Драматичний талант у Маші був винятковий, а до того він ще пов'язувався у неї з надзвичайної краси мелодійним голосом. Кожне слово, кожне речення, які злітали з її уст, здавалися приємною музикою. Найменшого напруження не почувалося в її голосі, які б не були високі ноти, що їй доводилося брати. Здавалося, тому голосу не було ні кінця, ні краю. Тому легко зрозуміти, чому Марія Карпівна мала такий великий успіх у публіки, коли співала на сцені в ролі Наталки, циганки Ази, Катерини, а особливо — в опері "Утоплена" в ролі панночки. Виступи Марії Карпівни на сцені були тоді суцільним тріумфом. Про неї багато говорилось і писалося. Рецензенти не шкодували схвальних слів, щоб відмітити її великий сценічний талант як співачки, так і драматичної артистки. Яку б роль їй не доводилось виконувати, серце глядача відразу скорялося перед щирістю і правдою, якими вщерть була перейнята її гра. Харитина з "Наймички" здавалась у її виконанні такою прозоро-чистою й цілком реальною, що не можна було не співчувати їй глибоко, не плакати над сумною долею покривдженої сироти. Панночка з "Утопленої" була така зворушливо ніжна й без краю сумна, що мимоволі в душі поставало почуття обурення проти її злої мачухи — відьми, або радість від того, що знайшовсь такий парубок як Левко, котрий допоміг нещасливій позбавитись тієї відьми. Я немов ще й зараз чую її чистий голос, дзвінкий, а разом з тим ніжний і теплий, що так переконливо розповідав Левкові про те лихо, яке занапастило її молодий та короткий ще вік. А лихом тим була ненависть до неї, вродливої дівчини, з боку злої мачухи.
А в ролі Галі з п'єси "Назар Стодоля"?! Яка вона була безпосередня, наївна й довірлива! Як вона щиро шанувала свого батька. В усіх її рухах, в міміці, у виразі неначебто ще дитячих очей ясно й виразно позначалась ота повага, що зростала у Галі, певно, ще змалечку. Вона, видно, звикла вважати батька найвищим авторитетом для себе й для інших. Спираючись на обіцянку батька віддати її заміж за благородного Назара, вона не боронилася від кохання до нього, яке розгорілося в її серці. Назара вона покохала безоглядно, адже ж сам батько дав на це дозвіл.
З інтонацій Марії Карпівни, з її поводження під час розгортання подій на початку вистави було цілком зрозуміло, що перед глядачами наївне дівча, чисте, як оте джерело, що б'є з самісінької землі, ще не замуляне й не скаламучене ніякими лихими підозрами й сумнівами. Глядачі бачили перед собою веселе, закохане юне створіння, яке звикло жити й зростати у сприятливих для себе умовах. Ніщо не засмучує її, бо в неї є повна віра у майбутнє щастя — одруження з коханим, обранцем її серця та батька. Все в ній свідчить про її безпосередність, щирість і відсутність будь-якого лукавства. Тим пекучіша стає для неї наявність того факту, що батько збирався підступно, обманом віддати її заміж за старого полковника.
Твердий, неначе міцна надійна скеля, авторитет батька раптом захитався. Полуда з її очей зненацька впала і вона побачила, що батько зовсім не такий, яким він їй завжди здавався, а жорстокий, лукавий і невблаганний. Бідна, досі довірлива дитина відразу стає дорослою і силкується ублагати батька не топтати її щастя, не розлучати з коханим. Але звикнувши бути завжди слухняною й покірливою дочкою, вона не вміє бунтувати й рішуче боротися за своє щастя. Бути покірливою допомагають їй ще й ті релігійні традиції, на яких виховувалась колишня молодь, а вони вимагали слухатись своїх батьків. Нарешті, сила кохання перемагає. Перспектива вийти заміж за нелюба теж примушує Галю послухатись Назара і втекти з ним від батька. Але рішучість ця не дуже тверда. У корчмі, де її зустрів Назар, вона починає вагатися й просити повернутись додому, до батька, запевняючи, що той зглянеться над ними, молодими. Ніжна голубка, вона рада б воркувати зі своїм голубом, але звичка коритися батькові весь час будить в її душі неспокій. Вона занадто ніжна квітка, вона звикла зростати під опікою батька і не припускає навіть думки, що можна бунтувати проти нього. Коли батько наздоганяє їх у корчмі і велить зв'язати Назара, Галя не гнівається на нього, не кричить, а лише благає не вбивати Назара, помилувати його, а за це обіцяє вийти заміж за того, кого призначив їй батько. Щоб урятувати коханого, вона готова одружитися з осоружним для неї старим полковником, вона готова прийняти найтяжчі муки. Воювати Галя не вміє і не насмілюється. Занадто вже тяжить над нею звичка до слухняності. Та й натура в неї голубина, м'яка, лагідна. Такою й малювала її Марія Карпівна. Цю п'єсу їй доводилось бачити ще в ранній своїй юності, коли Іван Карпович виконував роль Назара, а Надія Карлівна, його дружина, грала Галю.
Зовсім інший тип дівчини показувала Марія Карпівна в ролі Тетяни з п'єси "Бондарівна". То була смілива, вольова козачка, дочка колишнього січовика, воїна. Вона мала в усьому відрізнятися від Галі Кичатої, бо Бондар, її батько, був зовсім не схожий на честолюбного й зарозумілого Хому, деспота у власній сім'ї. Батько Тетяни благородна, чесна людина і великий патріот. Для нього справи вітчизни дорожчі за все. А Кичатий дбає лише про свої власні інтереси і заради них готовий знівечити долю своєї єдиної дитини, хоч, з іншого боку, він переконаний, що за багатим їй буде добре. Бондар виховав свою дочку відважною й рішучою, а Кичатий — безвольною, такою, що не вміє оборонити себе від насильства хоч би й рідного батька. Тетяна виховувалася в атмосфері рівності, взаємної поваги й любові, тоді як Галя не користувалася в себе вдома ніякими правами, навіть правом вирішувати свою власну долю. Тетяна любить і поважає свого батька, хоч і розмовляє з ним, як рівня з рівнею. Тому в цій ролі Марія Карпівна тримала себе зовсім інакше, ніж в ролі Галі. Куди зникала її покірливість та наївний, довірливий вигляд? У тоні Тетяни відчувалась самоповага, певна самостійність у своїх діях. Коли мерзенний прислужник вельможного старости Герцель починав залицятися до неї, вона сама з презирством знаходила, що і як йому відповісти. Не бігла до батька по порятунок, як би, напевно, це зробила Галя, а проганяла його, не боячись плюнути йому межі очі.