— Ти що, здурів? Верни до берега! Верни, кажу, зараза німа! Павлентій спритно виплигнув з човна, хитнувся від натиску
сильної течії, що аж підламувала йому ноги в колінах, проте не впав, а лише сперся на весло, відчуваючи, як ступні занурюються в холодний різучий пісок. Він бачив, як човен — його човен! — ударило кормою об валун, окрутнуло, знову вдарило і ще з більшою швидкістю понесло на цілу низку каміння, зеленкуватого при низькому місяці.
— А-а-а... — несамовито заволав Шашло уже десь далеко внизу. Потім звідти долинув тріск, буйне, переможне завивання течії, котру ніби враз перетнули греблею, і все стихло.
Німий вибрався на берег і сів на кручі.
Трохи перегодом повз нього, тоскно підвиваючи і схлипуючи, пробіг Шашло. У цівках дробовика, що теліпався в нього за плечима, хлюпотіла вода.
Незабаром у селі завалували собаки і довго ще не вгамовувалися. Але німий того не чув. Він дістав з картуза кисет, шматок газети і заходився крутити цигарку спокійними, безтрепетними пальцями.