На другу зустріч не довелося довго чекати. Геккель появився вже другого дня в товаристві ще одного "зондерфюрера", який назвав себе Фріцом Вайсом. Говорили вже по-німецьки і знову про газету, про її розбудову, друкарню, кольпортаж. Вайс робив гарне враження — солідний вигляд, культурна мова. Наша розмова була приязна, ділова і, здається, щира. На прощання домовилися зустрічатися, я навіть запросив їх зайти до мене приватно. Здавалося, що такі приватні контакти можуть нам інколи придатися, і вони погодилися. Відходячи, Геккель залишив мені "Деякі вказівки щодо термінології і тематики газети", писані на машині українською мовою. Якимось чудом цей папірець зберігся в моєму архіві і звучить він так (подаю без змін):
"Не обговорювати будучого оформлення політичного, адміні-страційного й господарського життя окупованих німцями теренів (до закінчення війни). Обговорювати: большевицьку зраду Німеччини, вину крови, ролю жидів. Увільнення від большевизму й жидівства, бій проти большевизму й жидівства, діяльність III Інтернаціоналу, національне питання в союзі. Боротьба з больше-вицькою ідеологією: передовсім заховання большевиків у останніх часах (використовувати).
"Термінологія: Москалі, а не "росіяни", білорусини, а не "білоруси" ("білороси"), Совєтський союз, а не "Росія" і т. п. Під словом "Росія" розуміється тільки Московія. Не писати про народності, тільки населення. Большовицька армія, а не "російська армія". (Підкреслювати, що армія в більшості, як 50% складається не з москалів! Що совєтський патріотизм нав'язує тільки до московських імперіалістичних традицій). Не вживати больше-вицьких назв міст, н. п. не "Куйбишев", а "Самара", не "Кірово", а "Єлисаветгород" і т. д. Не говорити про трактування німців у Радянському Союзі..."
Отже маємо вказівки, нічого несподіваного. Але цензури ще не було. Писали на власну відповідальність. І думалося, що то з того вийде. Інстинкт не вичував приємного.
Приблизно в той же час на нашому обрії появився ще один представник тієї влади, але значно іншого тону, крою і барви. Дуже молодий, чепурний, обтягнутий, у новенькій рудій уніформі з червоною опаскою і гайовим хрестом на рукаві. Увійшов без попередження, не привітався, не зняв кашкета, у рукавицях і з стеком. Підійшов до мого столу і величним тоном почав приблизно такий діялог:
— Що це за уряд? — і глянув по стінах.
— Редакція газети, — кажу спокійно.
— А ви хто такий?
— Головний редактор.
— То маєте помістити ось це! — і кинув передо мною на стіл два руді урядові коверти.
Я глянув на них і кажу:
— Гаразд. Але ось цей, здається, адресований не до нас, а до міської поліції.
— А! Не важливо, —— і пальчиками в шкіряній рукавиці театрально забрав назад один з ковертів. Але потім кинув його назад на стіл, пробурчав "гайль Гітлер" і помпезно вийшов.
Це не шарж, це факт. Це перша ластівка цивільної влади "наці" у рудих уніформах, перше її розпорядження, розуміється, німецькою мовою, що стосувалося заборони вживання автомашин без дозволу так званого ґебітскомісара, яке було підписане так: "Підписаний — Ґебітскомісар у заступництві — Тіманн, регі-рунґсасесор".
Отже маємо й владу. А одного гарного осіннього ранку нагло рознеслася хвилююча вість: виарештувано майже всю верхівку ОУН(б), щось з дванадцять людей, на чолі з Ростиславом Волошином, який формально був лише заступником обласного начальника Карнаухова, а фактично він був дійсним керівником области від партії, як це тоді звичайно практикувалося. Було знято чимало активних людей, яких тяжко було замінити. І, розуміється, це наслідки демонстрації 31 серпня.
Ця подія наробила шуму, наша редакція, а також канцелярія Ради довір'я заповнилася прохачами допомоги, але чим ми могли помогти. Я негайно інтервеніював у пропаганді, але арешти від них не залежать. Вайс з цього приводу казав:
— І чого вони одразу поперлися з тими своїми демонстраціями? Кого вони лякають? Хай би попробували зробити таке проти більшовиків ... Там би поплатилися не десятками, а тисячами. Хай би мовчали і робили свое діло, поки їх не чіпають.
З такими аргументами, у таких обставинах годі сперечатися. Я намагався доводити, що це не була демонстрація, а похорон жертв більшовицького терору, що таке не могло пошкодити інтересам німців, а скорше навпаки, що ці арешти недобре вплинуть на наші стосунки. Вайс відповів, що це робило вигляд виразної протинімецької демонстрації.
— Ми, — казав він, — люди західньої культури, і навіть при цьому гострому режимі і в цих умовах з нами можна щось робити, зберігаючи певні норми поведінки. Дивіться на чехів. Вони мають право на більше до нас претенсій, ніж ви, але як вони поводяться. І вони на цьому виграють. Героїзм тоді героїзм, коли він дає героїчні наслідки, час героїчних леґенд за нами, ми належимо до епохи реального діяння ...
— Але чи розумно такій силі, як німецька, звертати увагу на такі дрібні інциденти?
— Можливо й не розумно, але велика сила може собі й на це дозволити, а мала, до того й нерозумна, — це вже зовсім погано. Малим силам залишається тільки розум ... Але подумайте, щоб вам зробили за таке ваші брати-слов'яни. ..
— Вони мають за це заплату. Дивіться, що діється на фронтах. Чи доцільно в наш час аж так нехтувати волю населення?
— Можливо ні, але що тут поможуть наші філософії. Сучасна Европа не розуміє сантиментів. І зважте: поки тут рядимо ми, військо, ви можете собі багато дозволити, але раджу вам бути обережними, коли прийде сюди цивільна влада. Бачили отого Ні-манна? Дурень набитий, але він буде при кермі. Оце зустрічаю його і питаю: "Ви що? їздите верхи?" "Ні, каже він, не їжджу". <-А чому носите стека?" "О, для престижу". Бачите!
Так, бачу. Наша розмова кінчається, бачу виразно, що Вайсові ті арешти не дуже подобаються, і думаю, що він буде про це в певних місцях говорити, але це не поможе. Ліквідація наших активних політичних діячів відбувалася за певним пляном, виробленим у центрі, і ніхто тут нічого не поможе. Це почалося ще тоді, у Празі, і буде продовжуватися з німецькою методичністю і докладністю до кінця. Наше завдання — знайти вихід.