Він пішов коридором далі. І одразу почулося якесь вологе сопіння, що долинало з темряви. Було схоже на ведмедя, але цього не могло бути, бо ведмеді лишилися хіба що в зоопарках. Іще одна механічна іграшка, подумав Гарольд.
Повернувши за ріг, він побачив, що то якесь вигадане створіння з тілом кози, лев'ячою головою і зміїним хвостом. Лише згодом він дізнався, що то є реконструкція казкової Химери з грецьких міфів.
З Химерою впоратись було важче, ніж із птахом. Її малесенький комп'ютерний розум був, здається, розрахований на більшу кількість операцій. Ухиляючись від ударів, вона кидалася на нього, дихаючи полум'ям. Гарольд відступав, передчуваючи, що цим не скінчиться. Довго чекати не довелось. З іншого боку з'явився велетенський скорпіон, схожий на тих, яких колись: зображали у японських фантастичних фільмах.
Герольд підступив до скорпіона збоку і торохнув по ньому кувалдою не так сильно, щоб його потрощити, але досить, аби розвернути його в бік Химери. Дві великі іграшки накинулися одна на одну, а Гарольд, обминувши їх, пішов коридором далі.
Наступним випробуванням виявилися якісь подоби пацюків та кажанів, то було неприємно, але не дуже небезпечно. Він пробирався між створінь, яким іноді все ж таки вдавалося його вкусити, і врешті-решт проминув їх, не втративши загальної доброї форми.
Тепер він почувався дуже впевнено. Може, навіть занадто. Бо мало не потрапив у наступну пастку. З голови до ніг одягнений у чорне військовий робот спустився зі стелі просто перед ним. Гарольд позадкував і мало не позбувся голови, коли той почав розмахувати широким мечем. Тут він оговтався і замахнувся кувалдою. Йому пощастило зачепити кінець меча й розвернути таким чином робота до стіни. Не встиг той розвернутись назад, як Гарольд вже потрощив його на уламки.
Звернувши до наступного, вже освітленого коридору, він був готовий до будь-чого. Але попереду сяяло сонячне світло. Усе скінчилося, він побачив містера Бакстера, який занотовував щось у зошиті.
– Ну, як я?
– Не так уже й погано. Але іспит був легкий. Цього року вимоги і справді занижені.
– То навіщо ж було мене лякати на початку?
– Аби відразу перевірити твої нерви. Ми не хотіли, щоб у тебе навіть і думка виникала про вихід із гри, якщо вже ти вирішив грати.
– А що, і таке буває?
– Звісно. Дехто гадає, що може скласти іспит, одержати гроші і швидко змитися.
– А що ж їм заважає так і вчинити?
– Наша поліція, хто ж іще. Ніхто, вступивши у гру, не залишить Есмеральду, не виконавши всіх зобов'язань.
Гарольд із Бакстером ізнов повернулися до приймальні. Тут йому видали пластиковий значок-посвідчення, який треба було носити не знімаючи і який надавав йому статусу повністю акредитованого Мисливця. Пояснили, що він має чекати звістки про свою першу Жертву. Він одержить її на цьому тижні, якщо комп'ютер не буде знов надто завантажений, Містер Бакстер також запропонував йому "люгер-П-38" для початку, але Гарольд від пістолета відмовився. Йому вистачало власного "сміта й вессона". Він був йому по руці, і Гарольд до нього вже звик.
Також він отримав чек на дві тисячі доларів. Як тільки він його підписав, містер Бакстер одразу обміняв його на двадцять рипучих стодоларових банкнот. Вийшовши з Будинку Іспитів, Гарольд вирушив на пошту. Там він телеграфом послав тисячу доларів Калебу Отту в Кін Веллі, штат Нью-Йорк, і повернувся додому, аби разом з Норою підготуватися до прийому.
23
Альбані зустрівся із своїм Мисливцем Джеффрісом у тютюновій крамниці в місті, неподалік від будинку суду. Джеффріс виглядав трохи збудженішим, ніж звичайно. То означало, що він був готовий діяти.
– Мої інформатори кажуть, що ваша Жертва проходить тут щодня, – сказав Альбані – Він завжди обідає в одному місці. Он там, через вулицю: "Аламо Чіллі хаус". Він каже, що може споживати лише їхню їжу.
– А чим там годують?
– Бобами з гострим соусом і старою яловичиною.
– То він навмисне таке їсть?
– Він з Техасу, – сказав Альбані. – А техасці – народ особливий, вони не можуть довго без звичної для них кухні.
– То як саме мені до нього добратися?
– Він хлопець зовсім не дурний, – сказав Альбані – Пообідавши, він виходить з "Аламо" – завжди з зубочисткою в роті, проминає квартал і заходить випити пива в бар "Ветеран", що а кінці вулиці.
– Яку марку він п'є?
– Хіба то має значення?
– Можливо, це допоможе мені зрозуміти його характер.
– Імпортоване "Плзенське судетсько".
– Ага. Тоді він не такий уже недосвідчений, як то може здаватися з першого погляду. Це дуже важливо, запам'ятайте, Альбані. Ну, то який у вас план?
– Випивши пива, ваша Жертва повертається до готелю. На ньому, як завжди, оті окуляри від сонця, завдяки яким він бачить, що робиться позаду.
– Погано, – зауважив Джеффріс.
– Ні, добре. Він гадає, що окуляри гарантують йому повну безпеку. Я розрахував, що, досягши рогу Нортрап і Молл, саме там, де йому треба звертати на Седжвік, він опиниться біля непомітної для нього ділянки. Удень там така гра світла.
– І яка ця ділянка велика?
– Достатня, аби ви на ній стояли, містере Джеффріс. Ви будете в нього за спиною і трохи ліворуч. Пістолет він носить на правому боці. Він пройде за десять футів від вас. Стріляти буде напрочуд легко.
– Звучить непогано, – погодився Джеффріс. – А яка в нього зброя?
– "Кольт-357" під пахвою і п'ятидюймовий "X і Р" моделі 6Б6 у чоботі.
– Потужна штукенція.
– Треба не дати йому змоги використати його.
– Ви певні щодо цієї ділянки?
– Аякже! На тротуарі я зробив позначку крейдою. Ставайте на неї, і, проходячи мимо, він вас не помітить.
– Непогано звучить, – знов сказав Джеффріс. – Так, справді непогано. Гадаю, все вийде гаразд. – Він перевірив патронник свого пістолету "моссберг абілен магнум" 44 калібру. – Я готовий.
– Чекайте, коли він вийде з "Аламо". Ну, з Богом!
Джеффріс пригладив волосся, поклав "моссберг" у кишеню і вийшов на вулицю. Звернув за ріг, Альбані слідом за ним, і зайняв бойову позицію на вказаному місці. Жертва в ковбойському капелюсі й чоботях на високих підборах, які вирізняли цього чоловіка з-поміж перехожих, вийшов з "Аламо", як і передбачалося, звернув ліворуч і попростував вулицею. Звернув за ріг. Джеффріс пропустив його вперед і звів пістолет.