Коли Лопес устав, по стінах струмувала кров. Серед людей, роздягнених вибухом, підводився на ноги, щосили горлаючи, голий, але не поранений чоловік з бакенбардами. Бомбардування посилювалося, знову ж у районі центральної телефонної станції.
Розділ восьмий
Шейд сидів на центральній телефонній станції: це був час передачі його статті. Снаряди надали в усьому кварталі, але тут кожен вважав, що ціляться саме в нього.
О пів на шосту в центральну влучив перший снаряд. Тепер раз по раз снаряди оточували її: вони були намацали її, потім втратили й знову шукали. Телефоністки, службовці, журналісти, кур'єри, ополченці почували себе, як на фронті. Снаряди вибухали через дуже малі проміжки часу й перекликалися, мов гуркіт грому. Може, і літаки знову брали участь у бомбардуванні. Настав вечір, і хмари стояли низько. Але за стукотом телефонних комутаторів не чути було гудіння моторів.
По Шейда прийшов один з бійців: майор Гарсіа скликав журналістів у одному з кабінетів центральної. Всі кореспонденти, бодай трохи авторитетні, вже зібралися тут і чекали. Чому саме зараз? — запитував себе Шейд. Але в Гарсіа виробилася звичка приймати журналістів саме там, де, на їхню думку, їм загрожувала найбільша небезпека.
В одному з кабінетів колишнього управління центральної — шкіра, дерево й нікель — Гарсіа щодня переглядав копії кореспонденцій, що передавалися з Мадріда. Йому приносили їх у двох теках: "Політика" і "Факти". Чекаючи журналістів, він гортав другу, соромлячись того, що він людина: звірства були такі, що кореспонденції здавалися кошмаром.
Для "П а р і — с у а р". "По дорозі до центральної,— читав Гарсіа,— я був свідком сцени жорстокої і прекрасної.
Цісї ночі біля площі Пусрта дель Соль знайшли трирічну дитину, яка плакала, сама, в пітьмі. Л одна жінка, що сховалася в льохах па Гран-Віа, не знала, що сталося з її дитиною, хлопчиком того самого віку, таким самим білявим, як хлопчик, якого знайшли па Пусрта дель Соль. їй повідомляють про тс, що знай гили дитину. Bona біжить до будинку, де прихистили хлоп'я, па вулицю Монтера. В напівтемній крамничці із спущеними шторами хлопчик смокче шоколадку. Мати підходить до нього, простягає руки, але враз зіниці її розширюються, погляд застигає, стає божевільним.
Це не її син.
Вона довго стоїть, не сходячи з місця. Покинутий хлопчик усміхається їй. Тоді вона кидається до нього, пригортає до себе й забирає з собою, думаючи про свого синочка, якого не знайшли".
Цього не надрукують, подумав Гарсіа.
Червонувате надвечірнє світло заливало вікна з розбитими шибками.
Для агентства Рейтер. "Жінка несла дівчинку, яка не мала ще повпих двох років, в якої відірвало нижню щелепу. Але дівчинка була ще жива, вона широко розплющила очі й, здавалося, з подивом запитувала, хто їй це зробив. Інша жінка перейшла вулицю, несучи на руках дитину без голови".
Гарсіа це було знайоме, адже він не раз бачив страшпий жест, яким мати захищає те, що залишилось від її дитини. Скільки таких жестів сьогодні?
Десь удалині глухо вибухнули три снаряди, нагадуючи потрійний стукіт перед підняттям завіси; відчинилися двері, зайшли кореспонденти. На низенькому столику при кожному вибухові здригалися ще нерозбиті штучні скляні квіти. А що шибки обох вікон розбито на друзки, то до кімнати разом з димом проникав запах міста, яке горіло.
— В разі, якщо лінія виявиться вільною, то того, хто її замовляв, негайно повідомлять. Ви всі знаєте, що я вас завжди викликаю тільки для того, щоб ознайомити з документами. Перпі ніж передати вам зміст документів, задля чого я вас запросив, дозвольте звернути вашу увагу ось на що. Від початку війни, згідно із зведенням фашистів, ми зруйнували ворожі літаки на дев'яти аеродромах. Куди легше бомбардувати саму Севілью, ніж її аеродром. Може, й були випадки, коли окремі наші бомби, не влучивши у військові об'єкти, поранили когось із цивільного населення, але, в усякому разі, ми ні разу систематично не бомбардували жодного іспанського міста. Тепер перейдімо до документа. Я вам його прочитаю. Хай кожен потім ознайомиться з оригіналом. А втім, ми потурбуємося про те, щоб його опублікували в Лондоні й Парижі... Це невеликий циркуляр, адресований офіцерам заколотників, і тільки. Цей примірник знайдено двадцять восьмого липня в офіцера Мануеля Каррачо, взятого в полон під Гвадалахарою.
"Одна із суттєвих умов перемоги полягає в тому, щоб похитнути моральний стан ворожих військ. Ворог не має ні достатньої кількості військ, ні зброї, щоб чинити нам опір; незважаючи на це, слід точно виконувати такі інструкції:
Щоб захопити тил, треба нагнати на населення рятівний страх.
Дотримуватися правила: всі засоби, які використовуються, повинні бути ефектні й разючі.
Будь-який пункт, що міститься на лінії відступу ворога, і взагалі вся місцевість позад ворожого фронту повинна розглядатися як зона атаки. З цього погляду не слід розрізняти пункти, де зосереджені ворожі війська, й пункти, де їх нема. Паніка, яка панує серед цивільного населення, що перебуває на лінії відступу ворога, дуже сприяє деморалізації військ.
Досвід світової війни показав, що шкода, помилково завдана транспортові поранених ворога, найбільш деморалізує війська.
Після захоплення Мадріда командири військових частин повинні негайно встановити на дахах будинків, що здіймаються над підозрілими кварталами, включаючи громадські будівлі й дзвінпці, кулеметпі гнізда, які могли б тримати під вогнем усі довколишні вулиці.
В разі спроби населення чинити опір, негайно стріляти в нього. На боці ворога бореться багато жінок, але ми повинні ставитися до них без будь-якої поблажливості. Що суворіші будуть наші заходи, то швидше нам удасться придушити опір і наблизити перемогу оновленої Іспанії".
— Я особисто вважаю,—сказав Гарсіа,— що терор є невід'ємною частиною тих засобів, які застосовують заколотники з перших днів путчу, н що ви присутні тут при трагедії, генеральною репетицією якої був Бадахос. Але справа пе в особистих думках.— І в той час, коли журналісти розходилися, він додав: — Ви отримаєте також інтерв'ю Франко від шістнадцятого серпня, яке починається словами: "Я ніколи пе стану бомбардувати Мадрід: там є невинні..."