— Я попросив англійців, які тут, допомогти нам упоратися з важкою зброєю.
— Якою це важкою зброєю?
— У нас є міномети,— відповів Хаджі Міхалі.— Вони дуже потрібні для такої справи.
— Де ви їх дістали?
— У нас тут упав аероплане залізноголових, там ми їх і знайшли.
— І багато?
— Аж три. Але що за чудова зброя! Товсті, мов гуси, а сила яка!
— А чому це вони так потрібні?
— Без мінометів у гавдооьку бухту Хавро Спаті пробратися неможливо. Зараз я тобі поясню чому. Там є три невеличкі форти, де стоять кулемети, і, поки ці форти діють, у Хавро Спаті не втрапиш. А вони дуже високо в скелях. Розбити ці форти можна тільки мінами.
— А вночі туди не можна пробратися?
— Ні. Там скрізь рифи, чимало з них під водою.
— А як же ви думали зробити це раніше? — дивуючись, запитав Ніс.
— А ніяк. Хотіли спробувати гранатами, але у нас їх немає. Неможливо було щось придумати, доки пастух Ідріс не знайшов у горах літак залізноголових, на якому ці міномети. Отоді й стало можливо. Далі знову стало неможливо, бо ми не вміли з них стріляти. Потім прийшли англійці, й знов стало можливо. Адже англійці тямлять у всяких машинах. Отож ми до них і звернулися.
— Як?
— Серед них є один, що трохи розмовляє по-гре-цьки, якось порозумітися можна,— сказав Хаджі Мі-халі.
— Англієць — і розмовляє по-грецьки? — Ніс ніяк не міг у це повірити.
— Я теж здивувався. Але він уперся на своєму. Вимагає, щоб я йому дав човни. А чиї човни я йому дам? Тож я попросив його допомогти нам. Як по-твоєму, чи всі англійці тямлять у цій зброї?
— Мабуть,— відповів Ніс, хоч і не був певен.
— А потім я йому дам човна. Але не тепер. Щоб визволити літтосців і ловців губок з Гавдоса, нам знадобляться всі човни. І англійці нам теж потрібні, бо вони вміють стріляти з мінометів. Для всіх п'ятьох діло знайдеться.
— Отже, ти їм пообіцяв дати човен, якщо вони тобі допоможуть?
— Атож. Я охоче віддам їм свого човна, коли все буде зроблено. Або пошлю Екса, щоб відвіз їх, якщо він на той час повернеться.
— Звідки повернеться? — Ніс уже розумів, наскільки важлива вся справа.
— Я послав Екса з його човном до англійців. Він має скоро вернутися.
— Знаю. А куди саме він поплив?
— В Александрію.
— Виходить, він має зв'язатися з англійцями в Єгипті й привезти тобі відповідь?
— Саме так.
Тепер, особисто зустрівшися з людиною, котра намагалася налагодити зв'язок з англійцями, Ніс раптом засумнівався й зрозумів сумніви Стоуна. Тепер і тут, коли спробу вже зроблено, це здавалося нереальним.
— Як саме ти думаєш підійти до Гавдоса? — спитав Ніс.
'— 3 моря. І тільки з моря, бо їхній табір розташований угорі над бухтою Хавро Спаті. Берегом туди підійти неможливо. Там широка смуга укріплень.
— А малі форти тримають під обстрілом усю бухту Хавро Спаті?
— Так. Коли вони стріляють, пройти неможливо. Треба знищити всі три форти. Тим-то починати краще мінометами.
— Як ви туди потрапите, хто вас проведе?
— Сарандакі, ловець губок, добре знає всі ті місця. Він часто пірнав за губками в бухті Хавро Спаті до того як попав до Метаксаса. Але пройти буде непросто.
— Непросто буде й стріляти з мінометів із човна.
— А це вже справа англійців,— з притиском мовив Хаджі Міхалі.— Якщо вони дадуть згоду, то це вже їхня справа. Але ми залежимо від їхнього вміння, бо малі форти прикривають підходи в Хавро Спаті.
— А коли вони зруйнують форти? — Ніс потроху починав розуміти задум.
— Єдина піщана смуга на березі Хавро Спаті перегороджена густим колючим дротом. Розумієш, табір стоїть високо над урвищем, а внизу латочка піщаного берега. Відразу за дротом починається ущелина. І це єдиний шлях нагору, до табору.
— А дріт перегороджує його?
— Еге ж. У нас про всяк випадок є й кулемети. Якщо англійці зруйнують малі форти, з дротом упоратися неважко. Насамперед треба знищити форти.
— Який там гарнізон?
— Цього ми не знаємо. Але в Елезії на Гавдосі гарнізон великий. Ми повинні упоратися дуже швидко, щоб звідти не встигли прислати підкріплення.
— По-моєму, це буде дуже важко,— швидко сказав Ніс.
— Так, нелегко,— погодився Хаджі Міхалі.— Але якщо ти справді розмовляєш по-англійські, як мені сказав Талос, то умовиш англійців.
— Спробую,— сказав Ніс не задумуючись.
— А де це Галланосів син навчився англійської мови?
— На Кіпрі.
— То ти їх умовиш. Вони тебе послухаються, як ти гадаєш?
— Не знаю,— відповів Ніс.— Дивно, що англійці не взяли човна просто так.
— А вони й не можуть узяти його просто так.
— їм уже вривається терпець, і вони можуть спробувати,— сказав Ніс.
— Ми тримаємо човни в закритій бухті,— сказав Хаджі Міхалі.— Думаєш, ми такі вже тюті? Я сказав тому, що говорить по-грецьки: розстріляю всякого, хто надумає взяти човна самовільно. Авжеж, усякого, навіть англійця, сказав я йому, хоча сумніваюсь, чи він мене зрозумів. Але інакше й бути не повинно. Як я можу віддати зараз хоч одного човна? Повернеться Екса, тоді нехай і їдуть з ним назад. Чого вони ще хочуть?
— Вони поспішають.— Ніс згадав Берка.
— Ми теж. А нам треба поспішати, бо невдовзі залізноголові будуть тут. Хіба цим англійцям так пече?
— Такий то вже квапливий народ.
— А тих двох австралос, що з тобою, ти зможеш умовити?
— На цю справу?.. Не знаю. Не знаю,— відповів Ніс, ніби сам до себе.
— Умов їх,— твердо й з притиском сказав Хаджі Міхалі. Потім засміявся з притаманною йому лагідністю.
— Коли ти думаєш починати?
— Якнайскоріше. В разі чого ми спробуємо і без англійців. Бо залізноголові туди ось-ось приїдуть. Прийдуть вони й сюди. А поки що нам ніхто не заважає. Нам було легко підготуватися, бо ми відразу схопили всіх тутешніх метаксистів, поліцію та збирачів податків.
— А якщо англійці відмовляться?
— Якщо відмовляться, то обійдемося без них. Але тоді буде страшенно важко, майже неможливо. Ти їм поясйи про метаксистів.
— Вони не зрозуміють.
— Як можна не зрозуміти такої простої речі? Невже вони ніколи не чули, що є такі люди як метаксис-ти? Що вони п'ють кров?
— Вони це знають,— майже з люттю відповів Ніс.— Але вважають, що ця справа їх просто не обходить.
■— Гаразд. Розтлумач їм іще раз. Розкажи їм, що діялося в нас, у Літтосі. У нас тут дрібна риба, а оливки найкращі на Кріті після мессарських. Весь улов і врожай ми мусили продавати метаксистам. їхня влада, їхні фабрики й заводи. Вони також були господарями хліборобних земель. Усе було в їхніх руках. Вони встановлювали для нас свої ціни. Ми їм здавали оливки, рибу і навіть домашнє вино. Вони брали в нас усе, що могли. Пили нашу кров. А платили жменькою драхм. За опір нас засилали на острови. Як, скажімо, оцих людей на Гавдос. Тож і поясни їм, що ми збираємося визволити літтосців із Гавдоса.