Ейбл А-Йо так вірив у себе і в багатство своєї натури, як у мішаній своїй релігії вірив, що бог схожий на нього і на будь-кого з людей, себто не буває богом якогось одного племені: то всесвітній бог, що повинен мати такий вигляд, як усі народи, навіть коли це й призведе до строкатості. І його вчення мало успіх. Китайці, корейці, японці, гавайці, пуерторіканці, росіяни, англійці, французи — коротше, представники всіх народів без упереджень ставали поряд навколішки й починали ревізувати своїх попередніх богів.
Відійшовши ще молодим від англійської церкви, Ейбл А-Йо довго почував себе ніби Юдою. В душі побожний, він зрадив бога. Отже, був Юдою. А Юду проклято. Тим-то і його, Ейбла А-Йо, проклято, а він не хотів бути проклятим. Ось чому він, чисто по-людському, викручувався й робив усе, щоб уникнути прокляття. І настав день, коли він знайшов шлях до спасіння. Він розважив, що вчити, буцімто Юда проклятий, означає хибно тлумачити бога, який насамперед є втіленням справедливості. Юда був слуга божий, навмисне вибраний на те погане діло. Тому Юда, завжди відданий Ісусові, зрадив його тільки з наказу божого, тобто був святий. Отже, й він, Ейбл А-Йо, святий через саме своє сектантство, і він з чистим сумлінням може будь-коли стати перед богом.
Ця теорія стала одним з головних догматів його релігії і дуже припала до вподоби іншим відступникам від своєї віри, які десь у душі почували себе також Юдами. Для Ейбла А-Йо наміри господні були такі ж ясні, як і те, що він сам намірявся робити. Кінець кінцем усі врятуються, тільки в декого це забере багато часу, і їм дістануться гірші місця. Місце людини в ненастанно мінливому світовому хаосі визначене наперед на тій підставі, що хаосу не існує. То лише витвір буйної уяви людства. З допомогою найсміливіших викрутасів думки й слова, з допомогою живої, дохідливої мови він примушував своїх слухачів забувати про той хаос, показував їм, які ясні й милосердні наміри господні, і тим самим вселяв у їхні душі мир і спокій.
Чи могла Еліс Акана, чистокровна, без будь-якої домішки гавайка, опертися його спритній, забарвленій демократизмом, загартованій у тиглі чотирьох народів, одягненій у шати красномовства логіці? Він на власному досвіді спізнав не гірше за неї примхливість життя й гріха, бувши спершу хористом на пасажирських суднах, що плавали між Гаваями й Каліфорнією, а потім барменом на суходолі і в морі від шинків портового району Барбарі у Сан-Франціско до таверни Гайні у Вайкікі. Властиво, на великий шлях проповідництва релігії відродження він ступив з посади старшого бармена в Університетському клубі Гонолулу.
Отож Еліс Акана попала на проповідь Ейбла А-Йо і відтоді почала молитися його богові, бо їй, практичній жінці, він видався найрозважнішим з усіх богів, про яких вона чула. Вона клала гроші на тацю Ейбла А-Йо, зачинила свій заклад, розпустила танцювальниць гули, полишивши їх здобувати собі хліб іншим, сумнівнішим способом, поскидала з себе барвисті сукні, стрічки, вінки і купила Біблію.
То була пора релігійного піднесення в Гонолулу, своєрідний демократичний потяг до бога. На збори запрошували й людей високого становища та походження, але вони ніколи не приходили. І тільки сумирний простолюд, дурні простаки, падали навколішки, каялися, скидали з себе нездоровий тягар і гніт гріхів, очищали душу, змивали весь бруд і виходили на сонечко випростані й чисті, мов невинні діти, підтримувані рукою бога Ейбла А-Йо. Одне слово, релігія відродження, яку проповідував Ейбл А-Йо, була ніби очисною спорудою від гріхів і хвороб душі, де грішників звільняли від їхнього тягаря, і вони знову ставали спокійні, веселі й духовно здорові.
Проте Еліс не зазнала такого щастя. Душа її не очистилася. Вона купляла й розповсюджувала Біблії, дедалі більше жертвувала на тацю, ревно підспівувала своїм контральто, коли на зборах заводили гімн на славу божу, але до сповіді не зважувалась приступити. Дарма змагався з нею Ейбл А-Йо. Вона не хотіла опуститися навколішки і сповненим каяття голосом розповісти про все, що гризло їй душу, — про всі нерозважні вчинки своїх колишніх близьких приятелів.
— Не можна слугувати двом панам! — казав їй Ейбл А-Йо. — Пекло кишить тими, хто пробував так робити. Щоб поєднатися з богом, треба мати простодушне й чисте серце. Ти будеш аж тоді готова до спасіння, коли щиро висповідаєшся. А до того часу страждатимеш від червотоки гріха, яку в собі носиш.
З наукового погляду Ейбл А-Йо мав слушність, хоч не знав цього і ненастанно глумився з науки. Еліс не могла по-дитячому тішитись божою благодаттю, поки не полегшила своєї душі, не розповіла про всі таємниці, які гнітили її, навіть про ті, які вона ділила з іншими людьми. Протестанти сповідаються прилюдно, а католики — тільки самому священикові. І наслідком такої сповіді мало бути поєднання з богом, заспокоєння, щастя, очищення, спасіння і вічне життя.
— Вибирай! — гримів на неї Ейбл А-Йо. — Відданість богові або відданість людям!
Та Еліс не могла вибрати. Надто довго мовчали її уста, запечатані людською честю.
— Я висповідаюся сама перед собою, — заперечувала вона. — Бог знає, що моя душа стомилася від гріхів і що мені хочеться бути чистою і невинною, як тоді, коли я ще була маленькою дівчинкою в Канеоге…
— Але ж гріхи твоєї душі сплутані з гріхами інших душ, — правив своєї Ейбл А-Йо. — Якщо ти маєш тягар, то скинь його весь. Не можна водночас нести тягар і бути вільним від нього.
— Я буду молитися щодня, навіть по кілька разів на день, — боронилась Еліс— Ітиму до бога покірно, з зітханням і плачем. Я часто кидатиму гроші на тацю і купуватиму Біблії, купуватиму без кінця…
— І бог не усміхнеться тобі, — відповів їй божий речник. — Ти й далі знемагатимеш від гріхів, бо не розповіла про них, а поки не розповіси, то не скинеш їх з себе.
— Як важко відроджуватися! — зітхала Еліс.
— Відроджуватися завжди важче, ніж народжуватись. — Ейбл А-Йо не вважав за потрібне втішати її. — Поки ти не станеш чиста, мов дитина…
— Якщо я колись зважуся на сповідь, то вона буде довга, — призналася Еліс.
— Тим більше є підстав сповідатися.