— З сібє смійосся, брат мой, — суворо дивлячись на його, говорить косий, — із сібє одного... Заблуждаєсся і других заблуждаєш... Сказано: безумной...
— Е! що там сказано! — перебиває його веселий. — Ти мені скажи, що таке пекло... Га?..
— Сказано: безумной только може сказать брату своєму: нєсть бог... Панімаєш? — серйозно дивиться на його косий і потім строго обводить очима слухачів.
— Понімаю! А ти мені скажи, що таке пекло. Га?
— Пекло... по-божественному єсть ад. Ад то єсть гієна огненная. Но тольки не такая, которую ти сібє думаєш, а душевная... печальная...
— Ну, а от монахи наші попадуть у пекло? — підморгнувши до слухачів, нахиляється до косого веселий.
— Ти, брат, не моргай... — серйозно одповідає йому косий. —Єслі хочеш разговарювать — разговарюй, а не хочеш, не моргай... Манах манаху не рівня. Єсть манах, которий безразлічно праведний, — тому вместіліще в раю. Поняв? Которий же багатий гріхами, как і всякий міровой чєлаєк, тому уготовано мєсто в пеклі. Поняв?
— Хоч і поняв, а по-моєму б, узять їх усіх, витопить з їх сало та й засмалить і праведних, і неправедних на йому! А то поки ще те пекло, а вони тут пекло роблять. А може, скажеш, нє?
— Разсуждай дальше... я скажу потом...
— Та тут разсуждать нема чого... Ти мене спрашуєш, какая єсть моя вєра. А я тебе спрашую, що то за пекло, що то за мощ... Ти мені говориш "ад". Де той ад? А хіба то не ад — он там, на тім Дальнім Востоці? А хіба то не пекло, як нема чого з'їсти... і... випить...
— А надто випить! — зітхнувши, додає з напівсерйозним жартом коротенький, товстенький чоловічок у фартусі і в теплій шапці з повисмиканою бавовною. Дехто сміється.
— Ти, брат, багато говориш про святих, а чи ти їх бачив? — сплюнувши і насунувши картуза на лоба, говорить далі веселий, — Я, брат, вірив у їх та довіривсь до того, що от...
Він розводить руками, задира одну ногу в якійсь кожаній пантофлі і обводить очима своє лахмоття.
— Сам винуват... — похмуро говорить косий.
— Сам?.. — закидаючи картуза на потилицю, скрикує веселий: — Ех, брат!..
Але в цей час недалеко од дубів чується якийсь п'яний спів, і веселий спиняється, підводиться і, махнувши рукою, кричить:
— Вася!.. Василь Сафьянович! Пожалтє-с сюди! Всі озираються, тільки косий, серйозний і суворий, не ворушиться навіть.
По дорозі плентається якась невеличка фігура, боса, без спідньої сорочки, одягнена тільки в якесь жовто-зелене пальто і без шапки. Зачувши своє ім'я, вона зупиняється, пильно дивиться на валку і щось бурмоче. Потім підносить палець до носа і почина лукаво грози-тись, весь час гикаючи і хитаючись збоку вбік. І п'яне маленьке лице його з чорним носом і віями, з тоненькими синіми губами лукаво дивиться на всіх і посміхається.
— Та йди ж, Вася! — кричить веселий. Вася підходить, зупиняється коло валки і, взявшись руками за поли свого пальта, важно почииа розкланюватись перед всіма, схиляючи голову то на ліве плече, то на праве. Розкланявшись перед здивованою і мовчазною публікою, він подає веселому руку і, потрусивши її, зупиняється коло косого.
— Спасаєсся? — заклавши руки за спину під пальто і похитуючись, звертається він до його. Косий мовчки дивиться на його.
— Ти, Вася, розкажи йому, як треба спасатись, — говорить веселий.
— Спасатьця? — гикнувши, питає Вася. — Ето можна показать... Ето можна... Хм... Ето, брат...
Він почина мацать рукою коло кишені штанів, хитається, лукаво моргає до публіки і, нарешті, виймає пляшку монопольки. Подивившись на неї на світ, він обводить всіх веселими очима і, хитнувши на монопольку головою, говорить:
— Єсть!
Всі сміються, а коротенький чоловік крякає, спльовує і витирає вуса.
— Можна й спасаться вже? — пита хтось із валки.
— Хе-хе-хе! — сміється Вася і, перехиливши пляшку над ротом, почина смоктать горілку. Косий дивиться на його, і здається, що ніс його робиться ще більше похмурим. Всі слідкують за ними з усмішкою.
— Смотриш? — однімаючи пляшку од рота і не витираючись навіть, говорить Вася до косого. — Може, й ти хочеш спастись?.. Спасайсь! Ето, брат, вєрноє спасеніє...
— Смотрю і разсуждаю, — тихо почина косий, не зводячи з Васі строгого ока. — Чєлаєк старий, уже преклон-ний, а такими ділами занімається... Син на войні, кров свою проливаєть за нас, за вєру, отєчєство і любов.
— Врьош... За вєру, царя і отєчєство! — поправляє Вася.
— Син кров проливає, а отєц... ех!
— А отєц водку проливає! — додає Вася і, знов перехиливши пляшку, почина смоктать. Але зараз же, однявши її од рота, він нахиляється до косого і якимсь шепотом говорить: — Кров проливає? За вєру?.. (Пав-за). За царя? (Павза). За отєчєство? (Павза).
Всі ждуть. Вася підніма пляшку, шпурля нею об землю і злісно, по-московськи кінчає лайкою.
Всі регочуться.
— Ти, Вася, не той... не дуже...
— Що?! — озирається Вася. — Как? Не дуже?.. Ето почему так, позвольте вас спросить? Не полагається з такими словами на чиновників? А на міня полагається?.. Га?.. "Преклонний чєлаєк"? Сукини с-сини! От що!.. Мерзавці!.. Де мой син?.. Я тебе спрашую, де мой син?!
Усмішки на його лиці вже не видно. Щось болюче, суворе і злісне видається йому в очах і мокрих ще від горілки губах. Голос переривається якимсь нервовим дрижанням, і навіть гикавка десь щезає. Всі робляться серйознішими. Вася стоїть якийсь мент мовчки, важко дихаючи й сопучи носом, потім звертається до слухачів і, показуючи рукою на город, шепотить:
— Я — злодєй, я оскорбив Колю... Ето вєрно... Я його оскорбив... Я — злодєй, і ето вєрно... — Він зупиняється і, вдаривши себе в груди кулаком, скрикує: — Не... не я погубив Колю... Погубила його вєра і отєчєство!.. Да! І кров проливає... а я... От! — Він розставляє ноги, розгорта поли свого пальта і випина до них свої голі, жовто-брудні груди з якимись ямками, синяками і кущиками сивого волосся посередині. — Герой? А? — дивиться він грізним поглядом на всіх. — По самой первой моді?.. "Преклонний чєлаєк"! А ти мені скажи, почему я должен не пить? — раптом звертається він до косого, який похмуро дивиться кудись убік. — З какой надоб-ності ето нада? Га?
— Душа больше за водку... Душу нада любить, — з неохотою бурмоче косий.