Вже нема часу для розвороту. Всі витяглися вперед. Літак пролетів над церквою, паралельно з головною вулицею... Маньєн знову взяв селянина за плече й показав на дахи, що пробігали внизу, наче худоба. Селянин пильно вдивлявся, роззявивши рота; по його щоках котилися сльози: він нічого не впізнавав.
— Церква! — крикнув Мапьєн.— Вулиця! Сарагоська дорога!
Селянин упізнавав усі ці місця, коли Маньєн показував їх йому, але не міг орієнтуватися. По його непорушному обличчю котилися сльози, і судомно смикалося підборіддя.
Залишався єдиний спосіб: повернути селянипа до звичної перспективи.
Земля спершу гойднулася ліворуч, мовби втрачаючи рівновагу й вусібіч розкидаючи птахів, а потім стала різко наближатися до літака: Маньєн знижувався до тридцяти метрів.
Слідом за ним подалися "Качка" й іспанський літак.
Земля була рівна; Маньєн не боявся наштовхнутися на пагорби, а зенітки, навіть якщо протиповітряна батарея й захищає аеродром, усе одно не зможуть стріляти так низько. Він ледь був не наказав відкрити кулеметний вогонь, але побоявся налякати селянина. На поземному польоті вони летіли до гаю, з перспективою перегонового автомобіля. Під ними розбігалася нажахана худоба. Якби можна було померти від напружених пошуків, селянин помер би. Він схопив Маньєна за комбінезон, показуючи кудись пальцем.
— Що? Що?
Маньєн зірвав із себе шолом.
— Там!
— Та що — там?
Селянин щомога штовхав його ліворуч, ніби Маньєн був літаком, і показував на чорно-жовту рекламу вермуту, просуваючи зігнутий палець по слюді кабіни.
— Який? — гарикнув Маньєн.
За шістсот метрів спереду були чотири плями гаїв. Селянин і далі штовхав його ліворуч. Невже той крайній ліворуч гай?
— Цей?
Маньєн вдивлявся, мов причинний. Селянин, кліпаючи очима, кричав, не промовляючи ні слова.
— Цей?
Селянин схвально стріпнув головою й плечима, не опускаючи рук. Тієї самої миті на узліссі закрутився пропелер, і на тлі темного листя з'явилося сліпуче коло. З гаю виїздив ворожий винищувач.
Бомбардир обернувся: він теж побачив винищувач. Але було вже запізно скидати бомби, вони летіли надто низько. Передній кулеметник, який нічого не помітив, не стріляв.
— Стріляй по лісу! — крикнув Маньєн баштовому кулеметнику й водночас побачив на голому місці, зовсім близько від лісу, бомбардувальник.
Кулеметник натиснув на педалі, обертаючи башту, й відкрив вогонь. Але дерева вже сховали ворожий винищувач.
Гарде розумів, що ця імпровізована операція може вдатися тільки при особливому напруженні уваги; вже кілька хвилин він стояв біля переднього кулемета "Качки", не спускаючи очей з "Марата". Помітивши, що баштовий кулемет "Марата" стріляє, він одразу ж угледів блискотливий пропелер, промурмотів: "Ось зараз!" — і відкрив вогонь.
Його трасуючі кулі показували Скалі, який стояв біля баштового кулемета на "Качці", де стояв "фіат". Відтоді, як його мучили невідчепні ідеї, він більше не скидав бомб, а стріляв з кулемета: ніяк не міг звикнути до пасивності. Міро, біля задньої башти, не міг стріляти: йому заважав хвіст літака; але літак Мороса відкрив вогонь з трьох своїх кулеметів.
Маньєн віражував угору й побачив, що пропелер винищувача зупинився. Гурт людей штовхав бомбардувальник під дерева. "Марат" підіймався спіраллю, щоб його не зачепили власні бомби, коли він почне їх скидати, але слід було збільшити діаметр кола, щоб бомбардир устиг прицілитися, і Даррас не пропустив моменту польоту над лісом. Досить одного заходу, подумав Маньєн, гай — добре помітна мішень, і якщо там склад бензину, що цілком імовірно, то все злетить у повітря. Він схилився до бомбардира:
— Всі бомби разом!
Літак двічі гойднувся, сигналізуючи спосіб бомбардування; на висоті чотирьохсот метрів він перестав підійматися й по прямій помчав на гай, стріляючи з усіх кулеметів. Бомбардири наводили приціл на чотириста. Селянин, скоцюрбившись поряд з механіком, намагався нікому не заважати; поклавши обидві руки на руків'я бомбоскидачів, механік дивився на підняту руку бомбардира, а той дивився, як у прицільну трубку входить гай.
Усі руки опустилися.
Літак, мабуть, повернуло па дев'яносто градусів, якщо Маньєн побачив наслідок бомбардування; два інших літаки летіли за ним; здавалося, вони кружляють у каруселі; із гаю завалував чорний дим, добре всім знайомий: бензин. Він здіймався короткими частими клубами, наче в цьому спокійному гаю, схожому цього сірого ранку на всі інші гаї, почалася підземна пожежа. З-під дерев вибігло з десяток людей, потім через кілька секунд — ще з сотню, охоплених такою самою панікою, яка перед цим охопила худобу. Дим, що його відносив у поле вітер, почав розгортатися по величній кривій нафтових пожеж. Тепер ворожі винищувачі напевне вилетіли. Бомбардир фотографував, припавши до видошукача маленького фотоапарата, мов до прицільної трубки; механік витирав руки, які щойно відпустили руків'я бомбоскидачів; селянин, чий товстий ніс побагровів від того, що так довго був притиснутий до слюди, з радощів і від холоду тупав ногами по підлозі кабіни. Літак зайшов у хмари й узяв курс па Валенсію.
Тільки-но Маньєп перетнув хмари й подивився вдалину, віп зрозумів, що справа кепська.
Хмари розпадалися. І там, за Теруелем, у величезній прогалині відкривалося небо й видно було землю на п'ятдесят кілометрів удалииу.
Щоб повернутися, не виходячи з хмар, треба було зробити великий гак над фашистським фронтом, але й там хмари могли швидко розійтися.
Залишалося тільки сподіватися, що республіканські винищувачі із Саріона прилетять раніше, ніж ворожі.
Маньєн, радіючи, що вдалося успішно виконати завдання, іі зовсім не бажаючи загинути цього дня, рахував хвилини. Якщо за двадцять хвилин їх не наздоженуть...
Вони входили в зовсім чисте небо.
Один за одним із хмар вилетіли — один, два, три, чотири, п'ять, шість, сім ворожих впнищувачів. Республіканські винищувачі були одномісні, з низькими крилами, їх ие можна було сплутати з "хейнкелями". Маньєн відклав бінокль і новів свої три літаки на зближення. "Якби ми мали добрячі кулемети, то, мабуть, змогли б витримати",— подумав він. Але він мав ті самі старі "льюїси", не спарені. 800 пострілів X 3 кулемети = 2400. Кожен "хейнкель" робить 1800 пострілів X 4=7200. Він знав це, але повторення завжди приносило йому задоволення.