Він звертався до обох — до Головкіна й Прадаса, йому не хотілося примушувати Прадаса перекладати.
— Ага, я так і думав, що цьому бракує кабети в голові,— задоволено півголосом сказав Шейд.
До нього підійшов боєць, крутячи в руках кардинальську шапку.
— Ми щойно знайшли цю штуку. Вона не потрібна колективові, і ми голосуванням вирішили дати її тобі.
— Дякую,— серйозно відповів Шейд.— Мене звичайно люблять чисті серцем люди, волохаті собаки й діти. Але, на жаль, не коти! Дякую.
Він насунув на голову шапку, погладив помпони й знову став їсти.
— У моєї бабусі в Айова-сіті такі самі помпони на кріслах. Дякую.
Негус тицьнув своїм коротким указівним пальцем у бліде на темному тлі розп'яття, яке ті, що сиділи навпроти, розстрілювали цілими днями. Зосереджені в одному місці кулеві пробоїни майже перебили праву руку; ліва рука, очевидно, захищена виступом стіни, була прострелена тільки в кількох місцях; по мертвотно блідому тілу, як пасок патронташа, від плеча до стегна тягнувся слід кулеметної черги, рівний і точний, наче прошитий швацькою машинкою.
— Якщо нас розгромлять тут і в Мадріді, все одно хоч один день люди поживуть, як їм підказує серце. Розумієш
мене? Незважаючи на ненависть. Вони вільні. Вперше. Я маю на увазі не політичну свободу, а інше. Розумієш?
— Звісно,— мовив Мерсері.— Як каже пані Мерсері, серце — найголовніше.
— У Мадріді справа серйозніша,— сказав Шейд, безтурботний у своїй червоній кардинальській шапці.— Але я згоден. Революція — це канікули життя. Моя сьогоднішня стаття так і називається: "Відпустка".
Прадас, уважно слухаючи, провів рукою по своєму схожому на грушу черепу до самої маківки. Він не розчув останніх слів Шейда, що їх заглушив гуркіт стільців: прийшов Гарсіа з люлькою в кутику всміхненого рота, і йому звільняли місце.
— Людям нелегко жити з іншими людьми,— озвався Негус.— Припустімо. Але в світі не так уже багато мужності, а з мужністю дещо можна зробити. Та що тут казати! Людей, ладних піти на смерть, одразу ж бачиш! Тільки, будь ласка, без діалектики, без бюрократів, що замінять делегатів, без армії, щоб розбити армію ворога, без нерівноправності, щоб покласти край іншій нерівноправності. Жити так, як треба жити, зараз же, або померти. Якщо зірветься — все пропаще! Без зворотного квитка!
У Гарсіа спалахнули насторожені білячі очі.
— Любий Негусе,— приязно мовив він,— коли хочуть, щоб революція як така перетворилася на спосіб життя, вона майже завжди стає способом померти. В таких випадках, друже мій, замість перемоги задовольняються муками.
Негус підвів правицю жестом Христа під час проповіді:
— В того, хто боїться померти, нечисте сумління.
— А тим часом,— озвався Мануель, піднявши виделку,— фашисти вже в Талавері. І якщо так триватиме й далі, ви втратите Толедо.
— Врешті-решт ви християни, — професорським тоном сказав Прадас,— і водночас...
"Втрачена добра нагода помовчати",— подумав Гарсіа.
— Геть попівщину! — роздратовано сказав Негус.— А ось у теософії щось є. 4
— Ні,— заперечив Шейд, граючись китицями своєї шапки.— Але говори далі.
— Зовсім ми не християни! А ось ви перетворилися на попів. Я не кажу, що комунізм став релігією, але я запевняю, що комуністи поступово стають попами. Для вас бути революціонером — це бути хитрим. А Бухарін і Кропоткін дотримувалися іншої думки, кажу, зовсім іншої. Вас поглинула ваша партія, вас поглинула дисципліна, спільність дій.
Ш
До тих, хто не належить до вашої партії, ви більш не ставитеся з пошаною, не відчуваєте перед ними свого обов'язку. Ви втратили вірність. З 1934 року ми страйкували аж сім разів тільки з солідарності, не висуваючи ніяких матеріальних вимог.
Розгнівавшись, Негус розмахував руками довкола своєї розкуйовдженої чуприни й так швидко торохтів, що Голов-кін вже не розумів його, але окремі слова, які він розібрав, стурбували його. Гарсіа сказав йому щось по-російському.
— Власне, краще втратити вірність, ніж здатність боротися,— сказав Прадас.
Негус вийняв револьвер і поклав його перед собою на стіл. Гарсіа таким самим рухом поклав перед собою люльку.
На металевих тарілках і на обідках карафок, мов світляки, тисячами світлових цяток горіло сонце, що проникало крізь величезний натюрморт в отвори, пробиті кулями.
— Всю зброю на фронт,— сказав Мануель.
— Коли треба було стати солдатами,— сказав Прадас,— ми стали солдатами. Потім треба стати будівельниками, ми стали будівельниками. Нам треба було стати адміністраторами, інженерами й не знаю ще ким! Ми стали ними. І якщо врешті-решт треба буде стати попами, ми станемо попами! Але ми створили революційну державу, а тут ми створимо армію. Конкретно. З усіма нашими достойностями й недоліками. І армія врятує республіку й пролетаріат.
— Мені байдуже до ваших розмов,— сказав солодкавим тоном Шейд, стискаючи в руках китиці шапки.— Те, що ви, одні й другі, робите, куди простіше й краще від того, про що ви говорите. У вас падто пухнуть голови... А Негус здається мені трохи пришелепуватим, але він мені подобається.
Це розрядило атмосферу.
Ернандес подивився на годинника й усміхнувся. Зуби в нього були довгі, так само як руки й обличчя.
— В кожній революції повторюється те саме,— мовив Прадас, тримаючись за свою борідку.— В дев'ятнадцятому році Штейнберг, есер, наркомюст, поставив вимогу остаточно закрити Петропавловську фортецю. Але за пропозицією Леніна більшістю голосів було вирішено посадити туди білогвардійців: у нас було чимало ворогів у тилу. Врешті-решт, великодушність — це розкіш, яку суспільство може собі дозволити тільки після перемоги революції.
— Але чим раніше, тим краще,— впевнено додав Мерсері.
— Відома річ — журавель у небі,— знову озвався Негус— Так нікуди не годиться. Партії створені для людей, а не люди для партій. Ми не хочемо ні держави, ні церкви, пі армії. Тільки людей.
— Хай люди починають виявляти великодушність, коли їм випадає така нагода,— сказав Ернандес, схрестивши довгі пальці перед підборіддям.— Уже й так досить убивць і всяких мерзотників, які прикриваються пашим ім'ям.
— Дозвольте, товариші,— сказав Мерсері, поклавши руку на стіл і налігши на неї грудьми.— Одне з двох: якщо ми переможемо, то перед обличчям історії наші вороги постануть із заложниками, а ми — з пані Москардо, яка залишилася на волі. Хоч би що сталося, ви, Ернандесе, нодали благородний приклад. Від імені руху "Мир і справедливість", до якого я маю честь належати, я скидаю перед вами свій... Ну одне слово... своє кепі.