Ліворуч зелені хребти Карпат, на схилах — виноградники, праворуч — долина, по якій біжить Тиса. За річкою вже Чехословаччина.
Саме в цій долині родить виноград, із якого виробляють "Променисте", визнане на конкурсі вин за найкраще в Радянському Союзі.
Дорога обсаджена яблунями. На них дозрівають плоди.
— А хто ж їх стереже? — питаємо шофера.
— Орендатор,— відказує водій.— Наймає сторожів, аж доки збере врожай.
— У кого ж він орендує?
— Як у кого? Місто посадило, місто й гроші бере. Мукачеве. Он уже видно!..
У маленькому місті є бульвар і зелений сквер. Є кірха, церква православна з хрестами над банями, і церква з півником на шпилі — реформаторів.
Хоч місто проіснувало тільки дев'ять століть, але сліди старовини вже спливали за водою. Стиралася пам'ять І про опришків Довбуша261, які навідувалися до Мукачевого.
— Ви зверніться до діда Поповича,— каже чолов'яга, у якого я спитав про Довбуша,— єго воспоміианія всегда ін-тересантні. Тільки надо ідті протівно!
Я пильніше придивляюся до мого співбесідника. Йому років тридцять, зодягнутий у чепурний костюм, на голові капелюх. Повз нас пройшов парубійко з текою під пахвою, з пронизливими очима і сигареткою в зубах. Я повів за. ним очима.
Мій співбесідник послужливо сказав:
— Журналіст! Всегда нашол что-нібудь кстаті.
Я ще не чув тут такого "язичія" і тому здивовано спитав:
— Пробачте, ви тутешній?
— Сам я з Ужгорода, а служу тута.
— Я балакав із гуцулами, у них чиста українська вимова. А якою мовою говорите ви?
Мій співбесідник викривив губи і поблажливо від-" казав:
— Гуцули неграмотні, тому й говорять по-простому, по-українському. А я пространітель руського язика.
— І багато вас, пространітелів, на Закарпатті?
Співбесідник, мабуть, учув у цьому запитанні щось незвичайне, забігав маленькими очицями по вулиці і, когось побачивши, прискорено подибав до нього.
Ми зупинилися переночувати в готелі. Крім нас, мабуть, більше нікого не було, бо коридорний і кастелянша весь час вертілися в наших кімнатах. Згодом виявилось, що вони були й господарями готелю, який розташувався на весь поверх великого будинку. Деяка мебля була вже зсунута з своїх місць. Здавалося, і господаря теж хтось зсунув з місця. Він весь час важко зітхав.
— Щось трапилось? — питаю.
— Націоналізація. Треба до Угорщини тікати. Туди ще, хвалити бога, не дісталися більшовики.
Другого дня відбулася в кінозалі зустріч з місцевою інтелігенцією. Це було зворушливе і радісне відчуття: ми ніби знову творили революцію. З перших її днів!
Знайшовся і тут "пространітель руського язика". Він довго і старанно псував російську мову і був не тільки здивований, а навіть невдоволений, коли йому дали зрозуміти, що його місія шкідлива.
За тридцять кілометрів розташувалось друге місто — Берегове. За нашою машиною, як і раніше, торохтить мотоцикл. Десь на півдорозі не чути стало торохкотіння. Озирнулися — мотоцикла ніде, не видно. Надворі вечоріє. В'їхали в село.
Заможно живуть люди: будинки вкриті бляхою, паркани глухі й високі, садки зелені.
На Радянській Україні такі господарі стріляли в активістів з обрізів.
— Хто тут живе? — питаємо водія.
— Мадярські куркулі.
— І всі такі хазяйновиті?
— На чужих землях і я б став хазяїном. Наших дядьків правдою і неправдою виперли в гори, а самі виноград садять. Ви ще не були на верховині? *
— Цікаво?
— Атож. Біля хати три кроки в один бік, три в другий, обложить камінням, наносить грунту з долини і сіє, що хоче,— ячмінь, жито. Тільки пшениця не встигає визріти. Бараболю більше садять. А щоб до школи — через бескеття за сім-вісім кілометрів. Як ти малюка пошлеш. І ростуть неписьменні. А тут два кроки — й школа. І вчать по-своєму, не те що наших,— і по-мадярськи, і по-чеськи, тільки не по-нашому. Хіба тепер уже... Ось і школа їхня.
Мотоцикла все ще не чути.
— Давайте почекаємо. Що могло трапитись? Чого він відстав?
— Бензин, мабуть, кінчився,— каже водій.— Позичать у когось і наздоженуть нас
Ми пробули в селі з півгодини. Василя Кучера не чути.
— Наздоженуть,— заспокоює шофер.
В Береговому на нас чекали. Та коли б щось і трапилося з ним небезпечне, ми б не в змозі були допомогти без місцевої влади, а влада в Береговому.
Звістка про те, що десь запропастився один із наших товаришів, у Береговому зчинила переполох. їм краще знати тутешнє становище, і тому ми занепокоїлись. На наше прохання послали шукати пропалого кілька озброєних людей на машині.
Настала вже й ніч, ми пішли до ресторану на звану вечерю.
Вечерю влаштувало окружне керівництво. Крім нас ! секретаря окружкому з дружиною, були ще, мабуть, місцеві службовці, а серед них і піп-розстрига. Рясу він скинув, певне, недавно, бо цивільний одяг сидів на ньому незграбно. Щоб приховати свій настрій, намагався бути невимушеним, лихословив до діла і без діла. Пробував навіть танцювати, але виходило теж незграбно, проте дами мило усміхались. Прикрасив вечерю секретар окружкому. Вдвох з дружиною вони артистично і саме так, як танцюють мадяри, виконали чардаш.
В цей час з'явився Василь Кучер. Приїхав на попутній підводі.
— А мотоцикл?
— Зламався, чортяка! Насилу дотягли до кузні в селі. Лагодять, а я тим часом пішов до якоїсь пані, живе за селом.
То ваша, білоемігрантка!
— Зраділа, як рідному. Все допитувалася, чи є ще Волга, чи є Дніпро. Аж тепер, мовила, я знову почуватиму себе людиною. А в цей час входять троє дядьків. Із місцевого комітету. Ну, пані, кажуть, кури, гуси, качки й поросята ми вже переписали. Вже вони не ваші, а народні. І все оце начиння теж народне. Клуб тут буде, а може, школа. А ви переселяйтесь в одну кімнату. Пані тільки блим-блим. Не дуже й злякалась. Думаю, що значить практика. Надів шапку й пішов. Трандулет ще не полагодили, а тут дядько деренчить возом. "Куди?" — питаю. "На Берегове!" Сів і поїхав.
— А ми послали вас шукати!
— Зустрічав уже за селом. Четверо на машині.
Один з них з'явився в ресторан опівночі і збентежено сказав секретарю окружкому:
— Проїхали мало не до Мукачевого, ніяких слідів!
— Сліди ведуть он до того столу,— відказав секретар, указуючи на Кучера.
Зустріч із берегівцями була відмінна вже хоч би тим, що наші промови тут же перекладали на угорську мову, а це перешкоджало тій індукції, яка досягається у великій мірі через слово, через інтонацію, через музику речення.