Каже, будь-хто, якщо він має задатки, може ввечері лягти спати нормальним, а вранці прокинувся — гомик. Лякав нас до смерті. Я сам усю дорогу потерпав, щоб не піддатись якому-небудь збоченню. А найсмішніше те, що каналія Льюс, як на мене, теж був майже псих. Побачить кого-небудь у коридорі — й аж язиком прицмокне: "Оце я розумію!" Або як почне тебе тиснути — кістки тріщать. А в умивалці ніколи не причинить за собою клятих дверей до гальюна: ти собі чистиш зуби тощо, а він з тобою звідти перемовляється! Це теж уже скидається на збочення. Серйозно кажу. У школах я чимало бачив справжніх гомиків, і всі вони любили викидати такі коники. Тим-то я завжди й мав підозру, ще каналія Льюс теж такий. Одначе хлопець він головатий. Що правда, то правда.
Вітатися Льюс моди не мав. Сівши біля мене, він одразу сказав, що прийшов усього на кілька хвилин. У мене, каже, побачення. Потім замовив собі мартіні. Сказав барменові, щоб той більше линув джину й не кидав маслини.
— Чуєш,— кажу,— я тут нагледів тобі одного гомосека. Он там, у кутку. Поки що не дивись. Я його для тебе припас.
— Дуже дотепно! — каже.— Впізнаю каналію Колфілда. Коли вже ти подорослішаєш?
Видно, я його дратував. Серйозно кажу. А мені було смішно. Мені взагалі смішно з таких типів.
— Ну, як у тебе з жінками? — питаю.
Льюс не міг терпіти, коли в нього питали про такі дурниці.
— Вгамуйся,— каже.— Посидь спокійно і вгамуйся, чорт забирай!
— А я сиджу спокійно,— кажу.— То як Колумбія? Тобі там подобається? і
— Звичайно, подобається. Якби не подобалось, я б туди не пішов,— каже. Іноді він і сам може хоч кого роздратувати.
— І що ти там студіюєш? — питаю.— Сексуальні збочення? — Я знай клеїв дурня.
— Тобі що — закортіло подуріти?
— Ні. Це я просто так, жартую,— кажу.— Чуєш, Льюс, ти ж розумний хлопець, начитаний. Мені потрібна твоя порада. Я вклепався в жахливу...
Він тяжко зітхнув:
— Слухай, Колфілд, якщо хочеш посидіти, випити,. спокійно погово....
— Добре, добре,— кажу.— Вгамуйся.
Видно було, що розводити зі мною серйозні балачки [118]
Льюс великого бажання не мав. Біда з цими інтелектуалами. Ніколи не примусиш їх поговорити серйозно, якщо вони не хочуть цього самі. Довелось мені вдовольнитися розмовою ні про що.
— Ні, без жартів,— кажу,— як у тебе з дівчатами? Ти й досі з тою самою, що в Гутоні? Отою, в якої отакенні...
— О боже, звичайно, ні! — каже він.
— А що таке? Що з нею?
— Уявлення не маю. Та коли вже тобі так кортить знати, то вона, здається мені, стала такою собі нью-хемпшірською блудницею.
— Це негарно з твого боку. Коли вже вона так віддано й стільки часу була до твоїх послуг, то ти принаймні не повинен отаке про неї казати.
— О господи! — зітхнув каналія Льюс.— Невже зараз почнуться типові колфілдівські теревені? Ти так зразу й скажи.
— Та ні,— кажу.— Але все-таки це негарно. Коли вже вона була до тебе така добра, завжди до твоїх...
— Ми що — цілий вечір отак і гиркатимемось?
Я нічого не відповів. Побоявся, що він устане й піде, коли я бовкну ще щось. Довелося знов замовити віскі. Хотілося впитись на смерть.
— Хто ж у тебе тепер? — питаю.— Може, скажеш?
— Ти її не знаєш.
— А може, й знаю. То все ж таки, хто?
— Одна з Грінвіч-вілліджу. Скульдгорка, коли вже тобі так прикортіло знати.
— Бре?! Серйозно? І скільки ж їй?
— Чорт, та хіба я її питав]
— Ну хоч приблизно, скільки?
— Та, мабуть, десь під сорок,— каже Льюс.
— Під сорок?! Справді? І тобі це подобається? — питаю.— Невже тобі до вподоби такі старі? — Розпитував я його насамперед через те, що він у цьому ділі зуби з'їв. Не багатьох я знав таких хлопців. З жінками Льюс почав ще з чотирнадцяти років, на Нантакеті. Не брешу.
— Зрілих жінок я люблю, якщо тебе цікавить саме це. Безперечно, люблю.
— Іди?! А чому? Ні, серйозно, вони що — кращі в цьому ділі?
— Слухай, давай умовимось: сьогодні я не відповідатиму на оці типові колфілдівські запитанпячка. Коли вже ти кінець кінцем станеш дорослим, сто сот чортів! [119]
Хвилину я сидів мовчки. Нехай, думаю, трохи заспокоїться. Потім каналія Льюс замовив собі ще один мартіні й сказав барменові налити чим більше джину.
— Чуєш,— кажу,— а відколи це вона в тебе, ота твоя скульпторка? — Страшенно мені кортіло знати.— Ти був з ' нею знайомий у Гутоні?
— Ні. Вона приїхала до Штатів усього кілька місяців тому.
— Правда? Звідки?
— Уяви собі — з Шанхая.
— Не свисти! Чорт, невже китаяночка?
— А то ж як!
— Не бреши. І тобі це до вподоби? Те, що вона китаянка?
— А то ж як!
— Але чому? Мені це дуже цікаво, без жартів.
— Просто східна філософія мене влаштовує більше, ніж західна, коли вже тобі так кортить знати.
— Правда? Але яка саме філософія? Сексуальна? Ти хочеш сказати, що в Китаї це робиться краще? Ти це хочеш сказати?
— Чому неодмінно в Китаї, чорт забирай! Я кажу взагалі про Схід. Слухай, може, ми кинемо ці безглузді балачки?
— Чуєш, я ж серйозно,— кажу.— Я не жартую. Чому
на Сході це робиться краще?
— Все це надто складно, щоб розводити балачки, чорт забирай,— відповідає каналія Льюс.— Просто вони там вважають, що любов — це спілкування не тільки фізичне, а й духовне. Але якщо ти думаєш, ніби я...
— І я так вважаю! Я теж вважаю, що це — як ти сказав? — спілкування і фізичне, й духовне. Слово честі. Тільки все залежить від того, з ким у біса я спілкуюсь. Якщо з такою, яку я навіть не...
— Господи, та не кричи так, Колфілд! Якщо не вмієш розмовляти тихенько, давай припинимо всі ці...
— Ну добре, тільки вислухай мене,— кажу. Я трохи розхвилювавсь і справді розмовляв надто голосно. Іноді я, коли розхвилююсь, починаю говорити дуже голосно.— Я хочу сказати ось що: я знаю, що спілкування має бути і фізичне, й духовне, і піднесене, як мистецтво. Але я думаю так: не можна ж робити цього з усіма підряд — з кожною дівчиною, з якою цілуєшся і те де. Чи в тебе так буває з кожною? [120]
— Може, годі про це? — каже Льюс.— Ти не проти?
— Ні. Але послухай. Візьмемо хоча б тебе й ту китаянку. Що у вас із нею спільного?
— Я сказав — годі про це!
Надто вже конкретну розмову я завів. Сам бачу. Але каналія Льюс мав одну паскудну рису. Коли ми ще вчилися в Гутоні, він мав моду випитувати в кожного про найпотаємніші його думки, а як тільки спитаєш про щось таке в нього самого — відразу злиться. Ці розумники люблять правити розумні балачки тільки тоді, коли вони самі господарі становища. Коли замовк він, то й ти мовчи, а якщо він пішов до себе в кімнату, то й ти чеши до себе. В Гутоні Льюса починало бісити,— це в нього на лобі було написано,— коли він, каналія, закінчував виступати у себе в кімнаті перед нами зі своїми сексуальними проповідями, а ми не розходились і теревенили собі далі. Я кажу про себе й решту хлопців. Чи навіть і не в його кімнаті. Льюс просто місця собі не знаходив. Після того, як він завершував свій коронний виступ, усі мали розходитись по своїх кімнатах і мовчати. А річ була ось у чому: Льюс просто боявся, що хто-небудь скаже щось розумніше за нього. Мене аж сміх розбирав.