Гадаю, я досить показав життєвої філософії цього двадцятидвохлітнього парубійка та економічних підвалин, на яких та філософія грунтувалася, тож нема чого далі застановлятись над його словами. Родинного життя він не знав ніколи. Навіть слово "родина" пробуджує в нього самі неприємні асоціації. Низькі заробітки свого батька та інших чоловіків з тих самих верств він мав за достатню підставу, щоб бачити в жінці та дітях тільки зайву мороку і причину чоловічих нещасть. Несвідомий гедоніст, вкрай неморальний матеріаліст, він шукав для себе повноти щастя і знайшов її в трункові.
Пияцтво замолоду і передчасна руїна, фізична неспроможність впоратися з роботою кочегара, далі канава або робітний дім, і кінець — він бачив усе це так само ясно, як і я, але воно його не лякало. Від самого народження все навколишнє огрубляло його душу, і він споглядав своє неминуче чорне майбутнє з тупою байдужістю, яку мені годі було захитати.
І притім він не був поганою людиною. Не було в ньому ні природженої розбещеності, ані брутальності. Мав нормальний інтелект, а фізичний розвиток у нього був вищий за пересічний. Довгі вії затінювали широко розставлені блакитні округлі очі, і прозирала в них усмішка, що свідчила про великий запас гумору. Правильної форми чоло і взагалі обличчя, приємні рот і губи, хоч вони й почали вже неприємно кривитись. Щоправда, підборіддя мляве, та не занадто: мені доводилось бачити людей на високих посадах з далеко млявішими.
Його красива голова так чудово трималася на зграбній шиї, що я не здивувався, побачивши його тіло, коли він роздягнувся тої ночі перед сном. У спортзалах і на тренувальних майданчиках я бачив багатьох оголених чоловіків, людей шляхетної крові та виховання, але жоден не міг стати врівень із цим молодим богом, приреченим на занепад і руїну за яких чотири-п'ять коротких років, приреченим так і піти з цього світу без нащадків, що їм міг би він заповісти розкішну спадщину.
Здавалося блюзнірством марнувати таке тіло, та проте я мусив визнати, що він має рацію, не одружуючись у Лондоні при заробітку в чотири фунти десять шилінгів. Точнісінько так як і той робітник сцени був щасливіший, зводячи кінці з кінцями в одній кімнаті на трьох, аніж якби впхав у ще дешевшу кімнату на додачу до своєї сім'ї ще й кількох квартирантів, та не спромігся б зводити кінці з кінцями.
День за днем я все більше пересвідчувався, що одружуватися людям Прірви не тільки нерозумно, але просто злочинно. Вони — каміння, відкинуте будівничим. Нема їм місця в соціальній будівлі, бо всі сили суспільства заганяють їх вниз, назустріч загибелі. На дні Прірви люди кволі, перепоєні і недоумкуваті. Якщо вони й розмножуються, то життя тут таке дешеве, що неминуче гине само собою. Десь над ними в світі кипить робота, але їх то не обходить, та й бракує їм хисту. А світ і не потребує їх для своєї роботи. Нема відбою від далеко придатніших, що чіпляються за круті схили Прірви, відчайдушно силкуючись утриматись і не зірватись.
Коротше кажучи, лондонська Прірва — це величезна різниця. Рік у рік, десятиліття за десятиліттям сільська Англія вливає сюди дужий потік живої сили, але він не тільки не відновлюється, а гине й зовсім уже в третьому поколінні. Компетентні люди запевняють, що лондонський робітник, батьки й діди якого народилися в Лондоні, це надзвичайно рідкісне явище.
Містер А. С. Пігу заявив, що похилі віком злидарі та всі інші, оте саме "суспільне дно", — становлять сім з половиною відсотків населення Лондона. А це значить, що і торік, і вчора, і сьогодні, і в цю саму мить чотириста п'ятдесят тисяч цих істот вмирають у жахливих умовах на дні соціальної ями, званої "Лондоном". На зразок того, як саме вони вмирають, я беру приклад з сьогоднішньої ранкової газети:
САМОЗАНЕДБАННЯ
"Вчора лікар Він Весткот провадив розслідування в Шордічі з приводу смерті Елізабет Круз, сімдесяти семи років, з Іст-стріт, 32, на Голборні, що померла минулої середи. Еліс Матісон заявила, що вона господиня дому, де жила небіжчиця. Свідок востаннє бачила її живою минулого понеділка. Жила Круз самотньо. Містер Френсіс Берч, інспектор по допомозі бідним, заявив, що покійна займала згадану кімнату протягом тридцяти п'яти років. Коли свідка покликано, це було першого числа, він знайшов стару жінку в жахливому стані, і карету швидкої допомоги та візника після перевезення тіла довелося дезинфікувати. Лікар Чейс Феннел заявив, що смерть настала внаслідок отруєння крові від пролежнів, викликаних самозанедбанням та навколишнім брудом, а суд присяжних виніс відповідну ухвалу".
Найразючіший у цьому невеликому інциденті зі смертю жінки — той самозадоволений спокій, з яким офіційні чинники розглядали справу і винесли свій присуд. Вважати, що стара жінка у віці сімдесяти семи років померла від самозанедбання — це оптимізм найвищого гатунку. Стара жінка сама винна в своїй смерті! Отож, встановивши в такий спосіб винуватця, суспільство з чистим сумлінням повертається до своїх клопотів.
Про суспільне дно містер Пігу каже так: "Через брак чи то фізичної снаги, чи розумових здібностей, чи характеру, а то й усіх цих факторів, вони нездари або ледарі в роботі, і внаслідок цього нездатні заробити собі на прожиття… Часто вони настільки деградують розумово, що неспроможні відрізнити правої руки від лівої і не можуть розібрати номер свого будинку; тіла у них кволі й слабосилі, нахили їхні збочені, і мало хто з них знає, що таке родинне життя".
Чотириста п'ятдесят тисяч — це чималий-таки гурт людей. Молодий кочегар був лише один з-поміж них, і то забрало трохи часу, доки він вибалакався. Не хотілося б мені почути, як вони заговорять усі разом. А чи ж чує їх бог?
Розділ V
ТІ, ЩО НАД САМИМ КРАЄМ
Перші мої враження про лондонський Іст-Енд мали, звісна річ, загальний характер. Згодом почали вимальовуватися деталі, і де-не-де серед хаосу злиднів я подибував невеликі острівці помірного добробуту — часом це були цілі ряди домів у глухих провулках, заселених ремісниками, що живуть, хоч і дуже примітивним, але родинним життям. Вечорами чоловіків можна бачити біля дверей — люльки в зубах, діти на колінах, жіноцтво править собі теревені, чути сміх і жарти. Ці люди явно задоволені своїм існуванням, бо на тлі того навколишнього убозтва вони виглядають досить заможними.