Музей старожитностей

Сторінка 45 з 48

Оноре де Бальзак

— Галли перемагають! — такими були останні слова маркіза на смертному ложі.

Ось тоді дю Круазьє й домігся цілковитого тріумфу, бо не минуло й тижня після батькової смерті, як Віктюрнієн, тепер маркіз д'Егріньйон, погодився одружитися з панною Дюваль. Вона принесла йому в посаг три мільйони франків, крім того, дю Круазьє та його дружина в одному з пунктів шлюбного контракту зобов'язалися заповісти їй увесь свій статок. На весіллі дю Круазьє заявив, що рід д'Егріньйонів — найславетніший із стародавніх вельможних родів Франції.

Маркіза д'Егріньйона, який одного чудового дня стане власником річного прибутку в сто тисяч екю, можна щозими зустріти в Парижі, де він живе привільним парубоцьким життям. Від знатних вельмож минулого він узяв одну тільки рису — цілковиту байдужість до дружини, на яку маркіз не звертає найменшої уваги.

"Що ж до панни д'Егріньйон,— пише Еміль Блонде, якому ми завдячуємо детальну розповідь про всі ці події,— то хоч вона й утратила схожість із небесним образом, який закарбувався в моїй пам'яті з дитячих літ, вона, безперечно, і в свої шістдесят сім років лишилася найтрагічнішою і найцікавішою постаттю Музею старожитностей, де вона досі царює. Я бачив її під час свого останнього приїзду на батьківщину, куди мене привела необхідність зібрати документи, потрібні для мого одруження. Коли мій батько довідався, з ким я одружуюсь, він аж рота роззявив і зміг заговорити лише тоді, коли довідався, що я префект.

— Ти й народився префектом,— сказав він мені, посміхаючись.

Гуляючи в місті, я зустрів панну Арманду, яка видалася мені величнішою, ніж будь-коли. Дивлячись на неї, я подумав про Марія на руїнах Карфагена88. Хіба не пережила вона крах своїх вірувань і своїх надій? У неї залишилася тільки віра в Бога. Завжди сумна, мовчазлива, вона зберегла від колишньої краси тільки очі, які вражають незвичайним блиском. Коли я побачив, як вона йде до меси з молитовником у руках, мені мимоволі спало на думку, що, мабуть, вона молить Бога покликати її в царство своє".

Жарді, липень 1837 р.

===============================

Примітки склала Олена Алексєєнко

Роботу над повістю Бальзак розпочинає влітку 1834 р. Її початок було опубліковано в березні 1836 р. в газеті "Кронік де Парі" під назвою "Провінційне суперництво". Восени 1838 р. газета "Констітюсьйонель" завершила публікацію повісті. 1839 р. твір вийшов окремим виданням. Назва "Музей старожитностей" з'явилася 1844 р., коли Бальзак включив повість до 3 тому "Людської комедії" в розділ "Сцени провінційного життя".

В перших варіантах текст було поділено на окремі розділи, назви яких підкреслювали провідні сюжетні ситуації: "Два салони", "Згубне виховання", "Дебют Віктюрнієна" тощо. Остаточна редакція поділу на розділи вже не має.

"Музей старожитностей" свідчить про дальший поступ автора "Людської комедії" на шляху реалізму, про збагачення його художнього методу. Відчуваються в повісті і зміни в світогляді художника, породжені остаточним розчаруванням у Липневій монархії. Нові погляди Бальзака на природу буржуазних відносин призводять до зростання антибуржуазних тенденцій у його творчості.

Головним конфліктом твору є протистояння аристократії, яка втрачає свої останні позиції, і буржуазії, що поривається вгору. Цей конфлікт, власне, зумовлював і реальне суспільно-політичне життя тогочасної Франції. Повість суттєво відрізняється від багатьох попередніх творів письменника, наприклад, від "Справи про опіку", над якою Бальзак працював майже одночасно з "Музеєм старожитностей", хоча між цими двома творами є й певна спорідненість. Як і маркіз д'Егріньйон з "Музею старожитностей", маркіз д'Еспар зі "Справи про опіку" є благородним, вірним кодексу честі аристократом. Трохи схожий на відданого нотаря Шенеля і слідчий Попіно, який намагається допомогти маркізові д'Еспару. Спільною є також тема буржуазного правосуддя, як, до речі, й сам образ слідчого Камюзо.

Подібність ситуацій, однак, ще більше відтінює відмінність між творами. Конфлікт уже не полягає в зіткненні самотнього непересічного героя з аморальним і жорстоким світом ("Полковник Шабер", "Справа про опіку" тощо). Ворогування д'Егріньйонів і дю Круазьє втрачає особистий характер, сприймається як боротьба двох протилежних життєвих і соціальних принципів. Композиція ускладнюється, на кін виходять численні персонажі. Водночас головні герої стають пересічніші. Це стосується насамперед дю Круазьє та його прибічників. Образ ворога д'Егріньйонів позбавлений будь-якої величі, дю Круазьє керується тільки жалюгідною жадобою помсти та непогамовним бажанням наблизитись до аристократії.

Ознаки величі зберігають лише старий д'Егріньйон та його сестра Арманда. Вірний своїм переконанням, маркіз відмовляється засвоїти закони нового буржуазного суспільства, залишаючись живим утіленням ідеальних чеснот французької аристократії. Заперечення часу, проте, небезпечне для героя. Виводячи себе за межі дійсності, маркіз обертається на експонат "Музею старожитностей". Він майже не бере участі в розвитку дії, так і не довідується про підступність дю Круазьє та Віктюрнієнову провину.

Бальзак далекий від ідеалізації старого аристократа. У "Справі про опіку" письменник свідомо звеличував д'Еспара, створюючи узагальнений портрет бездоганного французького аристократа. Д'Еспар активно діє, втручається в життя. Натомість маркіз д'Егріньйон існує в світі абстракцій. Його велич нагадує довершеність статуї, якій довіку судилося стояти у безживній музейній залі. Про нове ставлення письменника до типу шляхетного аристократа свідчить і наявність у повісті авторської іронії, яка стає вкрай уїдлива при зображенні аристократичного салону д'Егріньйонів. Показуючи, що оточення маркіза не має майбутнього, Бальзак підкреслює штучність, навіть фантасмагоричність його існування. Донкіхотський опір старого аристократа заздалегідь приречений на поразку.

Безповоротність занепаду аристократії невблаганно висвітлює історія молодого д'Егріньйона. З образом Віктюрнієна до повісті входить одна з наскрізних тем "Людської комедії" — тема молодої людини. Бальзак створив численні її варіації, які, проте, найчастіше зводяться до зображення того, як суспільство розбещує героя, сприяє розвиткові найгірших рис його вдачі. Не становить винятку й нащадок д'Егріньйонів. І тут виникає парадокс. Саме згубне виховання, отримане Віктюрнієном у домі батька-аристократа, позбавляє юнака сили відкинути моральні закони того буржуазного суспільства, існування якого відчайдушно заперечує старий маркіз. Згадаймо інших молодих героїв Бальзака: і Ежен Растіньяк, і Люсьєн Шардон сподіваються спочатку досягти своєї мети працею і талантом. Інакше складається доля Віктюрнієна. Наділений від природи багатьма чеснотами, син д'Егріньйонів ще з народження був призначений лише для однієї ролі — нащадка славетного роду.