– Мікеланджело, – раптом озвалася Тереза, – повернімося в Дорчестер.
Альбані похитав головою:
– Там мене й досі розшукують.
– Ну, тоді, може, кудись в інше місто в Америці.
– Голодувати і жити в кредит? Не згадуй про це. Мені тільки треба добре перепочити. Якби лишень знайти ще одного такого Санчеса!
– Він був Молодець, – погодилася Тереза. – Так, Санчес мав клас, так само як і ти, коли працював із ним. Але його вбили. А після нього з'явився Антонеллі.
– Не нагадуй.
– Майку, що ж нам робити?
– Джеффріс виконає Вбивство, і я знов буду на коні. Або той новий хлопець, Гарольд, найме мене, і ми ще вхопимо щастя за хвіст завдяки його здібностям вбивці.
– А коли ні?
– Якщо все піде прахом, я скористаюся правом на Самогубство, і все дістанеться тобі.
– Самі лише розмови, – сказала Тереза. – Ти завжди погрожуєш! накласти на себе руки, коли в тебе депресія.
– Цього разу так і вчиню, – промовив Альбані, підводячись. – Зроблю це прямо зараз. І кому ти тоді скаржитимешся?
Тереза знала, що він, швидше всього, блефує, але однаково злякалася.
– Ні, Альбані, – тремтячим голосом сказала вона, – не треба вибирати Самогубство.
– Гаразд, – погодився чоловік, знов сідаючи. – Я лише хотів показати, і що турбуюся про тебе.
17
"Любий Алане!
Ну от я нарешті й у Мисливському Світі, хоча мене мало не вбили першого ж дня. Коли це не враховувати, то бачив я тут поки що небагато. Мабуть, я сподівався, що люди тут бігатимуть вулицями, як у тому старому фільмі, знятому ще до офіційного визнання Полювання, здається, він звався "Десята жертва"[13]. Час від часу я таки чую щось схоже на стрілянину, але чи то справді стріляють, сказати напевне не можу. Мабуть, я не встигаю втрапити в слушний час у слушні місця.
Сьогодні по обіді випадково зіткнувся з чоловіком, який разом зі мною вилітав з Майамі, його звуть Текс Драза. Якби ковбої ще залишилися хоча б у Техасі, то його можна було б назвати ковбоєм. А він саме звідти. Ми зупинились побалакати, а тоді завернули пропустити по склянці до "Салуну Плаксивого Джо". Кажуть, що то найсправжнісінький "Плаксивий Джо", хоча я й не знаю, що то означає. Це симпатичний затишний ресторанчик у кінці Мейн-стріт, на стінах тут розвішені фото видатних осіб, що його відвідали. Ми з Дразою замовили по "Зомбі" – старовинному напою, який пили ще в двадцятому столітті.
То, друже, суміш різних сортів рому з домішком кількох хімічних речовин, одразу шугає в голову.
Цікаво, що по всьому місті почалося якесь будівництво, всюди розвішують знамена, прапори й таке інше. Здається, я потрапив сюди якраз напередодні найбільшого есмеральдського свята. Воно зветься Сатурналії. Ну так ось, у цей день кожен намагається вдягтися так, аби переплюнути інших, чоловіки й жінки дозволяють собі будь-які вільності, хоча Драза на це лише натякнув. Із задоволенням на все подивлюся.
Драза розповів, що під час Сатурналії влаштовуються прийоми, паради, регати, спортивні змагання, танці, а також "Передавання Цятки" – є тут такий звичай.
"Цятка" – то невеличкий мідний циліндрик з червоною позначкою збоку. Всередині – маленька, однак потужна бомба з годинниковим механізмом, здатна вбити будь-кого на відстані одного-двох футів. Ніхто не знає, коли саме вона повинна вибухнути. Відомо лише, що це станеться під час Сатурналій.
І знаєш, Алане, що з нею роблять? Ти не повіриш, передають з рук у руки, наче то "російська рулетка", де замість револьвера – бомба. Чим довше людина протримає її у руці, перш ніж передати далі, тим більшу хоробрість виявить. Туристи можуть "Цятку" і не брати, та все одно більшість це робить. Вони нагадують мені туристів, описаних в одному з творів Хемінгуея, що разом з биками бігали вулицями Памплони.
Вчора ввечері бачив Нору. Вона чудово виглядає. Мешкає в мальовничому районі неподалік від центру міста. Я, поки не знайду помешкання, поживу в неї. В цьому районі вулиці вузькі та покручені, машини тут не їздять. Есмеральда видається такою давньою, будинки всі кам'яні і стоять під якимись незвичними кутами один до одного, навіть забуваєш, що місто зовсім молоде. Більша його частина була побудована за останні сімдесят років.
Мені воно подобається, так несподівано закручується, повертає, розтікається навсібіч. Тут завжди є на що подивитися. Це – щасливе місто, хоча й не гоже так казати про місце, призначене для смерті, але то правда.
Я розпитав, які зараз умови Полювання, здається, варто ризикнути. Незабаром я візьму в ньому участь, треба хіба що ще трохи оглядітись. Передай Калебу й іншим, що гроші я надішлю одразу, як щось одержу.
Пишу у барі. Смішно, але я щойно побачив одного свого знайомого. Чоловіка, що позавчора підвіз мене з аеропорту. Наводчика Майка Альбані. Закінчу пізніше".
18
Альбані вмостився на червоному плюшевому табуреті й попивав біле вино. На собі мав синій гарного покрою блейзер, сірі фланелеві штани та начищені до блиску чорні черевики. Кінці блакитної шийної хустини з шовку ховалися під крохмальною білою сорочкою. Коли Гарольд наблизився, приємне засмагле обличчя Наводчика осяяла посмішка:
– Гарольде! Радий тебе бачити! Сподіваюсь, ти не сумуєш на нашому маленькому острові?
– У вас тут дуже гарно. Мені страшенно подобається.
– А наше Полювання тобі до вподоби?
– Спробувати цікаво, аби лише ніхто не вбив.
– Добрий Наводчик допоможе тобі лишитись живим. Вип'єш чогось?
– Дякую. Мені того, що п'єте ви.
– Ще одну склянку білого Чарлі, – гукнув Альбані до бармена в білому жакеті.
Гарольд примостився на сусідньому табуреті:
– А сьогодні ви літаки не зустрічаєте?
– Ні. Зараз у нас святкова гарячка перед Сатурналіями. Прекрасне мистецтво Полювання більшість людей не цікавить. Вони бажають лиш упитися, знайти собі жінку, наробити якомога більше галасу, щоб було про що розповідати сусідам удома. Воно, звісно, не шкодить, і я їх не засуджую. Але жалкую за старими добрими часами.
– А тоді як було? – поцікавився Гарольд.
Альбані замислено всміхнувся. Діставши із срібного портсигара сигарету з золотим обідком, припалив, видихнув китичку диму, а тоді запропонував спробувати Гарольду:
– Ану, візьми. В основному це суміш віргінського й грецького тютюну з домішкою слабенького препарату для піднесення настрою "Аптайм-32". Не викликає ніяких галюцинацій, дає лише відчуття бадьорості.