Кулемети готелю "Колумб" обстрілювали то правий, то лівий фланг, але без особливого успіху: гвардійці наступали не шерегою, а колоною, спритно ховаючись за деревами; за нпми йшли анархісти, що тепер підходили з усіх вулиць; водночас протупотіли гвардійці з вулиці Кортесів, у яких ніхто більше не стріляв. Посеред площі, накульгуючи, йшов полковник.
Через десять хвилин готель "Колумб" було взято.
Цивільна гвардія займала площу Каталонії. В нічній Барселоні не стихали пісні, крики й постріли.
Цивільні гвардійці, службовці, робітники, солдати, штурмові гвардійці юрмились на вулицях у світлі кав'ярень; за всіма столиками сиділи гвардійці й попивали вино.
Полковник Хіменес також пнв у маленькому салоні на другому поверсі, перетвореному на командний пункт. Він контролював цілий квартал; уже кілька годин командири загонів приходили до нього по інструкції.
Зайшов Пуїг. Він був тепер у шкіряній куртці, в брудному закривавленому тюрбані, з револьвером — від цих ша-тів віяло романтизмом. "У них він здавався ще нижчим і ще кремезнішим.
— Куди нам іти, де на нас пайбільше чекають? — спитав він.— У моєму розпорядженні тпсяча бійців.
— Нікуди, поки що все гаразд. Вони спробують вийти з казарм, принаймні з Атарасанських казарм. Добре буде, якщо ви зачекаєте з півгодини. Зараз не завадить мені мати і ваш резерв. Очевидно, вони взяли гору в Севільї, Бургосі, Сеговії і Пальмі, не кажучи вже про Марокко. Але тут ми їх розіб'ємо.
— Що ви робите з полоненими солдатами?
Анархіст почував себе так, ніби вони вже цілий місяць воювали разом, і своєю поведінкою давав зрозуміти, що він прийшов не по накази, а по поради. Хіменесові були знайомі риси обличчя Пуїга, бо він не раз розглядав його антропометричну карточку: його здивував низький зріст кремезного корсара. Хоча Пуїг не був головний ватажок, він зацікавив його більше, ніж інші, бо він організував допомогу сарагоським дітям.
— Уряд видав розпорядження роззброїти солдатів і відпустити на волю,— сказав полковник.— Офіцерів буде піддано військовому суду... Скажіть, це ви вели машину, яка захопила гармати?
Пуїг згадав, що наприкінці вулиці він бачив трикутні кашкети цивільних гвардійців поряд з кашкетами штурмових гвардійців.
— Так.
— Добре зроблено. Якби вони прийшли на площу з гарматами, то все, мабуть, склалося б інакше.
— Ваше щастя, що вас не вбили на площі...
Полковник, який щиро любив Іспанію, був удячний анархістові — не за похвалу, а за манеру триматися, властиву багатьом іспанцям, за те, що він відповів, як міг би відповісти капітан Карла V. Адже було ясно, що під словом "щастя" Пуїг розумів мужність.
— Я боявся,— сказав Пуїг,— що не доберусь до гармати. Живий чи мертвий, але я прагнув дістатися до гармати. А ви, що ви думали на площі?
Хіменес усміхнувся. Він був без кашкета; його коротко підстрижепий сивий чуб скидався на качиний пух, маленькі чорні очі, ніс шпателем, через що гвардійці й прозвали його Старим Селезнем.
— У таких випадках йоги кажуть: "Що ти робиш, бовдуре?" Особливо та, що накульгує.
Полковник примружив одне око й підніс указівний палець:
— Але серце каже: "Йди!" Я ніколи не бачив куль, що стрибають, як дощові краплі. Згори важко відрізнити людину від її тіні, а це заважає влучності стрільця.
— Чудова була атака,— із заздрістю сказав Пуїг.
— Еге ж. Ваші люди вміють битися, але вопи не вміють воювати.
Внизу по хіднику проносили порожні закривавлені ноші.
— Вони вміють битися,— повторив Пуїг.
Дівчата — продавці квітів кидали гвоздики на ноші, і білі квіти падали поряд з плямами крові.
— Коли я сидів у в'язниці,— сказав Пуїг,— я не думав, що можливе таке братерство.
Почувши слово "в'язниця", Хіменес згадав, що він, полковник цивільної гвардії Барселони, п'є разом з анархістським ватажком, і знову всміхнувся. Всі ці ватажки крайніх лівпх показали себе хоробрими людьми, багатьох було поранено або вбито. Для Хіменеса, як і для Пуїга, мужність також була батьківщиною. В яскравому сяйві вогнів готелю чорнілп обличчя бійців-анархістів. Усі вони були неголені: бій почався надто рано. Пронесли ще одні ноші з гладіолусом на руків'ї.
За площею спалахнуло рудувате світло, потім — ще одне, вдалині, над пагорбом; відтак то тут, то там замерехтіли яскраво-червоні плями. Так само, як на світанку Барселона кликала на допомогу завиванням усіх своїх сирен, цієї ночі вона палахкотіла всіма церквами. Запах гарива проникав у широко розчахнуті в літню ніч вікна салону. Хіменес подивився на величезні, освітлені знизу клуби багрового диму, що здіймалися над площею Каталонії, підвівся й перехрестився. Нишком, ніби хотів підкреслити свою віру, ніби він був наодинці з собою.
— Ви обізнані з теософією? — спитав Пуїг.
Біля входу до готелю метушилися журналісти, яких їм не видно було, вони розмовляли про нейтралітет іспанського духівництва, про сарагоських ченців, що хрестами вбивали наполеонівських гвардійців. їхні голоси було чути, незважаючи на постріли й далекі крики.
— Ні! — пробурчав Хіменес, і далі спостерігаючи за димом.— Бог не для того зроблений, щоб його стромляти в людську гру, як злодій устромляє в кишеню дарохоронильницю.
— Хто перед барселонськими робітпиками розводився про бога? Чи не ті, хто в ім'я його проповідував розгром Астурії?
— Ні! Людині по-справжньому зрозумілі в житті тільки дитинство, смерть, мужність... Не людські проповіді! Припустімо, що іспанська церква не гідна більше свого призначення. Чим же вбивці, що оголошують себе вашими прихильниками,— а їх не бракує — заважають вам виконувати своє призначення? Не слід бачити в людях саме тільки нице...
— Коли людей примушують жити ницо, це не сприяє високим думкам. Хто "пас їхні душі", як сказали б ви, чотири століття поспіль? Якби їх не навчили так глибоко ненавидіти, то вони, либонь, навчилися б краще любити, правда ж?
Хіменес дивився па далеку заграву.
— Чи придивлялися ви до портретів або до облич людей, які захищали високі ідеї? Вони мали б бути веселі чи принаймні спокійні... А вони передусім виражають смуток...
— Одна річ священик, інша — серце. Мені важко говорити про це з вами. Я звик розмовляти, я не якийсь там невіглас, я друкар. Та тут інше: в друкарні мені часто доводилося розмовляти з письменниками; вони так само, як і ви: я вам — про попів, а ви мені — про святу Терезу. Я вам — про катехізис, а ви мені... як його... про Фому Аквінського.