Хутко вистрибнувши иа землю, вони побігли між високими дубами, аж поки не зупинилися перед одним, в два обхвати завтовшки, що стояв біля стежки. Від самого коріння і метрів на три заввишки дуб був оголений.
— Оце вам і дуб той.
— Святий!
— Зразок царської культури,— додала Катря.
— А де ж кора? — здивувався Сльоза.
— А кору прочани обгризли хворими зубами.
— Може, і в тебе болять? Спробуй, гризони!
Вище оголеного стовбура кора була завтовшки в два пальці. Зранений трьохсотлітній дуб давно вже всох, і в небо тепер стриміло голе покручене гілля. Від нього віяло холодними застінками інквізиції.
— А тут стояла церква,— сказав Богдан, коли вийшли на галявину, що була як дно миски. Під ногами валялися залишки цегли, вкриті високою кропивою, а навколо високо здіймалася зелена стіна з ліщини, ясена і сосни. Сонце з блакитної бані тихо висівало сюди золоте проміння. Богдан, в'юнкий і ладний, з дитячою посмішкою на смуглявому обличчі, поклав свою оголену руку на Катрин стан, обвів великими сірими очима крайки улоговини і зітхнув на повні груди.
— Яка тут ще недавно була темнота, а тепер нам світить сонце. Хіба ні?
"Новий велетень. Харків, 12. Правління "Сталі" затвердило план побудови в районі Маріуполя південного за-воду-велетня залізних конструкцій. Завод випускатиме близько 200 тисяч тонн металоконструкцій за рік. Вартість їх становитиме приблизно 20 млн. карбованців. Виділено спеціальну комісію в складі представників Діпромезу, американської консультаційної фірми Фрейиа й ін., щоб остаточно вибрати місце. Будувати завод почнуть навесні 1931 року".
("Комуніст")
— Ех, братики, колись же і заздритимуть нам: учасники великих робіт!
— Правда, Катре? Тобі колись будуть вклонятись віки!
Вона засвітила на нього синіми з вогкою поволокою очима. Тоді сіроокий Богдан нахилився й просто і дзвінко поцілував її в напіводкриті губи:
— Учасника першої п'ятирічки!
Катря. задзвеніла вороними кільцями на голові, притиснула рукою його лікоть і вихором закрутила навколо себе:
— Чуєш, Сльоза?
"На Дніпрельстані рекорд! Кічкас, 31. Жовтневий зустрічний план—115 тисяч кубометрів бетону—виконано. Це число є світовим рекордом бетонування. Минулого року найбільшим місячним рекордом було 57 тис. кубометрів. Листопад оголошено штурмовим місяцем за виконання квартального зустрічного плану на 300 тисяч кубометрів.
Михайлов, Макар, Биков"
Вражений булькатий Василько схопився на ноги й собі завертівся біля них дзигою. Катря підбігла до Сльози і йому подала руку, але він ревниво одмахнувся і, спотикаючись об вивернуту цеглу, пішов до чорного отвору в білій крейдяній скелі.
Це був хід до печери, що йшла до самого монастиря. Отвір до половини був присипаний битою цеглою. І щоб ввійти в печеру, треба було сунутися лежачи. Довгий Сльоза ліг уже на живіт, але з чорного отвору війнуло вогким могильним холодом, і він незграбно виповз назад.
Доки він був зайнятий печерою, в улоговині трапилась якась зміна. Дерева, що дрімали в німій задумі над чорною тінню, зашамотіли, зарипіли мозолями і, прип'яті на корню, безладно замотиляли гіллям.
Улоговина хутко наливалася сірою олов'яною млою.
По тілу лизнули холодні язики.
Сіроокий Богдан, булькатий Василько і Катря в надутих майках стояли на пагорку серед улоговини і, розставивши руки, ніби борюкалися з тугими хвилями вітру.
На баню синього неба, видного з улоговини, напливала важка хмара. її попелясті береги в'юнилися, мов гадюки, і все нижче опускалися на ліс.
Першим похопився Сльоза.
— Ой буде дощ! — тривожно скрикнув він.
— Ой, мабуть, гроза! — безпечно відповів Богдан.
— Треба тікати! — захвилювався Сльоза.
— Од грози? — крикнула Катря крізь вітер,— А ви, шах* тарі?
— Шахтарі не бояться ні тучі, ні грому!— крикнули хором Богдан і Василько.
"Шахтарі Щеглівки № 4 в ці дні показали цілому Донбасові приклад по-більшовицькому зорганізованої роботи. Тільки працюючи такими темпами, можна виконати бойове жовтневе і листопадове завдання з видобутку вугілля. Я певний, що шахтарі Щеглівки не здадуть темпів та підуть і далі в наступ на вугілля.
За цілковиту ліквідацію прориву!
За швидкі темпи індустріалізації!
28/Х ЗО р. С. Косіор 138"
— Ми тікати не будемо. А ти, браток, здрейфив?
— Чого бринькаєш? Я серйозно: давай бігти до човна!
— Ану, як ти бігаєш?
— І побіжу. Кисніть тут, якщо хочете! — І він попростував до стежки.
— Лізь в печеру, не втечеш! — сміявся сірими очима Богдан.
— Ну й лізь собі, коли хочеш, а я вертаюсь назад.
— Катрю ж візьми, комсомолець ти зачуханий. Ми через гору підемо в Степовий!
— Сльоза, почекай. Та же я зостаюся сама!
— Зостаюся я сама-а-а...— голосно вивів Богдан куплет із пісні.
Але Сльоза, увібравши голову в гострі плечі, ніби переляканий заєць, уже ввірився ногам. Катря зняла з голови тюбетейку, розметала по вітру вороновані кільця, кинула Богданові й Василькові: "Салют" — і пустилася навздогін за Сльозою. В цей момент важку імлу опалив синій промінь, дерева спалахнули золотими язиками, і десь над горою з тріском, немов рушились якісь будови, загримів перший грім.
Наполохані бурею, по річці гнали до будинку останні човни. Сльоза, весь пройнятий якимсь тваринним страхом, ледь дочекавшись Катрі, зірвав човна, безладно, метушливо затицяв у воду веслами і завертів його серед річки. Човен у його невправних руках кидався в різні боки, а збиті бризки зливою летіли на Катрю. аж доки вона не одкинула Сльозу і не сіла сама на весла. Тоді човен виструнчився і погнав і собі до білих будинків. Ніби підганяючи їх, позаду хльоскали блискавиці, а над самою головою тріщало од грому сіре склепіння. Скулений Сльоза сидів на кормі і після кожної краплі води, що падала йому на руки, полохливо зиркав угору. Ще раз гримнув грім, і річка вкрилася прозорими пухирцями. За цим на воду ніби впали важкі сиві коси, запахло теплим духом землі, і з хмари хлинув дощ.
Катря засичала від холодних крапель на оголених плечах і ще дужче налягла на весла, а Сльоза з патьоками на довгому обличчі, що були схожі на розмазані сльози, зарепетував:
— До берега, приставай до берега! — і схопився за весло.
— Сиди!— суворо крикнула на нього Катря.— Під дуб хочеш, щоб угробило?