Мої стежки і зустрічі

Сторінка 86 з 161

Тобілевич Софія

При тій нагоді Іван ще багато дечого цікавого розповів мені про уперту працю різних уславлених людей над своїми природними здібностями.

Імена їхні відомі всьому культурному світові,— казав він.

Серед них Іван Карпович назвав імена літературних талантів — Пушкіна, Островського, Бєлінського, Некрасова, а також відомих художників — Рєпіна, Ге, Брюллова та інших, малюнками яких у репродукціях він захоплювався. Пізніше, коли ми відвідали з ним Третьяковську галерею, його захват талантами улюблених художників перевищив усяку міру. Його не можна було намовити йти додому. Він вертався безліч разів до полотен, які вабили його до себе своїм задумом і чудесним виконанням.

Я слухала Івана Карповича тієї пам'ятної мені ночі з такою увагою, що не помітила, як збігла ніч і почався ранок. Я вирішила працювати над собою так, як порадив він, мій перший справжній учитель акторської майстерності, йому я, власне, найбільше завдячую тим, що з мене виробилась артистка дуже корисна в тих трупах, де мені довелось потім працювати. Я тільки страшенно досадую сама на себе за те, що приймала всі поради Івана Карповича як річ звичайну, яка має значення тільки для мене. Тепер, згадуючи оті розмови про театральну обдарованість та про методи роботи над ролями, я дуже шкодую, що не записувала, хоч коротенько, усі його думки і міркування.

Питання про те, чи маю я сценічні здібності, чи ні, я залишила на вирішення самої долі.

— Побачимо, яку Палажку пощастить мені показати на сцені в призначений для того день,— сказала я Іванові.

А тимчасом, за його порадою, почала обмірковувати характеристику свого персонажа, Палажки. Що це за людина? До якого прошарку селян належить? Завдяки чому, найбільш характерному, вона є представницею певної категорії людей і що в ній допомагає якнайяскравіше висвітлити образ головного персонажа е п'єсі, Борулю, і водночас те оточення, серед якого вона живе і діє? Чи вона, а разом з нею й Боруля, — типові представники свого середовища, чи, може, виняткові люди, не схожі ні на кого іншого? Були ще й інші запитання, на які я мусила знайти відповідь, щоб краще зрозуміти, кого саме мені доведеться відтворювати на сцені.

Після детального розгляду характеру Палажки, я звернулася знов до Івана, щоб поділитися з ним своїми думками. Образ Палажки стояв переді мною, як живий. Таких жінок мені чимало доводилось бачити на селі. Вона належала до заможної верстви селянства, бо мала наймичок та наймитів, але справжні панські звички ніяк не прищеплювались до неї. Палажка звикла не покладатися на поміч найманих рук і робила нарівні з наймичками. До цього вона привчила і дочку свою Марисю. Повага до авторитету Мартина Борулі була у Палажки тільки суто зовнішнього порядку, що характерно для багатьох селянських родин: на людях жінка не насмілюється гостро говорити зі своїм чоловіком, так само як і йти поруч з ним вулицею. Такого поводження вимагали народні звичаї, традиції. А у себе вдома та наодинці отака Палажка буде піднімати голос проти хазяїна дому і в разі чого навіть хапатиметься за качалку — звичайну хатню жіночу зброю проти чоловіка в давньому минулому. Дворянство з тими чудернацькими примхами, які здаються Борулі обов'язковими в житті справжніх панів, було чуже й непотрібне Палажці. Прості, без усяких вигадок умови селянського життя цілком задовольняли її, хоч вона на дуже короткий час неначебто піддалася впливові Мартинових мрій, погодившись видати дочку не за простого, хорошого й чесного парубка Миколу, а за чиновника Націєвського, людину із зовсім чужого для неї кола. Наприкінці п'єси Палажка знову така, якою вона звикла бути. Дворянство не пристало до неї, простої, неосвіченої жінки, і вона радо відмовляється від нього, благаючи Мартина спалити всі дворянські папери, в яких вона вбачає єдину причину усього того лиха, що спало на їхню сім'ю.

Обмірковуючи тип Палажки, ми з Іваном багато говорили і про Мартина. Іван довго спинявся на причинах, які могли породити таких людей. Він, звичайно, вбачав ті причини у безправному становищі селянина серед інших верств суспільства. Чому прототип Борулі, Карпо Адамович Тобілевич, прагнув рахуватися в "дворянському достоїнстві" і вибитись за всяку ціну "на дворянську лінію"? Служба у панів настільки упеклася йому, що він, як людина вольова, почав шукати виходу зі свого невимовно тяжкого становища. Цим виходом для нього були його родинні гербові папери, що надавали йому і його дітям всі права дворянства. Спокуса була занадто велика для яремного панського прикажчика, і він гаряче взявся добитися отих прав, які б звільнили його і всіх його близьких людей від становища "бидла". Він прагнув мати права такі самі, якими користувалися всі ті, хто чомусь вважав себе справжніми людьми, а селян — робочим скотом. Отим робочим скотом, отим, як каже Мартин у п'єсі, "бидлом" не хотів бути ні Карпо Тобілевич, ні Мартин Боруля.

— Публіка чомусь завжди сміється, — казав мені вже далеко пізніше Іван Карпович, — в той момент, коли Боруля кидає в піч свої дворянські папери. А між тим — це надзвичайно трагічний момент. Глибоко трагічний. Адже ж разом з паперами в полум'ї горять усі надії й можливості для простої людини одержати змогу рахуватися "правовою людиною". "Дворянська лінія" в устах Карпа Адамовича, так само як і в устах Мартина, означає таке стано вище, коли ніхто не матиме права дати тобі по потилиці, вилаяти тебе ні за що ні про що і взагалі зганьбити твою людьску честь і гідність. Карпо Адамович, далеко розумніший за Мартина, не старався обставити своє життя панськими витребеньками. Він жив скромно, так, як дозволяли йому заробітки і господарське уміння дружини, Євдокії Зінов'ївни. Від скромного свого бюджету він обов'язково забирав деяку копійчину для того, щоб учити дітей. Освіта, на його думку, теж була надійним виходом з безправного становища. Ця характерна риса для Карпа Адамовича дуже мало позначалася в діях Мартина. Боруля говорить своєму синові Степану ті самі слова, що їх свого часу казав Карпо Тобілевич Івану: "Трись, синку, між людьми, трись, трись", — але ці слова у Карпа і в Мартина мають не зовсім один і той самий грунт. У Тобілевича це означало набувати практику до тієї науки, яку ти вже одержав у школі, тоді як у Борулі — заводити вигідні знайомства в новому колі людей, в даному випадкові — в колі чиновників. Мартинові бракує розуму Карпа Адамовича, його мудрості, яка ще поглибилась умовами під'яремної служби у панів. А в Борулі життя проходило інакше.