Тепер він нещадно розправлявся з усіма, хто мав якийсь зв’язок з радянською владою й комуністичною партією. Зіткнувшись з частинами Червоної армії під командою Пархоменка, вони порубали на шматки цього талановитого й хороброго червоного воєначальника.
Проте залізне коло червоних частин, призначених для ліквідації махновщини, звужувалось чимраз більше, і в середині 1925 року Махно з невеликою купкою своїх найближчих прибічників переплив Дністер і через Румунію подався на Захід, де осів у Парижі як емігрант.
Отак, як каже українська приказка: лиха іскра поле спалить і сама згасне…
Короткий зблиск серед непроглядного мороку
Чимраз більше осінь вступає в свої сумні права. Цілі дні хмарно, часом січе дрібна мжичка, сиро й холодно. А шинелей нема й нема. Єдина Дунаєвецька сукняна фабрика, що є в розпорядженні уряду УНР, не встигає постачати армії навіть сукняні штани й гімнастерки, а про шинелі годі й говорити.
Невелика партія гімнастерок захисного кольору з погонами англійського зразка й чорними штанями крою "галіфе" надійшла до нашого полку. У розподілі цього добра взяв активну участь державний інспектор Година. Насамперед він узяв собі гімнастерку й штані і запропонував таку саму пару мені.
Я охоче взяв гімнастерку, бо в моїй тоненькій, літній, ставало вже холодно, але від штанів відмовився: мої сині, ще з Києва, штані були ще досить пристойні, тож хай обнова дістанеться комусь із наших численних безштаньків.
Досі армія все відступала — на півночі, на сході й на півдні. Відступала з боями, без паніки, без великих втрат, якщо не рахувати численних захворювань на тиф, і все ж усякий відступ гнітюче впливає на військо, яке втрачає віру в себе, в свою здібність не тільки чинити опір, а й перемагати.
І раптом на східному Поділлі наша армія перейшла в наступ! За один день ворога відкинуто на десять верст, денікінці відступають, лишаючи позад себе багато трупів, а наступ розгортається далі й далі.
Наша дивізія не брала участі в тій операції, бо лишалась у резерві. Наступного дня я пішов оглянути поле бою. На вогкій від недавніх дощів землі лежали в різних позах забиті денікінські солдати. Шинелі давньої російської форми з погонами захисного кольору й зелені англійські кашкети. Мою увагу привернула смаглявість шкіри облич забитих: певно, вояків нещодавно привезено сюди відкілясь із півдня — чи не з Криму. Обличчя — молоді, видимо, це рекрути, взяті до війська й нашвидку вимуштровані. Марно чекатимуть тепер їхнього вороття матері, що лишились десь в осяяній сонцем країні, та чи діждуться колись і наші неньки нас, зацілілих від денікінських куль і тифозних вошей?..
Та хоч би що там попереду, а зараз ми почали наступати, і це окрилює душу й сповнює надіями.
І раптом наступ уривається…
Уривається через зраду галичан!
Разюча звістка блискавично облетіла військо, і безпросвітний одчай миттю погасив короткий спалах радості й піднесення. Не хотілось вірити, що так могло статись, але покваплива передислокація частин засвідчувала гірку правду дійсності.
Через багато років вислів — зрада галичан — будуть брати в лапки, але в ту осінь 1919 року він мав реальне значення й відбився катастрофічно на дальших подіях.
Стотисячна Українська Галицька армія, перейшовши в червні через Збруч, не тільки врятувала наддніпрянську армію Петлюри від цілковитого погрому, але й допомогла їй оклигати й перейти в літній наступ, що завершився вступом її до Києва. Але занадто різні були ці дві формації — різні за традиціями, вихованням і прагненням. УГА, чи як вона стала називатись, перейшовши через Збруч, Українська Наддністрянська армія, була спадкоємиця Австрії з її військовою системою, буржуазним парламентаризмом та поміркованістю й обмеженістю в соціальних проблемах. Наша наддніпрянська армія була дитям революції 1917 року, що не знало, як ступати й на що спиратись, не мало ніяких традицій, а якщо й шукало цих традицій, то лише в давній минувшині, яка не могла повторитись у нових історичних обставинах. Через це все альянс УГА з наддніпрянською армією був штучний, вимушений безпорадним становищем. Багато що в організації армії УНР видавалось галичанам незрозумілим і диким. Їм важко було пристосуватись до наддніпрянського постачання армії та обслуговування тилу. Як на те, висипний тиф накинувся на галичан як на свіжину й нещадно косив їх. Галицька армія танула на очах, і її командувач, полковник австрійської служби Тарнавський, не знайшов іншого способу врятувати те, що лишилось під його командою, як укласти мир з денікінцями. Галицька армія влилась у армію Денікіна, застерігши себе умовою, що її не використовуватимуть проти армії Петлюри.
Невдовзі в Кам’янці-Подільському відбувся військовий суд над Тарнавським, але й суд в умовах тої безвиході, в якій опинилась Галицька армія, не знайшов чим заперечити розпачливий крок її командувача й виправдав Тарнавського.
А тим часом на фронтах почалась похаплива передислокація, коли галичани поспішали зібратись із різних відтинків фронту докупи, а наддніпрянці — вискочити з обценьків ворожого оточення.
Навік лишилась у моїй пам’яті сумна картина нашого роз’єднання. Довгий яр серед осіннього поля й широкі шляхи по обидва його боки, де один веде на схід, другий на захід. Наші й галицькі частини йдуть одна біля одної, але в різному напрямі: ми на захід, вони на схід. Ми не вітаємо одне одного, але й не виявляємо ворожнечі, нам просто соромно дивитись один одному в вічі, бо ми прямуємо до Польщі, нашого давнього ворога, вони — до Москви, що не виправдала надій Богдана Хмельницького й мало не поглинула нас як націю…
Оповідали, що в одному подільському селі, коли сюди настисла звістка про зраду галичан, зійшлись старшини якоїсь наддніпрянської частини й стали заливати своє горе самогоном у просторій попівській світлиці. Хильнувши повну склянку первака, якийсь молодий старшина вигукнув: "Чи монархічна, чи анархічна — люблю тебе, Україно!", — вийшов на попове подвір’я й застрілився.
В обценьках
Наш полк поспішає до Вапнярки, бо вночі видно далекі спалахи на півночі й півдні. Переходимо поночі через Брацлав, Тульчин і майже без перепочинку квапимось далі, поки обценьки не зійшлись обома своїми частинами й не замкнули нам дороги на з’єднання з усією армією.