— Через два місяці.
Маньєн знову збіг по сходах. Тільки-по віп промовив "Два місяці", одразу ж відчув, як від ліжка зринула радість в'язня, якому повернули волю,— невидима, бо ніщо її не виражало: Гаус не міг заворушити ногами, його руки непорушно лежали на ковдрі, голова — на подушці; тільки пальці судомно стискалися й адамове яблуко, надто помітне, піднімалось і опускалося. Ці рухи, викликані безмежною радістю, міг спричинити й страх.
У передмістях Мадріда було менше ополченці", що роз— ' махува/ш рушницями, менше автомобілів, менше па цих автомобілях написів. Біля Толедських воріт молодь вчилася ходити в ногу. Маньєн думав про Францію. До цієї війни < юнкерси" складали основу німецької бомбардувальної авіації. Це були перероблені комерційні літаки, і Європа, що вірила в німецьку техніку, бачила в них військовий повітряний флот. їхнє чудове озброєння не було ефективним; вони не могли переслідувати "дугласи" — комерційні американські літаки. Звісно, вони були набагато кращі за старі тарадайки, що їх зібрав Маньєн на всіх ринках Європи. Але вони не змогли б вистояти ні перед найновішими французькими літаками, ні перед радянською авіацією...
Розділ третій
Колп Маньєн прийшов до військового міністра, Гарсіа читав донесення начальникові штабу Варгасу.
— Добридень, пане Мапьєн.
Варгас підвівся, але залишився на краю канапи; його комбінезон, спущений через спеку до пояса, але не стягнутий з ніг (через лінь або щоб завжди бути напоготові), наче шкурка кролика, не зідрана з лап, заважав йому ходити. Він знову сів, вптягши довгі ноги в комбінезоні, на його вузенькому кощавому обличчі, схожому на обличчя Дон-Кіхота без бороди, промайнула привітна усмішка. Варгас до путчу розробляв іспанські повітряні маршрути, і саме з ним Сембрано та Маньєн підірвали залізницю Севілья — Кордова. Він відрекомендував Гарсіа Маньєнові й попросив принести вино і сигарети.
— Вітаю,— мовив Гарсіа.— Ви отримали першу перемогу...
— Так? Що ж, тим краще. Я передам ваші вітання за адресою. Ланку очолював Сембрано.
Вони приязно дивилися один на одного. Маньєн уперше особисто зустрічався з начальником військової розвідки; що ж до Гарсіа, то він багато чув про Маньєна.
Все в Гарсіа дивувало Маньєна: і те, що цей іспанець огрядний, і що в нього обличчя великого англійського або нормандського поміщика, і його кирпатий ніс; і те, що цей інтелігент був такий благодушний та веселий, і його гострі вуха; і що цей етнолог, який довго жив у Перу та на Філіппінах, анітрохи не засмаг. До того ж він чомусь завжди уявляв собі Гарсіа в пенсне.
— Невелика колоніальна експедиція,— знову озвався
Маньєн,— усього шість літаків... Ми підірвали кілька ваго возів на дорозі.
— Велику користь принесли бомби, що вибухнули не на дорозі, а в Медельїні,— сказав Гарсіа.— На площу впало багато великих бомб. Зважте, марокканці вперше зазнали серйозного бомбардування. Колона повернулася на вихідні позиції. Це наша перша перемога... Та все ж таки Бадахос узяли фашисти. Тепер армія Франко йде на з'єднання з армією Мола.
Маньєн запитально подивився на нього. Поведінка Гарсіа дивувала його; він чекав від нього стриманості, а не цієї добродушної відвертості.
— Бадахос біля самого португальського кордону,— мовив Гарсіа.
— Шостого серпня,— сказав Варгас,— "Монтесармієнто" вивантажив у Лісабоні чотирнадцять німецьких літаків і сто п'ятдесят спеціалістів. Восьмого серпня вісімнадцять бомбардувальників вилетіли з Італії. Позавчора двадцять прилетіли до Севільї.
— "Савойї"?
— Не знаю. І ще двадцять італійських літаків вилетіли.
— Крім отих вісімнадцяти?
— Еге ж. Через якихось два тижні проти нас воюватиме сотня найновіших літаків.
Якщо "юнкерси" були погані, то "Савойї" переважали за своїми якостями всі літаки, які мала республіканська авіація.
Разом із запахом спаленого листя у відчинене вікно линули звуки республіканського гімну, який передавали по радіо.
— Я читаю далі,— мовив Гарсіа, знову взявши в руки донесення.— Це про Бадахос сьогоднішнього ранку,— сказав він Маньєну.
"5-та година. Марокканці щойно взяли форт Сан-Крісто-баль, уже майже зруйнований бомбами.
7-ма година. Ворожа артилерія, встановлена у форті Сан-Крістобаль, безперестану обстрілює місто. Ополченці тримаються. Обласна лікарня зруйнована повітряним бомбардуванням.
9-та година. Східне укріплення міста в руїнах. На півдні горять казарми. В нас залишається тільки два кулемети. Артилерія з форту Сан-Крістобаль по припиняє вогню. Ополченці тримаються.
11-та година. Ворожі танки".
Він підклав аркуш паперу з видрукуваним на машинці текстом і взяв інший.
— Друге донесення коротке,— з прикрістю сказав Гарсіа.
"12-та година. Танки біля собору. За ними йде піхота, її відкинуто".
— Цікаво знати — чим. У Бадахосі було тільки чотири кулемети.
"16-та година. Ворог входить до міста. 16-та година 10 хвилин. Бої на вулицях".
— О четвертій годині? — спитав Маньєн.— Але даруйте, о п'ятій годині нам повідомили, що Бадахос наш.
— Інформацію щойно отримано.
Маньєн думав про те, як о п'ятій годині сонце заливало тихі бруковані вулиці цього міста. 1914 року він починав війну артилеристом, там він не дивувався, що нічого не знав про хід боїв, бо там він нічого не бачив. А це місто, де кров текла струмками, видалося йому спокійним і дружним... Віп дивився на нього з надто великої висоти, наче сам господь. "Танки біля собору..." Собор, що відкинув велику тінь, вузенькі вулиці, арени...
— О котрій годині закінчився бій?
— За годину до вашого прильоту,,— відповів Варгас,— якщо не рахувати сутичок усередині будинків...
— Ось останнє донесення,— сказав Гарсіа,— отримане приблизно о восьмій годині. Може, трохи раніше. Передано з наших позицій, якщо тільки вони існують...
"Заарештованих фашистів звільнено живими й здоровими. Ополченців і всіх підозрілих затримано й розстріляно. Розстріляно вже близько тисячі двохсот чоловік. Звинувачення: збройний опір. Двох бійців розстріляли в соборі, на східцях головного вівтаря. Марокканці носять на грудях образки й розп'яття. Розстріл тривав усю другу половину дня. Він не припинився й тепер".