Над безоднею

Сторінка 5 з 5

Олександр Бєляєв

Так думав я, а перед моїми очима діялося щось незвичайне... Від Землі відривалося каміння і падало вгору... Незабаром стали відриватись цілі брили скель. День і ніч змінювали одне одного ще швидше. Сонце проносилось по безодні-небу, і наставала ніч, зорі линули з такою ж шаленою швидкістю, і знову сонце, і знову ніч... Ось у світлі сонця я бачу, як зірвався і впав паркан, відкривши горизонт. Я бачу висохле дно моря, спустошену землю... Я бачу, що скоро кінець...

Та на Землі ще лишилися люди... Я чую, як говорить невеликий гучномовець нашої радіостанції...

Земля спустошена майже до полюсів. Усе гине... Це остання вціліла радіостанція на острові Врангеля. Вона подає сигнали, жде і не дістає відповіді... Радіохвилі летять у мертву пустоту... Мовчить Земля, мовчить і небо. Дні і ночі так швидко змінюються, що все зливається в імлу... Сонце, пролітаючи по небу, креслить вогненну смугу на темному фоні, — разом з останніми залишками атмосфери Земля втратила своє голубе покриття, світло небесної блакиті... Місяць став менший, Земля вже більше не може втримувати свого супутника, і Місяць віддаляється від Землі...

Я відчуваю, як товсті стекла нашої підлоги напружились, стали опуклими, дрижать... Скоро вони не витримають, і я провалюся в безодню...

Хто це бурчить коло мене? А, професор Вагнер. Я насилу підводжуся: шалена швидкість Землі наповнила свинцем моє тіло. Я важко дихаю...

— Ви!.. — злісно звертаюсь до професора Вагнера. — Навіщо ви це зробили? Ви погубили людство, ви знищили життя на Землі... Відповідайте! Зараз же зменшіть швидкість руху Землі, інакше я...

Але професор мовчки заперечливо хитає головою.

— Відповідайте! — кричу я, стискуючи кулаки.

— Я не можу нічого зробити... очевидно, допустив помилку в обчисленнях.,.

— Так ви заплатите за цю помилку! — закричав я і, зовсім знавіснівши, кинувся на Вагнера й почав його душити...

В ту ж мить я відчув, як тріщить наша підлога, лопається скло, і я, не випускаючи Вагнера, лечу з ним у безодню...

V. "НОВИЙ СПОСІБ ВИКЛАДАННЯ"

Переді мною усміхнене обличчя професора Вагнера. Я здивовано дивлюся на нього, потім навколо себе.

Ранній ранок. Голубий полог неба. Вдалині синіє море. Біля веранди спокійно пурхають два білі метелики. Повз мене проходить економка з великим куском вершкового масла на тарілці...

— Що це?.. Що все це означає? — питаю я професора.

Він посміхається в свої довгі вуса.

— Прошу пробачення, — каже Вагнер, — що я без вашого дозволу і навіть ще не знайомий з вами, використав вас для одного експерименту. Якщо ви мене знаєте, то вам, мабуть, відомо, що я давно працюю над розв'язанням питання, як одній людині вмістити величезну масу сучасних наукових знань. Я особисто, наприклад, досяг того, що кожна половина мого мозку працює самостійно. Я знищив сон і стомлюваність.

— Я читав про це. Вагнер кивнув головою.

— Тим краще. Але це не всім доступно. І я вирішив використати для педагогічних цілей гіпноз. Адже кінець кінцем і в звичайній педагогіці є частка гіпнозу... Сьогодні рано-вранці я вийшов на прогулянку і помітив вас... Ви вже не перший день вартуєте за кущем ялівцю? — спитав він з веселою іскоркою в очах. Я зніяковів.

— Ну, от я й вирішив покарати вас за вашу цікавість, загіпнотизувавши...

— Як, невже все це було...

— Тільки гіпнозом, з того самого моменту, як ви побачили мене. Певен, що ви все це пережили немов реальність. І вже, звичайно, ніколи в житті не забудете пережитого. Отже, ви мали можливість дістати урок наочного вивчення законів тяжіння і відцентрової сили... Але ви виявились дуже нервовим учнем і під кінець уроку поводились трохи збуджено...

— А довго тривав урок? Вагнер подивився на годинник.

— Хвилини зо дві, не більше. А правда ж, продуктивний спосіб засвоєння знань?

— Дозвольте, — вигукнув я, — а це скляне вікно, скоби на землі!.. — Я простяг руку і враз замовк.

Поверхня двору була зовсім рівна; не було ні скоб, ні скляного круглого "вікна"...

— Так це... теж був гіпноз?

— Ну, звичайно... Признайтеся, що ви не дуже нудились на моєму уроці фізики? Химо, — гукнув він, — кава готова? Ходімо снідати.

© БЄЛЯЄВ О. Р. Хойті-Тойті: Оповідання. — К.: Молодь, 1960. — 100 с. — (Бібліотечка пригод та наукової фантастики).

© СВЄЧНИКОВА Н. І., переклад з російської, 1960.