— Блукають десь по морю,— відповів Ніс.
— Чи ж тепер не однаково? — стомлено сказав Стоун.
І вони вийшли з бухти у відкрите море. Хаджі Міхалі правив човном, упершись ногами у вісімдесяти-одноміліметровий міномет. (Ніхто, крім залізноголових, ніколи не згадував про цю десяту частину сантиметра). Хаджі Міхалі жодного разу не оглянувся назад. І ніхто не оглянувся.
Справу було зроблено.
А Ніс думав, чи залізноголові вже добралися до Літтоса.
Розділ двадцять дев'ятий
Біля Кріту зробилося тепліше, бо вітер доносив тепле повітря з землі. Люди, що сиділи зігнувшись від холоду, випросталися. Хаджі Міхалі, ні про що не думаючи, упевнено вів човна просто на Літтос. Він вийшов до суходолу за дві милі від бухти й далі взяв курс попід берегом. їм уже було видно село в тіні гір. Звідси, з відстані двох миль, здавалося, що там, над морем, всього кілька будиночків.
Що ближче вони підходили до берега, то дужче радість повернення потьмарювалася втратою Саранда-кі та інших. Від самого Гавдоса Хаджі Міхалі жодного разу не заговорив про Сарандакі. Визволені ловці губок раз у раз питали його про Сарандакі. Він відбувався одним-двома словами. Вони спитали у Ніса, як вийшло, що Сарандакі потонув, і Ніс їм розповів. Але Хаджі Міхалі про це не сказав ні слова.
І аж тут, коли вони підходили до Літтоса, він сказав, як завжди, спокійно:
— Не пощастило Сарандакі.
Усі мовчали.
— Він загинув, визволяючи в'язнів з Гавдоса. Це велика справа. Але було б краще, якби це сталося в боротьбі за головну справу. За те, щоб прийшов кінець метаксистам і залізноголовим. Хоча, мені здається, що все це те саме. Думаю, що те саме.
І більше він про це нічого не сказав.
— Ми бідні люди,— мовив він далі до Ніса.— Але скажи своїм австралос, що цей човен тепер ваш — їхній і твій. Можете плисти в ньому куди завгодно.
— Скажу,— відповів Ніс.— А що ти збираєшся тепер робити?
— Справ багато. Треба братися за залізноголо-вих,— відповів Хаджі Міхалі.
Ніс уже думав про це багато. Яка користь із того, що він зостанеться тут? Дряпати залізноголовим товсті спини — оце й усе, на що вони тут здатні. І тільки. Авжеж. Тільки й того. Але Ніс добре знав, що каже це собі навмисне, щоб підкріпити своє рішення податись до Єгипту або ще кудись, де збираються сили, щоб ущент розгромити залізноголових. І взяти участь у цьому, а не дряпати спини. Для Хаджі Міхалі і це боротьба, бо він чоловік терплячий. Але не для нього, Ніса. Він надто вже нетерплячий, надто вже його пригнічує відчуття безсилля, неможливості стати на бій проти залізноголових і метаксистів. Проти старших і молодших братів,
<— Я все ж не розумію, для чого тобі було зв'язуватися з англійцями,— сказав він Хаджі Міхалі, ніби розплутуючи далі клубок своїх думок.
— А щоб не боротись зосібно. Бо то все одно, що смикати залізноголових за волосся.
— А що ж робити?
— Англійці скажуть що. їм буде потрібна воєнна допомога.
— Не дуже ви їм тут допоможете,— сказав Ніс.
Човен легко йшов попід берегом до літтоської бухти, що біліла десь за милю попереду.
— Ми можемо допомогти більше, ніж хто.
— Добре, але як? — допитувався Ніс.
— А так, як сьогодні,— сказав Хаджі Міхалі.— Тільки ми здатні чинити справжній опір залізноголо-вим. Ми добре підготувалися проти метаксистів. А тепер ми тільки повернемо зброю проти залізноголових.
— Вас задушать.
— Усіх не задушать. Зостануться інші. Тут є літ-тосці. Такі, як ми, є в Ласіті й чимало серед сфакіотів. А думаєш, у Дікте або навіть у містах мовчатимуть? Ні. Ні. Але боротися зможуть тільки ті, хто готувався до організованої боротьби проти метаксистів. Інші нездатні на таку справу. Тільки революціонери.
— Добре,— сказав Ніс.— Дуже добре. А англійці про це знають?
— Ось для цього я й послав до них Екса. Але гадаю, що вони знають це й так. І раніше знали це.
— Але щось не дуже на це зважали, коли підтримували Метаксаса.
.— Та вже ж,— сказав Хаджі Міхалі, відпускаючи англійцям їхні колишні гріхи.— Але це було тоді, коли вони, видно, боялися різко змінювати свою політику. Розумієш? А тепер вони повинні бути за нас. Тільки дурень не розуміє цього.
— А може, вони не такі вже й дурні.
— Чому?
.— Може, вони воліють метаксистів, а не нас.
— Не такі вже вони дурні. Тепер їхня мета — розбити залізноголових. І коли хто й може допомогти їм у цьому, то не метаксисти, а ми. Ось що для них тепер найважливіше.
Ніс погодився. Тепер він сперечався так само, як недавно Стоун з ним самим. Бо йому треба було, щоб хтось весь чай переконував його самого. І він зрадів, зрозумівши, що Хаджі Міхалі думає про це так само, як і він. Він не забув, як цинічно ставився до цього навіть Стоун. Нині йшлося не про зацікавленість англійців у внутрішній політиці Греції. Йшлося про найкращу для них підмогу у війні проти залізноголо-вих. Ясно, як день. Уся Греція підніметься проти заліз-ноголових. Не виступлять проти них тільки метаксисти. Вони ні. Метаксисти, може, й виступили б проти заліз-ноголових, якби в Греції були англійці. Але нині там не англійці, а залізноголові. І метаксисти вітали своїх старших братів, таких же гадючих виплодків, як і самі.
Тим часом усі, літтосці й ловці губок, пристали до цієї розмови; все сказане було повторено спочатку, з усіма "за" і "проти". Ніс уже слухав п'яте через десяте. Він дивився на село, що наближалося все більше, запитуючи себе в думці, чи вже прийшли туди залізноголові.
— Мабуть, уже сидять там і чекають на нас,— сказав Берк, подивившись на Ніса й вгадавши, що той думає.
— Не знаю,— сказав Стоун.— Знаю тільки, що хочу спати.
— Поспиш,— відказав Берк.— Для того ми так і стараємося, щоб ти поспав, а прокинувшись, зустрів цілу німецьку армію.
— Я стомився,— сказав Стоун.
— А особливо, мабуть, твоя шия.
Тоді Ніс сказав їм, що цей човен уже їхній.
— Але тепер нам все одно доведеться чекати англійського майора,— сказав Стоун.
— Того, що з Талосом? — спитав Ніс.— Вони не пожалкують, що не побували з нами?
— їхнє щастя, що вони не потрапили туди з малим паливодою,— сказав Берк.
— Мені жаль Макферсона й другого інглезі,— сказав Ніс.
—— Все одно — не тут, то десь-інде,— сказав Стоун.