— Я почекаю на літтосців. Вони зберуться тут.
— Але ж його не можна залишати тут.
*— Не можна. Ми покладемо його там, де літтосці покладуть Хаджі Міхалі.
І Берк нічого на це не відповів. Він прихилився до стіни й став чекати того, чого чекав і Ніс.
А Ніс чекав на літтосців і ще думав про те, що от-от можуть прийти залізноголові.
Розділ тридцять сьомий
Під ранок, іще до схід сонця, до мерії почали сходитися люди. Зібрався майже весь Літтос. Перше, що вони хотіли, як і Енгес Берк,— це повбивати чотирьох метаксистів. Ніс і тепер перешкодив цьому. Він залишив у кімнаті, де лежали ті двоє, запалену лампу, щоб усі могли заходити й дивитися.
Коли розвиднилося, всі пішли до сушильної площі. Спершу повиймали посеред площі великі кам'яні плити. Потім, за допомогою двоголових крітських кайл, видовбали яму в м'якій породі. І стали чекати.
Невдовзі з мерії принесли Стоуна й Хаджі Міхалі. Вони заклякли в позах, у яких лежали на підлозі, поробилися геть жовті, й кров більше не текла. Ніс також звелів привести на площу чотирьох метаксистів. Ніхто їх не чіпав, їм навіть рук не зв'язали. Натовп обступив їх з усіх боків — рибалки, жінки, діти, ловці губок.
Усі мовчки дивилися, як четверо з тих, що були на Гавдосі, обдерті, босоногі, незграбно поклали Стоуна й Хаджі Міхалі в круглу мілку яму. Потім усі почали закидати яму грудками землі та м'якою породою, й нарешті жінка, що жила в домі Хаджі Міхалі (жінка його брата, вже зовсім стара на вигляд), спробувала посунути кам'яну плиту, щоб закрити могилу, їй стали допомагати, але вона відійшла вбік, а рибалки, виноградарі та ловці губок самі втоптали м'яку породу, поклали плити на місце, і скоро не залишилось ніяких слідів, крім розсипаної кругом червоної землі та нерівної поверхні на цьому місці.
Але мешканці Літтоса чекали ще чогось, адже Ніс недаремно звелів привести чотирьох метаксистів.
А Ще у цей час неуважно слухав розмову англійців. Лейтенант і майор говорили з Берком про моторки. Обидва вони, разом із старим солдатом, прийшли до мерії слідом за Берком і дізналися про Стоуна. Англійці були тільки дуже здивовані. Але сказали незначущі порожні слова. Майор сказав:
— Треба було нам раніше вибиратися звідси.
— Вибратися б хоч тепер,— сказав лейтенант.
Тепер вони казали про це й Берку. Вони стояли за Нісом, серед ловців губок. Ніс неуважно слухав їх.
— Ходімо,— говорив майор.— Треба їхати. Тут стає небезпечно.
—— Ідіть до човна,— сказав Берк.— Я ще зачекаю.
— Чого? — спитав лейтенант.— Бідолаха Стоун уже в землі.
— Я хочу подивитися, як загойдаються оці четверо.
— А навіщо це вам?
— Ідіть на берег. Я хочу побути до кінця.
— Послухайте,— сказав йому майор. Він зробився балакучим, бо було про що поговорити, справа була для нього важлива, і його брав страх.— Ці моторки от-от пристануть тут. Я чув від цих греків, що вони нишпорять від села до села. Це село на черзі. Треба нам поквапитись.
— Все одно без Ніса ми їхати не зможемо,— роздратовано сказав Берк.— Зачекайте ще трохи. Я хочу подивитися, як поквитаються з цією четвіркою.
— Не турбуйся,— сказав старий солдат.— Греки їх неодмінно повісять.
— Я хочу бачити сам,— сердито сказав Берк.
Кругом усі затихли.
І тоді Ціс заговорив. Він звертався до чотирьох метаксистів, що стояли посеред площі, щільно оточені літтосцями й визволеними з Гавдоса в'язнями. У всіх чотирьох були розгублені блукаючі очі, незграбно обвислі руки, й видимий страх перед тим, що має статися.
і— Послухайте мене,— сказав він їм.— Ви четверо прийшли в мерію з кулеметом і вбили рудого велетня австралос і Хаджі Міхалі. Навмисно чи випадково,—' це знає тільки той, хто вчинив це.— Ніс вказав на вродливця.4— А він не скаже. Але я все бачив, і, можу сказати, що це сталося випадково.
— Можливо, цього й не сталося б, якби рудий велетень був зачекав, хоч він тільки зробив те, що зробив би всякий, на кого наставлено зброю. І ми не можемо звинувачувати метаксиста в тому, що він учинив це навмисне. Ми звинувачуємо його в тому, що він погрожував смертю, тримаючи в руках зброю. Він не мав права вимагати звільнення заарештованих, погрожуючи зброєю, хіба що він був би представником влади, а ми злочинцями. Він каже, що його прислав сюди грецький уряд, який перебуває в Єгипті. Але я цьому не вірю. Його прислали метаксисти. Він — ме-таксист. Виходить, коли його й прислав уряд, то це метаксистський уряд. Ми такого уряду не визнаємо. Тому він не мав права погрожувати смертю зі зброєю в руках. Він діяв від імені незаконного метаксистсько-го уряду. Ми його не визнаємо. Тож він винен у тому, що вчинив незаконно, а інші винні в тому, що були з ним у спілці.
— Але ж він убив Хаджі Міхалі,— сказав один з літтосців.— У цьому він напевно винен.
— У смерті — так,— відказав Ніс.— Але не в убивстві. А це не те саме. Для нас важливо дізнатися, хто їх сюди прислав.
— Чого зволікати? Подивись лишень на них. Ти ж сам усе бачив,— почулося з юрби.
— Вони б не стали зволікати.
— Кінчати з ними — та й усе. Ти не маєш рації, молодий орле,— казали йому.
Ніс помовчав, пильно дивлячись на чотирьох ме-таксистів, і в його очах з'явилося несамовите завзяття. Те саме завзяття.
— Я маю рацію ось у чому,— сказав Ніс до всіх.—> Що смерть Хаджі Міхалі й червоного велетня австралос — не проста випадковість.
— Де в дідька випадковість!
— Випадковість чи ні — це не так важливо. Важливо інше. Усі четверо — метаксисти. Вони прийшли до Хаджі Міхалі схилити його до співробітництва з ними, метаксистами, щоб він допоміг їм зміцнити ме-таксистський вплив у Греції й на островах. Для нас важливо дізнатися, хто послав їх. Це, може, навіть варте смерті Хаджі Міхалі.
— Твої слова справедливі.— Це сказала дружина Сарандакі, котра враз усвідомила велике й життєво важливе політичне значення того, що сталося.
— Вони кажуть, що їх прислав грецький уряд, який перебуває в Єгипті,— провадив далі Ніс.— Уряд має бути виборним. Після Венізелоса у нас не було виборного уряду. Диктатура метаксйстів — ось усе, що ми мали відтоді. Але вони твердять, що їх прислав уряд. Тож спитаймо їх про нього.
Літтосці чекали мовчки. Заговорив гладкий ме-таксист.