На ярмарку

Сторінка 2 з 6

Яновський Юрій

— Од багатства? — перепитує співбесідник.— Це, пробачте, як у того цигана, що від багатства зодягався в ятір?

— Не смійтеся, нехай здорові будете,— одказує жінка й продовжує швидко й певно, ніби багато разів вимовлене собі й людям.— Я тепер така багата, що зайва корова мені тільки клопіт! Спочатку ніхто не вірить, а як розповім, то всі тільки цмакають...

— Ану-ну, іггхай же й я поцмакаю! — каже доброзичливо Явтух Каленикович.

— Колгосп у нас, як знаєте, нічогенький...

— Нічогенький,— погоджується Явтух Каленикович.

— Ферма у нас показова,— з гідністю підкреслює жінка,— працюю я там п'ятий год, даю рекорди, маю ордена, молоко одержую і на трудодні, і на прогресивку — ну, просто відрами! Є мені час коло власної корівки й телиці в гною бабратись? Та я ж повинна кожної хвилинки до книжки заглядати, записувати раціони, вивчати хімію, бо зрраз рекорда одберуть ї незчуєшся! От і доводиться лишати &аму телицю... —

— А ви б її на свою ферму передали, га?

— — Думалось і таке. Дак ферма ж у нас елітна, Явтуше Калениковичу... А моя корова без паспорта... Без породи...

Явтух Каленикович" б'є об поли руками й регочеться. Його чути на другому кінці ярмарку.

— Без паспорта! Оце так проблема! Проблема ще й дилема!

Пересміявшись, Явтух Каленикович стає серйозний і між Іншим каже:

— Цоб цобом, а діло ділом: коли присилати старостів, Харитино Григорівно?

— Гай-гай,— шаріеться жінка,— пішли до бога вівцї йасти,мої старости!..

— А коли без жарту? — наполягає Явтух Каленикович.— В нашому колгоспі крила виросли махові, треба людей високої марки...

— То виховайте,— просто каже жінка.

— Само собою,— потакує Явтух,— та не встигаємо. Такий колгосп, справжня фабрика...

— Чула, Явтуше Калениковичу... Тисячу гектарів маєте?

— Беріть вище! Тепер і Будинок культури під силу збудувати. Буде у нас в кожній хаті ванна, кочерги на електриці...

— А що ж ви думали, Явтуше Калениковичу!.. Коли вже корову електрикою доїмо, то діло й до кочерг дійде!,.

-— Рогачі на кнопках,— не посміхнеться Явтух,— і не треба чоловікові, як казав той, об. одвірок спину чухдти... Натисне кнопку, і враз його рогач чухне...

Харитина Григорівна сміється.

— І я пропоную вам, шановна Харитино Григорівно, дв! кімнати з кухнеюще й з ванною...

— От я скажу вашій доярці,— погрожує жартома жінка,— хіба вона не на місці?

— На місці, на місці, серденько,— оглядається голова колгоспу, ніби й справді так про яку мовиться, почує,— у мене на вас інші перспективи!

Явтух Каленикович помічає цікаві погляди ярмарчан, що фіксують його надто довгу розмову з жінкою, й одразу викладає карти:

— Ми вас запрошуємо не на ферму, а на сади, Харитино Григорівно. На фермі ви все-таки гостя, а справжня хазяйка коло дерев. Пам'ятаєте, був я у вашому садку? З того часу й тримаю в голові.

— Та то ж для себе...

— Ваші яблуні на дослідній станції знають! А ми вам дамо розмах, Харитино Григорівно... Погляньте ось навколо — скільки тут повинно вирости садів!

Жінка Дивиться навкруг, ярмарок зникає їй з очей, буйні дерева колишуть віттям, обличчя доярки стає натхненне, Явтух Каленикович розуміє,— що він свою справу зробив і може йти:~

— Бувайте здорові, Харитино Григорівно. Як надумаєте, дайте знати...

Явтух Каленикович рушає йти далі ярмарком, а всі, хто слідкував за його зупинкою, зітхають: знов той Явтух щось надумав!..

Галас і гамір ярмарковий спалахують з новим завзят-" тям. Мукає корова, їй відповідають корови з усіх кутків майдану. Двоє літніх колгоспників згадали старий звичай — гатять долонею об долоню, аж виляски пурхають, мов постріли. Руки почервоніли, але торг ще не скінчено. Об'єкт їхнього азарту — місячне порося — час від часу пронизливо кувікає. Ось сумний-пресумний шофер сидить на приступці вантажної машини й не дивиться на божий світ.

— Почім торба сліз? — питає, підходячи, Явтух (Калени-"кович.— Здоров був, козаче.

— Драстуйте,— одказує шофер, відвертаючи голову,— чом це ви не на своїй "Победе", а пішечки?

— А я не сподівався, що доведеться комусь позичати каністру на сльози,— статечно каже Явтух Каленикович і сідає поруч шофера.

— Нема чого мені плакати,— розсудливо й серйозно веде мову шофер, розв'язуючи кисет, беручи тютюну собі й пропонуючи сусідові,— тут аби встигав бублика крутити, така запарка в нашому карликовому колгоспі, куріть!..

— Кинув це зілля,— зітхнув Явтух,— од нього серце пухне. Все одно, як твоє, Михаиле, серце од півторатонки...

— На "Победе" воно легше...

— А на крилах?

Запитання поцілює Михайла в найдошкульніше місце. Він скакуе на рівні й починає нервово бігати перед Явтухом Калениковичем:

— А бодай вас жаба хвицьнула! Чи не деймон-спокус-ник посилає вас на мене?! Крила!.. На глум, чи що, згадуєте військовому льотчикові діро крила? ч

— Ніхто ж тобі не забороняє мріяти... Правда?

— .Правда,— зітхає, як ковальський міх, Михайло,—-мрію, Явтуше Калениковичу... Кручу ото бублика, а сам немов, бачу, як дорога провалюється під мене, обабіч небо, у крилах свистить вітер, я лечу... І серце тоді не болить, не відчуваю ніякої контузії, лечу, як колись... Опам'ятаюсь — півторатонка.

— Я б до тебе за пасажира нізащо не сів! —

— І нічого, крім мрій, мені не зосталося,— скаржиться шофер, знайшовши вдячного слухача,— а колись було... Хто перший пілот в ескадрильї? Я. Кого становлять ведучим? Мене. Налетять, було, "месери" 8. Злетимо всі. Я крилами погойдаю, мовляв, тісніше гуртуйсь, орли!..

Шофер замовкає, стоїть, одвернувшись, потім підіймає капот машини, нахиляється до мотора. Коли вінповерта обличчя до Явтуха Калениковича,— й сліпому видко, що Михайло витирав очі нечистим клоччям.

— А я саме з оцим до тебе й прийшов,— навмисне недбалим голосом каже голова колгоспу.— Господарство у нас могутнє, розмах гвардійський, землі до гибелі, без літака не обійдешся...

— Куди там,— каже похмуро шофер,— у вас і .грошей не вистачить на літака... Обійдетесь без авіації...

— А на чому ж літати? — запитує Явтух.— На чорті, як Вакула у Гоголя? У нас техніка вища! Нам без літака як без рук. Шкідників нагально потруїти, добрива розсипати по буряках, курчаток з інкубатора привезти, мальків риби, ранню ягоду перекинути до столиці або хоч би й поле з пташиного льоту оглянути! А уяви собі, що треба голову колгоспу на зліт приставити, га? Підлітаєш і кидаєш того голову просто до президії, як парашутиста! Скільки тієї слини інші голови ковтнуть!..