— А, то існує й пані Камюзо? — сказала герцогиня.— Ну, тоді наша справа залагодиться.
— Тим більше,— відповів їй Шенель,— що ця пані нудиться в нашому провінційному товаристві, вона — парижанка.
— В такому разі з нею можна говорити відверто.
— Ви самі вирішите, що їй сказати, а про що змовчати,— смиренно відповів Шенель.— Я думаю, їй надзвичайно полестить, що герцогиня де Мофріньєз вшанувала її візитом. Щоб уникнути зайвого ризику, ви, мабуть, залишитеся в неї до вечора. Якщо це не видасться вам незручним.
— А вона гарненька, ця пані Камюзо? — спитала герцогиня таким тоном, ніби йшлося про суперницю.
— У себе вдома вона, можна сказати, королева,— відповів Шенель.
— В такому разі, вона, звичайно, втручається в судові справи,— провадила герцогиня.— Тільки у Франції, любий пане Шенель, жінки одружуються не тільки з чоловіками, а й з їхніми професіями — державною службою, торгівлею тощо. В Італії, Англії, Іспанії жінки вважають негожим для себе цікавитися діловою діяльністю чоловіків. Вони знати про це не хочуть і захищають своє право на цілковиту необізнаність не менш уперто, ніж наші французькі міщаночки домагаються, щоб чоловіки нічого від них не приховували, а надто коли йдеться про спільне право на сімейне майно,— здається, так це називається вашою юридичною мовою? Француженки такі ревниві, що прагнуть знати кожну дрібницю, яка стосується їхньої родини. Тому у Франції жінка завжди стоїть за спиною в чоловіка, а надто коли виникають якісь життєві ускладнення,— вона наставляє його, керує ним, дає йому поради. Для більшості чоловіків це зручно й вигідно. А в Англії, якщо чоловік за борги потрапить на добу до в'язниці, то коли він повернеться додому, дружина влаштує йому сцену ревнощів.
— Ну от, ми й прийшли — і нікого, Богу дякувати, не зустріли,— сказав Шенель.— У цьому домі, герцогине, на вас дивитимуться як на богиню, адже батько пані Камюзо — дверник при кабінеті його величності короля. Його звуть Тіріон.
— А король навіть не згадав про це! Він ні про що не думає! — вигукнула пані де Мофріньєз.— Не хто інший як Тіріон і провів нас до його величності — князя де Кадіньяна, де Ванденеса і мене! Справді, ми тут, як у себе вдома. Обговоріть усе як слід із чоловіком, а я тим часом побалакаю з жінкою.
Покоївка, яка саме вмивала й одягала двох дітей, провела гостей у невеличку холодну залу.
— Віднесіть цю картку вашій пані,— сказала герцогиня на вухо покоївці,— але віддайте їй особисто. Якщо ви будете стримані, моя люба, ми вам віддячимо.
Чуючи жіночий голос і бачачи перед собою обличчя прекрасного юнака, покоївка стояла мов громом прибита.
— Розбудіть пана Камюзо,— сказав їй Шенель,— і скажіть, що я чекаю його. У мене до нього важливе діло.
Покоївка піднялася нагору. Через кілька хвилин пані Камюзо в пеньюарі стрімголов збігла сходами вниз і повела вродливого незнайомця до себе, перед тим виштовхавши напіводягненого Камюзо разом з його речами до кабінету, звелівши йому вдягтися і чекати на неї. Весь цей переполох спричинила візитна картка, на якій було написано: "Герцогиня де Мофріньєз". Дочка дверника при королівському кабінеті в одну мить зрозуміла все.
— Оце так діла, пане Шенель, можна подумати, що в наш дім блискавка вдарила,— упівголоса мовила покоївка.— Пан одягається в кабінеті, ви можете пройти до нього.
— Про все це нікому ні слова! — сказав нотар.
Відчуваючи підтримку вельможної дами, що заручилася усною згодою короля на будь-які заходи для врятування графа д'Егріньйона, Шенель прибрав владного вигляду; на Камюзо це подіяло куди сильніше, ніж подіяло б смирення, яке проявив би нотар, коли був би самотній і без підтримки.
— Можливо, мої вчорашні слова вас здивували, добродію,— почав він,— але я сказав їх цілком серйозно. Родина д'Егріньйонів розраховує, що ви справедливо проведете слідство у справі, з якої вона має вийти незаплямованою.
— Ваші слова, добродію, ображають мене особисто і піддають невиправданому сумніву неупередженість правосуддя. Та я не стану вам за це дорікати, адже ваша відданість родині д'Егріньйонів загальновідома, і це певною мірою вас виправдовує. Але...
— Пробачте, що уриваю вас,— сказав Шенель.— Я прямо скажу вам те, що думає, проте не наважується висловити вголос ваше начальство; люди з тямою в голові повинні зрозуміти, а ви ж людина розумна. Припустімо навіть, молодий граф учинив необачно, але невже ви гадаєте, що королю, дворові й уряду буде приємно, коли людину з таким ім'ям, як граф д'Егріньйон, посадять на лаву підсудних? Хіба падіння стародавніх дворянських родів у інтересах королівської влади, в інтересах країни? Сьогодні опозиція галасує про рівність, але гарантія справжньої суспільної рівності саме в існуванні вищої аристократії, чию велич освячено часом. Та в даному випадку йдеться навіть не про необачність — ми просто стали жертвами майстерно наставленої пастки.
— Цікаво знати — якої пастки? — запитав слідчий.
— Річ у тому, добродію,— став пояснювати Шенель,— що протягом двох років пан дю Круазьє безвідмовно дозволяв графові д'Егріньйону виписувати на його ім'я переказні векселі на великі суми. Ми подамо вам векселі на суму понад триста тисяч франків, уже оплачені графом, причому гроші вносив я і — зважте на цю обставину! — іноді до терміну оплати по векселю, а іноді після. Граф д'Егріньйон покаже розписку, видану йому ще до того числа, яким позначено чек, що про нього позивач твердить, ніби він підроблений. Хіба тепер вам не очевидно, що скарга дю Круазьє — плід ненависті й ворожнечі між партіями? І хіба це звинувачення не скидається на підлу обмову нащадка старовинного дворянського роду ворогами церкви й престолу? Документ, про який ідеться, не більше фальшивий, ніж ті, що виходять із моєї контори. Викличте до себе пані дю Круазьє, яка ще нічого не знає про позов, і вона підтвердить, що я вніс їй гроші й вона залишила їх у себе для передачі чоловікові, який у ті дні був відсутній і який чомусь їх у неї не вимагає. А допитайте позивача — і він вам, думаю, скаже, що йому невідомо про внесення мною грошей пані дю Круазьє.
— Такі заяви, добродію, ви можете робити в салоні пана д'Егріньйона або при людях, які нічого не тямлять у справах,— вони вам, може, й повірять. Але судовий слідчий, якщо він не безнадійний йолоп, ніколи й думки не допустить, щоб така покірна дружина, як пані дю Круазьє, берегла у себе в шухляді сто тисяч екю, нічого не сказавши про це чоловікові, або щоб старий досвідчений нотар не повідомив дю Круазьє про сплату грошей, коли той повернувся з Парижа.