Пуїг послав кількох чоловік розвідати, скільки солдатів охороняють гармати, а решту своїх людей розставив на вулиці, що перетинала проспект.
Позад нього в завиванні ріжків і клаксонів мчали, виписуючи круті зигзаги, наче в кінофільмах з життя гангстерів, два "кадплаки". Перший автомобіль, за кермом якого сидів лисий чоловік з сивими вусиками, вихором прокотимся під густим рушничним і кулеметним вогнем, лід снарядами, що пролітали надто високо. Проскочивши між двома гарматами, змівши солдатів, наче СНІГООЧИСНИК, він урізався в мур поряд з портиком, де стояла тридцятисемиміліметрова гармата, в яку віп, певне, цілився. Чорні уламки серед кривавих плям — однаково що муха, розчавлена на стіні...
Тридцятисемиміліметрова гармата й далі стріляла по другому автомобілю, що в реві клаксона промчав між двома сімдесятип'ятиміліметровими гарматами іі улетів під портик зі швидкістю сто двадцять кілометрів па годину.
Тридцятисемиміліметрова гармата замовкла. З усіх вулиць у тиші, що раптом запала, робітники дивилися в чорпу пробоїну портика, вони чекали появи тих, хто сидів у автомобілі. Але вони не з'являлися.
Знову озвалися заводські гудки, наче завивання клаксонів, від якого ще здригалося повітря, погучнішало, заповнило все місто, сповіщаючи про похорон перших героїв революції. Голуби, звиклі до постійного гамору, кружляли над проспектом. Пуїг заздрив убитим товаришам; та все ж таки йому дуже хотілось побачити завтрашнії! день. Барселона виношувала всі мрії його життя.
— Даремно,— мовив Негус— Це робота почесна, але пе серйозна.
Повернулися ті, кого Пуїг посилав у розвідку.
— Там, за гарматами, праворуч, засіло не більше десятка солдатів.
Безперечно, фашистів було надто мало, щоб охороняти всі довколишні вулиці: Барселона — місто, схоже на шахівницю.
— Візьми на себе командування,— сказав Пуїг Негусові.— Я спробую пробратися їм у тил, а ти постарайся якомога ближче підійти до гармат і, коли ми обійдемо їх, удар по них.
Він пішов з п'ятьма товаришами.
Негус зі своїми людьми рушив уперед.
Збігло якихось десять хвилин, і солдати, розгубившись, обернулися, артилеристи силкувалися повернути свої гармати. Пуїгова машина з ручним кулеметом, просунутим в отвір вітрового скла, зім'явши вартових, мчала прямо на гармати, її кузов гойдався, наче ошалілий маятник. Пуїг бачив артилеристів, яких уже не затуляли щити гармат, їхні фігури насувались па нього, немов з кіноекрана. Насувався на нього й стріляв фашистський кулемет. У небиткому склі з'явилося чотири круглі пробоїни. Схилившись уперед — через свої куці ноги він відчував деяку незручність,— Пуїг щомога натиснув на акселератор, ніби хотів пробити підлогу в кабіні машини, щоб якнайшвидше з'єднатися зі своїми товаришами по той бік гармат. У потрісканому небиткому склі з'явилися ще дві пробоїни. Судома в лівій нозі, руки, що міцно стискають кермо, дула карабінів, націлені у вітрове скло, скрекіт ручного кулемета у вухах, будинки й дерева, що погойдуються, політ голубів, що змінюють напрям і свій колір, крик Негуса...
Коли Пуїг опритомнів, щоб знову продовжити революцію, гармати було захоплено. Він лише дуже вдарився потилицею, коли машина перекинулася. Двоє його товаришів загинули. Негус перев'язував йому голову.
— Ось ти в тюрбані. Ти став арабом, і все гаразд. На другому краю проспекту проходили цивільні й штурмові гвардійці. Офіцерів і людей у цивільних штанях вели до Управління громадської безпеки, роззброєних солдатів — до казарми. Солдати йшли, розмовляючи з робітниками, які, розподіливши між собою їхні рушниці, конвоювали їх. Усі інші знову вирушили на площу Каталонії.
Тут ситуація не змінилася; тільки трупів стало ще більше. Цього разу Пуїг прийшов з провулка Гарсіа, де на розі стояв готель "Колумб". Гучномовець вигукував:
"Ескадрилья Прата приєдналася до захисників народної свободи".
Чудово, але де?
Знову з усіх вулиць навпроти готелю вийшли анархісти, соціалісти, дрібні буржуа в накрохмалених комірцях, селяпи: наближався полудень, і селян дедалі більшало. Пуїг зупинив своїх людей. Наступальна хвиля, зметена вогнем трьох кулеметних гнізд, відринула, залишивши за собою вбитих.
Листівки фашистської асоціації, кинуті з вікон будинків, повільно падали на землю, кружляючи, наче зграї голубів, або застрягали в кронах дерев.
Уперше Пуїг відчув, що це не безнадійна спроба, як 1934 року, як завжди, він виразно бачив можливість перемоги. Попри все те, що він вичитав у Бакуніна (мабуть, Пуїг був єдиний у загоні, хто зазирав у його книжки), революція в його очах завжди була жакерієго. Зіштовхнувшись із світом, що втратив надію, він чекав від анархістів лише прикладів героїзму; всі політичні проблеми, на його думку, розв'язувалися особистою відвагою й мужністю.
Він згадав, як Ленін радів того дня, коли тривалість Радянської влади перевищила на двадцять чотири години тривалість Паризької комуни. Сьогодні йшлося не про те, щоб показу пати приклад героїзму, а про те, щоб перемогти; і якщо ііого бійці підуть у бій, як щойио йшли інші, то вони також загинуть і не візьмуть готелю.
З двох бульварів, що літерою "v" спускаються па площу, зливаючись навпроти готелю "Колумб", і з вулиці Кортссів, що пролягас перед ним, одночасно йшли три загони цивільної гвардії. Пуїг бачив, як на сонці блищали трикутні кашкети його колишніх ворогів. Судячи з того, як їх вітали, вопи були на боці уряду. На площі запала тиша, аж чути було, як пролітали голуби.
Мабуть, фашисти теж здивувалися, що поліція на боці уряду. Вони чудово знали: цивільні гвардійці — вправні стрільці.
Полковник Хіменес, накульгуючи, піднявся східцями в сквер і попростував до готелю. Він не мав зброї. Він пройшов третину площі, і піхто не стріляв. Потім з трьох боків одночасно вдарили кулемети. Пуїг вибіг па другий поверх будинку, перед яким він стояв. З усіх своїх ворогів анархісти пай-більше ненавиділи цивільну гвардію. Полковник Хіменес був запеклий католик. І от сьогодні вони билися разом, пов'язані дивним братерством.
Хіменес обернувся, підняв свою паличку начальника цивільної гвардії, і люди в трикутних кашкетах кинулися з трьох вулиць уперед. Хіменес, і далі накульгуючи (Пуїг згадав, що гвардійці називали його Старим Селезнем), знову йшов сам-самісінький під кулями посеред великого скверу до готелю. Лівий фланг гвардійців просувався попід спорудою центральної телефонної станції, з якої неможливо було стріляти прямовисно; правий — попід будинком Ельдорадо. Кулеметники з Ельдорадо мали б стріляти по лівому флангу гвардійців, але кожен загін фашистів намагався захищати лише себе, замість того щоб допомагати своїм спільникам.