаженій усе те нічого, їй аби цебер. Коли та як, та який саме цебер дасть їй Гришка. Та щоб наперед викрав із крамниці, та щоб сховав, та щоб усі побожилися, що не дадуть обдурити.
А про сімак і клопоту нема, неначе вже відрізала його та в кишені їй лежить.
Аж вітер од здивування притих. Аж небо стало жовтогаряче вгорі та буро-цегляне над містом.
Ну, що ж, Гришка готов хоч сьогодні вкрасти цебер із крамниці та з Юшкою занести його на глинище. Там ніхто не буває. А коли закопати в землю, то, як і забреде хтось на глинище, все одно не побачить. Як Ланка здобуде сімака, тоді хай відкопує собі свій цебер та й несе його з Юшкою додому. А як не добуде, тоді Гришка з Юшкою відтарабанять його знову до крамниці. А Ланка тоді вже нехай сама за себе розплачується чи в поліції, чи на каторжних роботах, чи як собі знає. Гришка за це вже ніяк не відповідає.
— Б'єш так руку?
— Б'ю!
І пришелепувата дівчина з розгоном ляпає по простягненій Грищиній долоні рукою. Гришка затискує її руку й хитає Юшці головою:
— Розбий.
Юшка суворо розрізає ребром своєї руки зціплені руки Гришки та Ланки. Договора складено й припечатано. Тепер уже годі, тепер уже ніяка сила не розірве.
— А коли ж генерала показувати?
Ну, генерала показати не штука. Хоч сьогодні, хоч завтра, коли хоч. Та його й показувати нема чого, він щодня бува в саду, як музика гра: такий товстелезний, круглий та куций, чиста тобі біла цибулина по стежці котиться. Очі банькаті, чорні, а пика червона, аж сиза. Один він такий на ввесь сад, одразу впізнати можна. А з ним раз у раз дві пані, одна стара та погана, а друга молода та ще поганша.
Та Ланка, проте, хоче-таки, щоб Гришка показав сам. Хтозна, ще нападеш на іншого кого. Пани та генерали всі товсті.
Добре, Гришка готов показати. Хоч зараз.
Ланка дивиться на небо, — чи встигне вона зараз і в сад збігати, й додому до вечері не спізнитися.
— Ну, гайда зараз! Тільки я додому заскочу. Жди мене біля Хаїмового рундука*!
*Рундук — господарська будівля.
Але тут виступає Юшка:
— Тільки ж глядіть, хлопці: нікому ані слова! Чуєте? А то всіх на каторжні роботи. Чуєш, Котику? Боже тебе борони! Мовчи!
Котик злякано шепоче:
— Я мовчатиму.
— Ну, а тепер гайда!
Ланка біжить уперед, на бігу стягаючи плетиво косичок на голові, бо воно від бігу розлізається. А всі помалу сунуть за нею.
Правда: винести цебер, хоч і маленький, із крамниці так, щоб не помітили, потім таскати вулицями аж до глинища, та скочувати до ями, та закопувати — все це не легка справа. Але що вона супроти того, щоб сімака в генерала відрізати? Дурниця. Ну, прочуханки дали б, коли б спіймали. Та й годі. А там же тільки подумати, та й то страшно: відрізати в живого генерала ґудзика! На ньому, при ньому, при всіх! Та тут же каторжні роботи як пить дати!
Що й казати: Ланка спаршивіла, Ланка закопилила губу, Ланка готова тепер у найближчого товариша останню "пувичку" з штанів одгризти. Це все так. Та все ж таки шкода, як загине за якогось там паршивого сімака. Хай він йому сказиться, тому генералові, хай він згниє на ньому. І на чорта їй отой цебер?! Хазяйка, бач, на хазяйстві цебер їй потрібний. Так за нього на каторжні роботи йти чи, може, й життя рішатися?!
Та куди там: і не кажи їй нічого, і не слухає, тісно губи тулить і одно товче: цебер та й цебер. За цебер вона готова в самого сатани хвоста відрізати.
Але, здається, легше вже в самого сатани хвоста різати, аніж у генерала ґудзика. Як це можна зробити? Яким способом, матінки рідні!
Муся аж ногу об ногу чухає з цікавості, нетерплячки та страху. Та Ланка нічого не каже, вона собі своє знає. Вона тільки вперто й мовчки гострить ножика об камінь. Ножик — старий-старий, з чорним дерев'яним держальцем, обгострений так, що став подібний до куценького кинджала. Гострить-гострить та й спробує на пальці. Ні, ще не зовсім гострий, ще не так, як треба. А треба так, щоб був як бритва, щоб різав усе, як коса траву, — чик і нема.
Генерала Ланка вже бачила, напам'ять його очима вивчила, усі ґудзики на грудях, на рукавах та на спині перерахувала. Справді, генерал — як біла здоровенна цибулина на ніжках. А як ходить, то сопе, неначе водокачка: хак-хак-хак! Та все хустинкою сизу пику й шию витирає.