— Однак, я волію тривалу прогулянку на природі, довго їхати верхи чи поплавати кілька годин поспіль, як сьогодні вранці. Така ось ієрархія моїх задоволень.
— Я така сама, — збрехала я.
І скориставшись тим, що дровина от-от догорить, кинулася до каміна.
— Навіщо ви все це мені розповідаєте? — пробурчала я зверхньо.
— Перепрошую?
— Навіщо ви мені кажете про такі інтимні речі, адже ми один одного не знаємо?
Він відвернувся, трохи подумав, тоді глянув на мене дуже серйозними очима.
— Мені це видається очевидним…
— А мені ні.
— Ми подобаємось один одному, хіба ні?
Настала моя черга відвернутись і вдати, що розмірковую, перш ніж знову глянути на нього.
— Так, ваша правда: це очевидно.
Гадаю, саме в цей момент — і на всі роки, що були перед нами, — повітря довкола нас остаточно змінилось.
Дзвінок розірвав цю гармонію своїм різким звуком. Він скривився:
— Мій шофер…
— Уже?
Яких тільки сюрпризів не готує нам життя: опівдні я цього чоловіка не знала, а коли запали сутінки, розлука з ним видавалася нестерпною.
— Ні, Ґійоме, ви не можете отак узяти й піти.
— У халаті?
— У халаті чи в чомусь іще, ви не можете піти.
— Я повернуся.
— Обіцяєте?
— Присягаю.
Він поцілував мені руку, та хвилина видалася мені такою ж наповненою, як і двадцять три роки, що минули.
Коли він переступав поріг, я додала:
— Покладаюся на те, що ви мене знайдете, бо я навіть не знаю, хто ви такий.
Він заплющив очі.
— Саме це і є чудовим: ви мене не впізнали.
І зачинив двері.
Я не хотіла бачити його від'їзд, тож так і стояла в прострації у глибині споночілого холу.
Під впливом шоку я не надала значення його останній фразі; натомість уночі, пригадуючи кожен момент нашої зустрічі, я згадала ці слова: "Ви мене не впізнали". Невже ми десь зустрічалися? Ні, чоловіка, наділеного такими фізичними даними, я не забула би. Можливо, ми були знайомі в дитинстві? І я не впізнала хлопчика в дорослому чоловікові. Так, напевно, так воно і є, колись ми гралися разом, потім виросли, він мене впізнав, я його ні, це і є пояснення тієї фрази.
Хто ж він такий?
Я поринула у спогади і не виявила жодного сліду Ґійома… Тож мені ще більше хотілося, аби він приїхав.
Наступного дня він попередив про свій приїзд телефонним дзвінком, запитавши дозволу приїхати на чай.
Коли він з'явився, я настільки була вражена елеґантністю його блейзера, тонкою тканиною сорочки, шикарними черевиками, тими численними деталями, завдяки яким дикун перетворюється на світську людину, що мені здалося, ніби я стою перед кимсь чужим.
Він зауважив моє сум'яття.
— Тільки не кажіть, що ви жалкуєте, що я одягнений у власний одяг. Бо інакше знову натягну халат вашої служниці, який я привіз.
І подав мені його, замотаним у шовковий папір.
— Не треба мені погрожувати, — відповіла я, — я намагатимусь призвичаїтися до вас такого.
Я провела його до вітальні, де вже стояли чай і тістечка. Здавалось, йому було приємно знову тут опинитись.
— Я тільки те й робив, що думав про вас, — сідаючи, зізнався він.
— Не крадіть у мене мій текст: це перша фраза, з якою я хотіла до вас звернутися.
Він поклав палець на вуста і повторив більш лагідним голосом:
— Я тільки те й робив, що думав про вас…
— О, любове моя, — вигукнула я й розридалась.
Я ніяк не могла збагнути своєї поведінки, тільки-но цей чоловік опинявся коло мене. Чому я розплакалася? Чому сховалась у його обіймах — це трапилось наступної ж секунди? Напевно… Вочевидь, із його наближенням у моєму тілі прокидалась інша, доти дрімлива жінка, значно жіночніша й хитріша за мене, яка спритно давала собі раду; я повністю на неї поклалась.
Коли я заспокоїлася, він змусив мене відхилитися від нього, посадив в інший фотель і наказав налити чаю. Він діяв розумно. Надмір емоцій убиває. Заняття буденними справами дало мені змогу відновити самовладання й дотепність.
— Ґійоме, вчора ви мене впізнали, але я вас так і не впізнала.
Він запитально глянув на мене, наморщивши лоба.
— Перепрошую? Я вас упізнав?
— Так, ми гралися разом, коли були маленькими, правда?
— Хіба?
— Ви не пригадуєте?
— Ні, звісно ні.
— Тоді навіщо мені дорікати, що я вас не впізнала?
Він несподівано розвеселився.
— Я вас обожнюю, справді.
— Що? Що такого я сказала?
— Ви єдина жінка, здатна захопитися чоловіком, який вийшов із хвиль. Якщо мене веселить те, що ви мене не впізнали, то тільки тому, що я людина відома.
— Відома мені?
— Ні. Багатьом людям. Про мене пишуть у газетах, там публікують мої світлини.
— Чому? Що ви для цього робите?
— Що я роблю?
— Ви граєте, пишете, виграєте змагання? Авто? Теніс? Парусний спорт? Адже саме талант робить людину відомою. А що робите ви?
— Я нічого не роблю. Я є.
— Ви є?
— Я є.
— І ким же ви є?
— Принцом.
Я настільки не сподівалася такої відповіді, що на якийсь час заніміла.
Він почав непокоїтись.
— Це шокує ваші переконання?
— Переконання?
— Ви маєте право вважати, що монархія — це безглузда, віджила система.
— Ні, ні-ні, це не те. Просто… я видаюся собі дівчам… Знаєте, дівчинкою, яка захопилася принцом. Це гротескно! Я відчуваю, що виглядаю смішною. Смішною, бо вас не знаю. Смішною, бо маю до вас почуття. Смішною!
— Але це не так.
— Якби я ще була пастушкою, — мовила я, розігруючи з себе паяца, — це ще було б на щось схоже! Принц і пастушка, правда ж? От тільки, як не прикро, в мене немає овець, я ніколи не доглядала овець, боюсь, що я їх зовсім не люблю, взяти хоча б те, що я не терплю їхнього запаху. Я — безнадійний випадок.
Цілком певно, я його розважала. Він схопив мої руки, щоб угамувати моє збудження.
— Прошу, не змінюйтесь. Якби ви знали, як мене захоплює ваше невідання… Я так призвичаївся до того, що дівчата умлівають у моїй присутності.
— Остерігайтеся, я цілком здатна зімліти перед вами! І до того ж, маю велике бажання так і зробити.
Розмова потекла у приємному руслі. Він хотів усе про мене дізнатись, а я про нього, проте ми добре відчували, що метою нашої зустрічі є не розповідь про наше минуле, а створення теперішнього.
Він приходив до мене щодня по обіді.
Мушу визнати, що саме завдяки йому, а не мені, ми не одразу переспали. Я — чи, вірніше, дуже жіночна жіночка в мені — віддалася би під час другої зустрічі. Але, він наполягав, щоби це сталося не надто швидко. Звісно, він хотів надати справжньої вартості цій миті.