ЧАСТИНА ПЕРША ЛІРИЧНА ІЛЮЗІЯ
І
Розділ перший
У Мадріді, що стояв насторожений літньої ночі, не стихав гуркіт навантажених рушницями ваговозів. Уже кілька днів робітничі організації попереджали про неминучість фашистського заколоту, про підривну роботу в казармах, про підвезення боєприпасів. У Марокко владу вже захопили фашисти. О першій ночі уряд нарешті зважився роздати народові зброю; о третій зброя вручалася кожному, хто показував профспілковий квиток. І це було вчасно: телефонні дзвінки з провінції, що з дванадцятої ночі до другої були доволі оптимістичні, раптом почали битп на сполох.
Центральна Північного вокзалу викликала залізничні станції одну за одною. Розпоряджалися секретар профспілки залізничників Рамос і Мануель, якого призначили на цю ніч йому помічником. За винятком відрізаної Наварри, звідусіль надходила все та сама відповідь: або уряд залишається господарем становища, або робітничі організації охороняють місто, чекаючи розпоряджень уряду. Але тепер діалог змінився:
— Алло! Уеска?
— Хто говорить?
— Робітничий комітет Мадріда.
— Вже недовго рядитиме твій комітет, потолоч! Arriba España!1
На стіні пришпилений двома кнопками екстрений випуск (сьома година вечора) газети "Кларідад", через усю шпальту якої — "До зброї, товариші!".
— Алло! Авіла? Як у вас справи? Говорить вокзал.
— Тільки сунь сюди свого носа, потолоч! Хай живе Франко!
— До скорого побачення! Salud! 2 Рамоса на хвильку відірвали від телефону.
Лінії Центральної Північного вокзалу розходились до Сарагоси, Бургоса й Вальядоліда.
— Алло! Сарагоса? Вокзальний робітничий комітет?
1 Вставай, Іспапіє! (Ісп.) Гасло франкістів.
2 Привіт! (Ісп.)
З
— Його розстріляли. Незабаром розстріляють і вас. Arriba España!
— Алло! Таблада? Говорить Мадрід-Північна, уповноважений профспілки!
— Телефонуй до в'язниці, сучий сину! Постривай, ми тебе притягнемо за вуха.
— Зустрінемося на вулиці Алькала, друга кав'ярня ліворуч.
Службовці Центральної подивилися на веселе обличчя Рамоса, на його кучерявий, наче в гангстера, чуб.
— Алло! Бургос?
— Говорить комендант.
Отже, начальника вокзалу вже нема. Рамос поклав трубку.
Задзеленчав телефон.
— Алло! Мадрід? Хто ви?
— Профспілка залізничників.
— Говорить Міранда. Станція й місто наші. Arriba España!
— Зате Мадрід наш. Salud!
Отож не доводилось розраховувати на допомогу з півночі, хіба що через Вальядолід. Залишалась Астурія.
— Алло! Ов'єдо? Хто говорить? Рамос став обережніший.
— Делегат вокзалу.
— Говорить Рамос, секретар профспілки. Як там у вас?
— Полковник Аранда лишається вірний урядові. У ' Вальядоліді не все гаразд, ми посилаємо на допомогу нашим три тисячі озброєних шахтарів.
— Коли?
Довкола Рамоса стукають приклади, тому він не чує відповіді.
— Коли?
— Негайно.
— Salud!
— Простеж за цим поїздом по телефону,— сказав Рамос Мануелю. Він викликав Вальядолід: — Алло! Вальядолід? Хто говорить?
— Делегат вокзалу.
— Що там у вас?
— Наші утримують казарми. Ми чекаємо підкріплення з Ов'єдо. Постарайтесь, щоб вопо прийшло якнайшвидше. Але не турбуйтесь: у нас усе буде гаразд. А у вас як?
З привокзальної площі долинув спів. Рамос не чув власного голосу.
— Ну як? — доскіпувався Вальядолід.
— Усе добре. Доб-ре!
— Війська збунтувалися?
— Поки що ні.
У Вальядоліді поклали трубку.
Всі підкріплення з півночі могли там затриматися.
Серед плутаної сигналізації, на якій він погано розумівся, в запаху канцелярського клею, у вокзальному диму (двері були відчинені в задушливу ніч) Мануель занотовував виклики міст. Надворі не стихав спів і стукіт рушничних прикладів; він увесь час перепитував ("Фашисти?" — і ті клали трубку). Він позначав розташування позицій на залізничній карті: Наварра — відрізана, вся східна частина Бі-скайської затоки, Більбао, Сантандер, Сан-Себастьян — вірні, але дорога перетята в Мірапді. З другого боку, Астурія, Вальядолід — вірні. Телефонні дзвінки не замовкали ні на мить.
— Алло! Говорить Сеговія. Хто ви?
— Делегат профспілки,— відповів Мануель, запитально дивлячись на Рамоса. А й справді, хто він такий?
— Постривай, ми ще доберемось до тебе!
— А це ми ще побачимо! Salud!
Тепер фашистські станції самі викликали: Саррасін, Лер-ма, Аранда дель Дуеро, Сепульведа, знову Бургос. З Бурго-са до Сьєрри погрози йшли швидше, ніж поїзди з підкріпленням.
— Говорить міністерство внутрішніх справ. Центральна Північного? Передайте на всі вокзали, що цивільна й штурмова гвардії на боці уряду.
— Говорить Мадрід-Південна. Як там справи на Півночі, Рамосе?
— Вони нібито захопили Міранду й чималу територію південніше від неї. Три тисячі шахтарів ідуть на Вальядолід: звідти отримаємо підмогу. А як у вас?
— Вокзали Севільї і Гренади у їхніх руках. Решта тримаються.
— А як Кордова?
— Невідомо. Коли вони захоплюють вокзали, бої тривають у передмістях. Велика битва в Тріані. І в Пеньярройї. Ти не помиляєшся щодо Вальядоліда, він іще не в їхніх руках?
Рамос зняв трубку на іншому апараті й спитав:
— Алло, Вальядолід? Хто говорить?
— Делегат вокзалу.
— А-а!.. А нам сказали, що у вас фашисти.
— Помилка. Все гаразд. А у вас? Чи солдати не збунтувалися?
— Ні.
— Алло! Мадрід-Північна? Хто говорить?
— Відповідальний за транспорт.
— Говорить Таблада. Ти сюди не телефонував?
— Нам сказали, що вас чи то розстріляли, чи то кинули До буцегарні.
— Ми звідти вибралися. Тепер там сидять фашисти. Salud!
— Говорить Народний дім. Передайте всім вокзалам, які залишилися вірними, що Барселона, Мурсія, Валенсія, Малага, вся Естрамадура іі увесь Левант у руках уряцу, який підтримують загони народного ополчення.
— Алло! Біля телефону Тордесільяс. Хто говорить?
— Робітнича рада Мадріда.
— Одних таких, як оце ти, мерзотників ми вже розстріляли. Arriba España!
З Медіною дель Кампо та сама розмова. Лінія на Валья-долід залишилася єдиним зв'язком з Північчю.
— Алло! Леон? Хто говорить?
— Делегат профспілки. Salud!
— Говорить Мадрід-Північна. Поїзд із шахтарями з Ов'єдо пройшов?
— Еге ж.
— Ти знаєш, де він?
— Гадаю, біля Майорги.
Знадвору, з мадрідської вулиці, й далі долинали пісні та стукіт прикладів.
— Алло, Майорга? Телефонують з Мадріда. Хто говорить?