— Мушу залишити вас на часок, але ви не тікайте. Зайдіть до цієї кімнати.
У другій кімнаті, з газетою в руках, сидів той самий дідок, який видався Гайсину знайомим. Він не помилився, бо Джойс сказав:
— Знайомтесь, а може, ви вже й знайомі — генерал, перепрошую, містер Падурський. Сер, займіться гостем. А я маю на часок відлучитись. До речі, капітане, де був ваш маєток?
— На Вкраїні.
— Значить, з провінцією ви обізнані. Тоді можете виявити нам неабияку послугу.— Приклав два пальці до скроні й вийшов.
Клацнув дверний замок, і вони лишилися в кімнаті тільки вдвох. Гайсин здивовано обводив голі стіни напівтемної кімнати, аж доки до нього не підсунувся ближче Падур-ський. Видно, і його збентежив безцеремонний звук замка. Затинаючись, почав розпитувати Гайсина про його колишні зв'язки, про його командирів і з кожним словом ставав уже більш інтимним. Виявилося багато спільних знайомих. Па-дурський нарешті відкинув дипломатичні викрутаси, а вже одверто виклав мету, яку ставлять перед собою "друзі за кордоном". Вони зовсім не вважають себе переможеними і не думають складати зброї.
— Але під лежачий камінь і вода не біжить,— закінчив він багатозначно.
Гайсин, слухаючи Падурського, почував себе так, ніби його обливають холодною водою. Але ця вода щодалі ставала все теплішою й теплішою. Нарешті в думках подякував богові, що не доказав до кінця Джойсові своїх намірів. Він, як малий, дозволив загітувати себе більшовицьким газетам!
Не минуло й години, як вони з Падурським уже разом обмірковували потрібні заходи для виконання планів організації.
— На Америку я ставлю сміливо,— сказав, прощаючись, Падурський.— Ця кобилка не підведе!
Щоб Гайсин міг не тільки напитися й наїстися досхочу, а й одягтись, Джойс видав йому щедрий аванс.
Там, де замурзані вулиці вибігали на майдан, де в ресторані до пізньої ночі неп витанцьовував давно відтанцьо-ваний на Заході танок, двічі на день, мов на екрані, з'являлися свіжі плакати УкрРОСТА П4. В них писалося не тільки про стан роботи на Волховбуді, про відбудову Донецького вугільного басейну, про звільнення від японців Хабаровська, а й про наступ болгарської фашистської буржуазії на уряд землеробської народної спілки 115, про гризню за репарації між Францією і Німеччиною, про придушення робітничих заколотів німецьким буржуазним урядом.
Біля "Вікон УкрРОСТА" збирався натовп і трактував повідомлення, кожен виходячи з своїх політичних переконань. І по цьому можна було безпомилково визначити політичну ситуацію.
Гайсин, який скидався тепер на спритного непмана, ба* чив, що ворогів у Радянської влади ще вистачає.
На вимогу Джойса він влаштувався на радянську службу і з цього часу обернувся з переслідуваного законом у підзахисного. Так і писалося в мандаті, який видав йому "Сільський господар" П6, посилаючи на периферію для інструктування сільськогосподарських кооперативів і надання ,їм допомоги: "...За невиконання винні притягаються до суду".
— Значить, капітане, ви тепер можете совати свого носа, куди хочете} — говорив задоволений Джойс.— То не будемо гаяти часу.
— Ви гадаєте, що ця писанина справді чогось варта? Я певен, що цих мандатів ніхто до кінця не дочитує.
— То й краще. А в тумані і кущ видається за вовка.
— А через кого я буду одержувати інструкції, містер...
— Ніякого містера тут не існує! — роздратовано відказав Джойс—Запам'ятайте!
— Є, запам'ятати, ніякого містера...
— І до ARA ви ніякого відношення не маєте. А що вам треба робити, в свій час буде сказано! Готуйтесь до від'їзду.
Такого4 тону в розмові з ним Джойс допустився вперше. І Гайсин тільки зараз зрозумів, що він буде в організації лише тими руками, якими джойси збираються загрібати жар. Відбилося це й на "командировочних".
— Таку суму не важко й на базарі роздобути,— похмуро мовив Гайсин, підраховуючи кредитки.— І прошу обміняти частину на "думські"117. Куркулі їм більше вірять.
— Ви мені починаєте подобатися, товаришу Гайсин,— сказав Джойс, криво посміхаючись тонкими губами.
Коли Гайсин носив на ногах розбиті черевики і навіть світив своїм грішним тілом, зоологічна зненависть до більшовиків витісняла з його голови все інше. Бажання помсти було його ідолом, якому він молився, а ідол за це запинав од його очей світ, якого Гайсину не хотілося бачити. Глибший аналіз подій, зроблений ним через перестраховку Джойса, вніс роздвоєність, а з нею й нудьгу. Вона проходила найчастіше, коли Гайсин залишався в кімнаті наодинці. Він ставав тоді перед вікном, втуплював очі в глуху стіну сусіднього будинку і прислухався до своїх думок, а вони стрибали, мов необ'їжджені коні, доки не впирались у сіру масу.
Сіра, безформна маса щодалі все більше оберталася в робітників і селян, в озброєні загони, у військові з'єднання.;
І тут Гайсин упирався в якусь таємницю. Коли і де вони навчилися військовій справі, що могли вистояти проти кадрових армій чотирнадцяти держав? То, значить, секрет перемоги не тільки в зброї та воєнній науці? А в чому ж? Ясної відповіді він не знаходив, але розумів, що найманці, яких Антанта хоче знову настягати проти комуністів, таким інгредієнтом ніколи не будуть володіти.
Такі висновки аж ніяк не могли розважити Гайсина. Він тоді брав роман Тургенева "Дворянское гнездо" і похапцем ковтав його рядки. Вони допомагали йому знову і знову воскресити в пам'яті і липові алеї, де він під їхньою тінню уявляв себе полковником, генералом. Вимальовувалася і лавка над ставком. Сюди долітав вечірній дзвін із старенької церкви.
І чим більше він згадував, тим більше накипала злість проти тих, хто вигнав його з цих алей, мов пацюка з комори.
Образ Лізи з роману він поєднував тепер із образом Людмили Забойської і відчував, як пам'ять усе настирливіше навертається до фойє театру. Саме до того моменту, коли він уперше побачив цю дівчину.
Він уже любив її і, глибоко зітхаючи, мимрив: "Ми ще повернемо і маєтки, і шану. Ця мужва ще буде цілувати наші чоботи. Я згоден служити джойсам, будь-яким чортам, аби повернути наше щастя!"
Але, де поділася Людмила Забойська, і досі не знав. З того дня, коли Зося залишила його з медальйоном в руках, він по кілька разів проходив вулицю і завулки біля лазні, де ще було багато таких, як Зося, проте її не зустрічав. Не було і біля Ділового клубу. Але несподівано зустрівся тут одного вечора з Іваном Семеновичем Квашею. В ближній церкві саме задзвонили до вечерні, і Іван Семенович зупинився, щоб перехреститись. Гайсин тільки пам'ятав, що він колись скуповував по маєтках і в його батька худобу, але не знав ні імені, ні прізвища. Проте оці довгі вуса, чумарка і чоботи говорили, що він, напевно, працює в кооперації, і Гайсин простяг до нього руку. Кваша був приємно вражений.